Рішення № 10361537, 06.07.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.07.10 р. Справа № 43/85

Господарський суд Донецької області у складі судді І.В. Зубченко

При секретарі судового засідання Т.А. Братченко

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”, м. Бровари, Київська область

до відповідача: Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Красногорівка, Донецька область

про стягнення вартості втраченого товару у розмірі 8700грн., штрафу у розмірі 2610грн.

За участю представників:

від позивача: представник не зявився

від відповідача: представник не зявився

В судовому засіданні брали участь:

Згідно із ст.69 ГПК України за ухвалою від 19.05.2010р. справу розглянуто в більш тривалий термін.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”, м. Бровари, Київська область, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Красногорівка, Донецька область про стягнення вартості втраченого товару у розмірі 8700грн., штрафу у розмірі 2610грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем обовязку з відповідального зберігання продукції, а саме втрату продукції, яка відбулась з вини відповідача у звязку з чим він повинен відшкодувати її вартість.

У судовому засіданні були досліджені наступні докази: договір відповідального зберігання №33/2007/в/з від 01.01.2007р., акт приймання-передачі №1 від 03.01.2007р., вимога про повернення товару №2067 від 06.11.2009р., опис вкладення у поштове відправлення від 09.11.2009р., фіскальний чек №1783 від 09.11.2009р., інвентаризаційний опис №1 від 17.11.2009р.

Відповідач у судові засідання не зявився, про час і місце слухання був належним чином повідомлений, що підтверджує штамп канцелярії суду на ухвалах від 12.04.2010р., 22.04.2010р., 19.05.2010р., 22.06.2010р. та повідомлення про вручення поштового відправлення №№ 13719353, 13833024, 1426503, 14264520.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців с.АД №592714, станом на 31.05.2010р., ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, за адресою: АДРЕСА_1, на яку направлялась ухвала суду від 22.06.2010р.

Проте, відповідач право на подання відзиву не використав і його представники в судове засідання не зявилися. Причин незявлення останній не пояснив та витребуваних господарським судом документів, необхідних для вирішення спору не надав.

З огляду на викладене, зважаючи на достатність представлених позивачем документів, неповідомлення відповідачем поважних причин незявлення у судове засідання справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обовязками у відповідності із ст.22 ГПК України. Крім цього, представнику у судовому засіданні розяснено вимоги ст.81-1 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.42 ГПК України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до ст.43 ГПК України - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Ст.33 ГПК України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ” (власник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання, предметом якого є пневматичні шини для вантажного автотранспорту, які передаються власником зберігачу на відповідальне зберігання (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 1.2., 2.1. договору продукція належить власникові та передається на склад зберігача по акту прийому-передачі.

Датою передачі на зберігання вважається дата, зазначена в товарно-супровідній документації в момент передачі продукції зберігачу (уповноваженою ним особою). З цього моменту зберігач несе ризик випадкової загибелі продукцію та повну фінансову відповідальність за схоронність та ідентифікацію продукції відповідно до цін власника, дійсних на дату завдання збитків (псування, втрати) продукції (пункт 2.2. договору).

Пунктом 3.1. договору визначено права власника. Так, власник має право перевіряти умови зберігання продукції на складі зберігача, а також проводити інвентаризацію залишків продукції (пункт 3.1.1. договору).

Пунктом 3.4. договору визначено обовязки зберігача. Зокрема, зберігач зобовязаний в дводенний термін повернути товар власнику за першою його вимогою (пункт 3.4.2. договору); 15-го та 30-го числа кожного місяця, направляти власникові (по факсу) акт інвентаризації по категоріях продукції власника, що перебуває на його складі з підтвердженням про отримання з боку власника (пункт 3.4.3. договору); безперешкодно допускати уповноважених представників власника на свій склад для перевірки умов зберігання продукції та проведення її інвентаризації (пункт 3.4.4. договору).

Відповідно до пункту 5.1. винна сторона повинна відшкодовувати іншій стороні збитки, понесені у звязку з виконанням цього договору, виходячи з цін на продукцію, що діють на момент виникнення ситуації, яка призвела до цих збитків.

