Рішення № 103606866, 24.02.2022, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/2740/20

Провадження № 2/946/580/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2022 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді – Присакар О.Я.,

за участю секретаря судового засідання – Аубекерової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла цивільну справу за позовом військової частини 1474 Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виселення з службової квартири без надання іншого жилого приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

14.05.2020 року представник позивача звернувся до суду з позовними вимогами, якими просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зі службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в 2010 році військовослужбовцю офіцерського складу Ізмаїльського загону морської охорони (в/ч 1499) ОСОБА_1 , його дружині – ОСОБА_2 та сину – ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 03.06.2010 року № 697 виданий службовий ордер від 08.06.2010 року № 4 на право вселення у двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . На початку 2012 року військовослужбовець ОСОБА_1 був переведений до Маріупольського загону морської охорони. Після звільнення з військової служби у серпні 2014 року ОСОБА_1 переїхав до сім`ї в окуповану Російською Федерацією АР Крим та працює викладачем в «Морському коледжі Севастопольського державного університету». Тобто з 2012 року сім`я ОСОБА_7 у службовій квартирі не проживає у зв`язку з переїздом до м. Маріуполя, а в подальшому до м. Севастополя (АР Крим), що підтверджує втрату права користування ними спірної квартири. Приблизно з 2014 року ОСОБА_1 квартира здана в піднайм ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, заяв про відкладення справи або слухання справи за їх відсутністю не направляли, тому суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 697 від 03.06.2010 року був виданий ордер № 4 від 08.06.2010 року на службову квартиру АДРЕСА_1 , квартира двокімнатна для сім`ї, яка складається з 3 осіб.

Відповідно до п.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ. Згідно до абз. 1 держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Абз. 3 передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Абз. 5 передбачено, що для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайм (найм) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайм (найм) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1081: військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями. Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках. У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно до Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 04.02.1988 р. № 37, громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов`язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної

власності).

Відповідно до ст.123 Житлового кодексу Української РСР, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Згідно до ст. 124 Житлового кодексу Української РСР, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно до ст. 107 Житлового кодексу Української РСР У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України, зазначається, що відповідно до ст.107 ЖК ( 5464-10 ) наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На твердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Після звільнення з військової служби ОСОБА_1 переїхав до сім`ї в окуповану Російською Федерацією АР Крим та працює викладачем в «Морському коледжі Севастопольського державного університету», що підтверджується інформацією з офіційного сайту університету, якою підтверджується той факт, що відповідач має постійне місце роботи в окупованій Російською Федерацією АР Крим.

Статтею 99 Житлового кодексу, передбачено, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім`ї, а також тимчасові жильці зобов`язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню у судовому порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Листом відділу внутрішньої та власної безпеки по Ізмаїльському прикордонному загону ДПС України № 16/98 від 21.11.2019 року повідомляється про те, колишнім військовослужбовцем ДПСУ ОСОБА_1 незаконно використовується житло за адресою: АДРЕСА_2 . Було встановлено, що за вищезазначеною адресою проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які орендують житло на протязі 3-4 років у ОСОБА_1 за 1500 грн., що також підтверджено письмовими поясненнями ОСОБА_6 .

Таким чином, враховуючи вищезгадане, суд вважає достовірно доведеним факт вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту, у зв`язку з чим вони втратили право на користування жилим приміщенням з дня вибуття.

Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 82, 263-265 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов військової частини 1474 Державної прикордонної служби України (адреса місцезнаходження: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Гаврила Музиченка, 31, код ЄДРПОУ - 14321860) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП- НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП- НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про виселення з службової квартири без надання іншого жилого приміщення- задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зі службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 2102 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через суд першої інстанції, з урахуванням положень п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2022 року.

Суддя: О.Я.Присакар