Рішення № 103618239, 16.02.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17085/21

Провадження № 2/161/129/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2022 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Денисюка І.В.

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обгрунтовують тим, що рішенням Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , передано у спільну часткову власність ОСОБА_4 ( Ѕ частки), ОСОБА_5 ( 4/12 частки), ОСОБА_6 ( 1/12 частки) та ОСОБА_2 ( 1/12 частки). У 2008 році співвласники здійснили поділ земельної ділянки на дві земельні ділянки: площею 0,05 га, яка належатиме ОСОБА_5 ,, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та площею 0,0562 га, яка належатиме ОСОБА_4 .. Усі співвласники надали згоду на розподіл земельної ділянки, що засвідчується їх спільною заяво, засвіченою 05 лютого 2008 року приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу Волинської області Кондратюком О.О., зареєстрованою в реєстрі за № 347-350.

17.04.2008 року Луцькою міською радою було прийнято рішення № 26/27 «Про внесення змін до п.72 рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 « Про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Даним рішенням п.72 рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 викладено в новій редакції наступного змісту: « Передати у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,05 га на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 - 4/12 частки, ОСОБА_6 - 1/12 частки та ОСОБА_2 - 1/12 частки земельної ділянки площею 0,05 га на АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». 21.01.2010 року на підставі вказаного рішення видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,05 га серія ЯИ № 299360.

Позивачі вказують, що в рішенні від 17.04.2008 року Луцькою міською радою було допущено арифметичну помилку при обрахунку часток ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на виділену земельну ділянку із спільної часткової власності площею 0.05 га, частки співвласників при правильному обрахунку мали б становити: ОСОБА_5 - 2/3 частин, ОСОБА_6 - 1/6 частина та ОСОБА_2 - 1/6 частина. Такі арифметичні помилки перешкоджають оформити позивачу ОСОБА_1 свої спадкові права після смерті ОСОБА_5 , яка у визначений законом строк звернулась до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини.

З врахуванням викладеного, позивачі просять суд визнати наявність арифметичної помилки у рішенні Луцької міської ради від 17.04.2008 року № 26/27 «Про внесення змін до п.72 рішення міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 « Про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_4 , . ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» та визнати право власності за позивачем ОСОБА_1 - на 5/6 частин земельної ділянки площею 0,05 га на АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за позивачем ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину площею 0,05 га на АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду від 22 жовтня 2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведення підготовчого засідання.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити, вказуючи, що іншого шляху виправлення неточностей в рішенні Луцької міської ради та у державному акті про право власності на земельну ділянку немає.

Представник відповідача Луцької міської ради в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності, та покладався на розсуд суду з приводу вирішення спору.

Представник третьої особи на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в судове засідання не з`явився, надіслав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_4 не з`явилась в судове засідання, в своїй заяві від 26 січня 2022 року просила розглядати справу за її відсутності, не заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивачів та їх представника, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 земельну ділянку площею 0,10 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , передано у спільну часткову власність ОСОБА_4 ( Ѕ частки), ОСОБА_5 ( 4/12 частки), ОСОБА_6 ( 1/12 частки) та ОСОБА_2 ( 1/12 частки).

17.04.2008 року Луцькою міською радою було прийнято рішення № 26/27 «Про внесення змін до п.72 рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 « Про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», відповідно до якого п.72 рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 викладено в новій редакції наступного змісту: « Передати у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,05 га на АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 - 4/12 частки, ОСОБА_6 - 1/12 частки та ОСОБА_2 - 1/12 частки земельної ділянки площею 0,05 га на АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».

Звертаючись з позовом до суду позивачі вказують на наявність арифметичної помилки в рішенні Луцької міської ради від 17.04.2008 року № 26/27 «Про внесення змін до п.72 рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 « Про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», зокрема на невірний обрахунок часток співласників, після чого земельна ділянка, яка попередньо була виділена ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не складає площу 0,05 га. В подальшому, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, його спадкоємець ОСОБА_1 не може оформити своїх спадкових прав на ту частину земельної ділянки, яка насправді належала спадкодавцю. Заявлячи вимогу про визнання наявності арифметичної помилки в рішенні Луцької міської ради №26/27 від 17.04.2008 року позивачі просять визнати за ними право власності на земельну ділянку, зокрема за позивачем ОСОБА_2 - на 1/6 частину земельної ділянки, за позивачем ОСОБА_1 на 5/6 частин земельної ділянки 0,05 га на АДРЕСА_3 , в тому числі як на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 523/8951/20 (провадження № 61-10813св21).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частин шостої, дев`ятої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення Луцької міської ради від 17.04.2008 року № 26/27 «Про внесення змін до п.72 рішення Луцької міської ради від 30.06.2006 року № 3/56 « Про передачу у спільну часткову власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання наявності арифметичної помилки у рішенні органу місцевого самоврядкування не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, а відтак у задоволенні вимог слід відмовити, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмовив позові.

Крім того, заявляючи позовну вимогу про визнання наявності арифметочної помилки у рішенні Луцької міської ради позивачі просять визнати за ними право власності на земельну ділянку в заявлених розмірах. Однак така вимога не грунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки набуття права власності на земельну ділянку громадянами безоплатно у власність чітко врегульовано нормами земельного кодексу України.

Разом з тим, заявляючи вимогу про визнання права власності на земельну ділянку, позивач ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на спадкове майно, однак не надає жодних доказів неможливості оформлення спадщини в позасудовому порядку.

Таким чином, на підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, на підставі ст.ст. 116, 118, 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту рішення - 25 лютого 2022 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М. Філюк