Постанова № 103615024, 03.03.2022, Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/431/19

Провадження № 3-в/375/2/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2022 року смт Рокитне

Суддя Рокитнянського районного суду Київської області Чорненька О.І., розглянувши подання начальника відділення поліції №1 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області про вирішення питання щодо виконання постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 06 липня 2018 року про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 183-1 КУпАУ, у виді трьох діб адміністрвативного арешту, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

До Рокитнянського районного суду Київської області надійшло подання начальника відділення поліції №1 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області Мітлицького В., про вирішення питання щодо виконання постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення, передбаченого ст. 183-2 КУпАУ, у виді трьох діб адміністративного арешту, шляхом звільнення особи від відбування адміністративного стягнення у зв`язку з закінченням строку давності виконання судового рішення або надати роз`яснення про порядок подальшого виконання постанови.

Подання обґрунтоване наступним.

13 березня 2019 року вказана постанова суду надійшла на виконання до сектору превенції відділення поліціцї №1.

На виклик до сектору превенції відділення поліції №1 ОСОБА_1 не з`явився, було встановлено, що за вказаною у постанові суду адресою проживає бабуся ОСОБА_1 , яка повідомила, що останній зареєстрований за адресою вказаною вище, але фактично не проживає, місце його перебування на даний час не відомо. До місця проживання гр-н ОСОБА_1 тривалий час не з`являється.

Також були надані пояснення ОСОБА_2 , яка зазначила, що вона проживає за адресою АДРЕСА_3 , та поруч з нею в квартирі АДРЕСА_4 проживає громадянка ОСОБА_3 , в якої, з її слів, є син ім`я якого їй не відоме. Проживає громадянка ОСОБА_3 поруч з нею близько 4 років.

Заходи щодо встановлення його місцезнаходження результатів не мали, оскільки згідно інформації Рокитнянського ВП ОСОБА_1 за вище вказаною адресою не проживає та місцезнаходження його не відоме.

Таким чином, постанова Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишається не виконаною з об`єктивних обставин, які не належать до компетенції уповноважених органів.

Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розцінює справи про адміністративні правопорушення як кримінальні в розумінні норм Конвенції.

Стаття 80 Кримінального кодексу України встановлює звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, згідно якої передбачений дворічний строк виконання покарання за злочин невеликої тяжкості. Правопорушення, у якому було визнано винуватим правопорушника, у цьому випадку, з огляду на характер вчинення діяння, не може містити більший строк давності виконання, ніж за вчинення злочину невеликої тяжкості, тобто, понад 2 роки.

Вивчивши подання, дослідивши матеріали, суд приходить до наступного.

Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 06.07.2018, притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення, передбаченого ст. 183-2 КУпАУ, у виді адміністративного арешту на строк три доби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 304 КУпАП, питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 2 КУпАП, суд враховує, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Відповідно до статей 1, 8 Основного Закону, Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Вирішуючи порушене у цій справі питання, відповідно до цього принципу, суд враховує, що згідно зі ст. 303 чинного КУпАП, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, тобто цей нормативно-правовий акт не містить положень, які б дозволяли суду звільнити від відбування покарання особу, у зв`язку із закінченням строків давності виконання цієї постанови.

За цих обставин, з першого погляду, суд мав би відмовити у задоволені подання так, як у цій справі строк звернення вказаного судового рішення відбувся у вказаний термін, не дивлячись на явно несправедливий і надмірний характер такого заходу відносно особи, так як з дня ухвалення судового рішення про накладення адміністративного стягнення минуло понад 2 роки.

Однак, у цьому контексті суд зауважує, що правові системи мають містити правові запобіжники, які були б спрямовані та допомагали судам уникнути несправедливості, яка може виникнути при застосуванні правової норми суворо в кожному випадку, незалежно від того, наскільки незвичними є обставин тієї чи іншої справи, адже природа справедливості полягає у виправленні закону, коли він є дефектним через свою універсальність.

А тому, суд акцентує увагу на тому, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» у розумінні норм Конвенції.

Таким чином, суд не може не звернути увагу та те, що, у той час як КУпАП, здавалося б, повинен встановлює відповідальність за менш тяжкі правопорушення, ніж злочини, в реальності він передбачає невизначений строк давності виконання того чи іншого судового рішення, що є більш суворим заходом, на відміну, від строків встановленим Кримінальним кодексом України, адже, останній, у своїй статті 80 указує, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Це, на думку суду, указує на те, що особи, які притягуються до адміністративної відповідальності знаходяться явно в невигідній правовій ситуації в порівнянні з тими, хто вчинив більш тяжке правопорушення (злочин) в питанні давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень та обвинувальних вироків.

У рішенні від № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року КСУ вказано, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, перед усім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина перша статті 50 Кодексу). Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (частина друга статті 50 Кодексу).

Закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини.

У зв`язку з цим, суд має виходити з того, що відповідно до положень ст. 8 Основного Закону, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії.

Так, згідно зі ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Правопорушення у якому було визнано винуватим порушника, у цьому випадку, з огляду на характер вчиненого діяння, не може, на думку суду, містити більший строк давності виконання ніж за вчинення особою злочину невеликої тяжкості, тобто понад 2 роки.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за правопорушення, які не досягли статусу злочину, поняття якого визначено у ст. 11 КК України, отже, і адміністративна відповідальність до правопорушника застосовується у вигляді більш м`яких мір покарання.

Суддя вважає, що безстроковість виконання постанов про накладення адміністративного стягнення суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) при оцінці порушень державами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як відомо, ЄСПЛ за певних умов поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Прикладом такого застосування може слугувати справа «Лучанінова проти України», в якій ЄСПЛ за скаргою заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку, розцінив це правопорушення як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке було порушено, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».

Щодо вказаної безстроковості виконання постанов по справі про адміністративне правопорушення сказано і в рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, згідно якої КСУ тлумачить принцип правової визначеності таким чином, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Судом встановлено, що постанова по справі № 375/431/19 від 13 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення прийнята в межах компетенції Рокитнянського районного суду Київської області; своєчасно надіслана на виконання до сектору превенції відділення поліції №1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області; представник сектору превенції прийняв міри для виконання даної постанови, але постанова від 13 березня 2019 року не виконана на теперішній час та минуло майже 3 роки з моменту надіслання постанови на виконання.

Отже, суд вважає за можливе застосувати по даній адміністративній справі аналогію закону в частині звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 80 КК України, ст. ст. 38, 39, 299, 200, 303, 304, 326 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Подання начальника відділення поліції №1 Білоцерківського районного управління поліції в Київській області про вирішення питання щодо виконання постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.

Припинити виконання постанови Рокитнянського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року, справа № 375/431/19, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , про накладення адміністративного стягнення у виді трьох діб адміністративного арешту, за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-2 КУпАУ, у зв`язку із закінченням строків давності виконання вказаного судового рішення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Рокитнянський районний суд Київської області.

Суддя Олена ЧОРНЕНЬКА

Постанова набуває законної сили ___

Постанова може бути пред`явлена до виконання до ____