У випадку втрати, псування, приведення продукції в стан не придатний до подальшого цільового використання, що відбулося з вини зберігача, останній відшкодовує власникові її повну вартість, яка вказана у актах приймання-передачі (пункт 5.2. договору).

За неналежне виконання умов цього договору зберігач зобовязується сплатити власнику штраф у розмірі 30% від вартості втраченого товару. Сплата штрафу не звільняє зберігача від виконання взятих на себе за цим договором зобовязань (пункт 5.3. договору).

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2007р. Договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік, якщо сторони за 30 банківських днів до моменту припинення його дії не мають наміру розірвати договір (пункт 7.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що договір підписаний сторонами з прикладанням печаток підприємств та на теперішній час не припинив своєї дії.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 202, 509 ЦК України, та відповідно до ст.629 ЦК України є обовязковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу на зберігання пневматичні шини для вантажного автотранспорту: модель FD600, типорозмір 315/80R22,5, кількість 4 одиниці, вартість з ПДВ: 8700грн. за актом приймання-передачі №1 від 03.01.2007р. Факт отримання відповідачем спірного товару на вказану суму підтверджується підписом відповідача на акті та відбитком печатки, (копія, а.с.7).

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

У листопаді 2009р. позивач надіслав відповідачу вимогу №2067 від 06.11.2009р. про повернення товару або у разі його втрати сплату вартості товару у сумі 8700грн. Факт надсилання вимоги підтверджується фіскальним чеком №1783 від 09.11.2009р., описом вкладення у поштове відправлення від 09.11.2010р. (а.с.57, 58).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

17.11.2009р. на підставі пункту 3.1.1. договору, у звязку з невиконанням пункту 3.4.2. договору, представниками позивача проведено інвентаризацію на складі відповідача. За результатами, якої виявлено, що товарно-матеріальні цінності, передані на склад відповідача по акту приймання-передачі відсутні, про що складено інвентаризаційний опис №1. Вказаний опис підписаний відповідачем з прикладанням його печатки, що вказує на те, що відповідач був ознайомлений з вимогою позивача про повернення товару, знав про порушення ним договірних зобовязань щодо повернення товару та погодився з тим, що спірний товар на його складі відсутній.

Згідно ст. 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Згідно ст.949 ЦК України зберігач повинен повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (стаття 950 ЦК України).

За приписами ст.951 ЦК України завдані поклажодавцеві втратою (недостачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач повинен довести наявність збитків і неправомірної поведінки, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен довести відсутність своєї вини.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до відповідача з проханням повернути товар, що знаходиться у нього на зберіганні, але відповідачем, в порушення умов договору, вказаний товар повернуто не було. Натомість, було зясовано, що спірний товар відсутній на складі відповідача, що останнім в ході судового розгляду не спростовано.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу згідно приписів ст.951 ЦК України вартість переданої на зберігання продукції у сумі 8700грн.

За приписами ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не допущено прострочення в розумінні ст.613 ЦК України, що не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої пунктом 5.3. договору за неналежне виконання умов договору.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Судом перевірено вимоги позивача стосовно стягнення штрафу у сумі 2610грн. та встановлено, що зазначений порядок нарахування відповідає порядку, визначеному сторонами у пункті 5.3. договору, а також не суперечить вимогам чинного законодавства України щодо порядку його розрахунку.

З огляду на викладене, враховуючи, що позов позивачем обґрунтований, відповідає законодавству, фактичним обставинам справи та підтверджений відповідними доказами, вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст.202, 509, 526, 549, 611, 612, 613, 629, 936, 938, 944, 949, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 175, 193, 230 Господарського кодексу України, ст.ст.4, 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ”, м. Бровари, Київська область до Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Красногорівка, Донецька область про стягнення вартості втраченого товару у розмірі 8700грн., штрафу у розмірі 2610грн. задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Мережа сервісних станцій „ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ” (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 26В; ідентифікаційний код 33212540) вартість втраченого товару у розмірі 8700грн., штраф у розмірі 2610грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 113,10грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Виготовлено 5 прим.

4 сторонам;

1 у справу.