Рішення № 103603254, 28.02.2022, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/4688/21

Провадження № 2/210/245/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 лютого 2022 року

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Чайкіної О.В., за участі секретаря судового засіданняПерог Р.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначає, що 28.09.2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 15000,00 грн.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого станом на 20.07.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 90408,42 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту 67234,08 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту 67234,08 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит 23174,34 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 20 липня 2021 року у розмірі 90408,42 грн. та судові витрати.

Аргументи учасників справи

В судове засідання представник позивача не з`явився.

В судове засідання відповідач не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що йому була видана картка ПАТ КБ «ПриватБанк» на отримання заробітної плати. Заяви на отримання кредитної картки ним не подавалося. Позивач до позову долучив довідку банку, що позивачу була видана кредитна картка № НОМЕР_1 02.03.2013 року, але документів у вигляді заяви на отримання цієї картки, Умов її використання позивач не надав. Договору на отримання банківських послуг не укладалося. У заяві позичальника на отримання картки для зарахування та отримання заробітної плати від 28.09.2011 року процентна ставка не зазначена, не зазначена сума кредитного ліміту. Також, договір у вигляді анкети-заяви від 28.09.2011 року не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Крім того, відповідач не отримував кредитні кошти, які є предметом позову, не заперечує що у нього в користуванні була кредитна картка № НОМЕР_1 , однак 22.05.2016 року з карткового рахунку відповідача було переведено на інший рахунок грошові кошти, та коли про це стало відомо, позивач звернувся із заявою до відділення поліції Заява зареєстрована 08.06.2016 року, відомості про злочин внесені у ЄРДР за номером № 12016040710001522.

Також зазначив, що в матеріалах справи міститься виписка про рух коштів за період з 12.02.2016 року по 23.10.2020 року за рахунком ОСОБА_2 , з якої вбачаються операції за картками, зокрема зняття готівкових коштів, покупки. Але про наявність руху коштів та використання платіжної картки, відкритої на відповідача сторонніми особами йому стало відомо тільки з позовної заяви банку. Тому, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В своючергу,представник позивача ОСОБА_3 09грудня 2021року подаввідповідь навідзив,в якомузазначив,що позивачемнадано досуду копіюанкети-завивідповідача від28.09.2011року,з якоївбачається,що Відповідачпідтвердив своюзгоду нате,що підписаназаява разоміз Умовамита правилами,які викладеніна банківськомусайті складаєміж нимтв.Банком Договірпро наданнябанківських послуг,що підтверджуєтьсяпідписом узаяві.30.05.2016року зареєстрованозвернення ОСОБА_2 стосовно несанкціонованогосписання коштів.За даноюзаявою булопроведено службовуперевірку тапісля проведенняперевірки рекомендованозвернутися доправоохоронних органів,претензій добанку у ОСОБА_2 немає,вини працівниківне встановлено.Також ОСОБА_2 був повідомленийпро необхідністьвиконувати кредитнізобов`язання,а томувимоги позовноїзаяви підлягаютьзадоволенню вповному обсязі.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 серпня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 24).

За розрахунком Банку станом на 20 липня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 90408,42 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в тому числі за простроченим тілом кредиту 67234,08 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 23174,34 грн. (Т.2 а.с.7-16).

Також, з наданого Банком розрахунку заборгованості видно, що при нарахуванні суми боргу за відсотками використовувалась процентна ставка 3,6 % (місячна), що дорівнює 43,2% річних (3,6х12=43,2).

Окрім того, з розрахунку заборгованості встановлено, що позичальник активно користувався наданими Банком кредитними коштами, а також активно здійснював погашення боргу, вносячи різні суми.

Згідно наданих позивачем доказів, ОСОБА_2 отримав банківські картки: НОМЕР_1 , дата відкриття 02.03.2013 року, термін дії до 08/16 року та НОМЕР_2 , дата відкриття 25.05.2016 року, термін дії до 12/19 року (а.с. 23).

Разом з тим, банком не надано доказів про отриманні відповідачем зазначену кредитну картку № НОМЕР_2 .

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_2 вбачається, що на картку № НОМЕР_1 Відповідачу 02.03.2013 року було встановлено кредитний ліміт 8000,00 грн., який, збільшився 12.08.2013 року до 15000,00 грн., 20.07.2018 року зменшився до 0,00 грн. (а.с.22).

Змін умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 оформленої на ОСОБА_2 суду не представлено.

З розрахунку заборгованості наданого позивачем та виписки за договором № б/н станом на 23.10.2020 року вбачається, що Відповідач по картці здійснював операції, як купівля товарів, зняття готівки так і поповнення рахунку (а.с.17-21).

Мотивувальна частина

Позиція суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі).

У Заяві позичальника від 28 вересня 2011 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді відсотків за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки за несвоєчасну сплату кредиту.

Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на вимоги статті 625 ЦПК України, згідно частини другої якої, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, БАНК посилається на редакцію Умов та Правил, що почали діяти з 01 березня 2019 року, жодним чином не обґрунтувавши та не довівши, що ці умови доведені до відома споживача - відповідача.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.09.2011 року, послався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору (а.с.26-49).

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.

Разом з тим, суд вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг, саме у вказаній редакції, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 28.09.2011 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.

Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 28.09.2011 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 26.08.2021 року, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про відсотки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 129Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача ОСОБА_2 або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останньому для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у відсотків за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_2 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

На підставі наведеного вище, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками.

Разом з тим, ОСОБА_2 фактично отримав кредитні кошти та використовував їх, що підтверджується матеріалами справи, тому суд дійшов висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_2 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, який узгоджується із випискою за картковим рахунком, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 28.09.2011 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом.

Як слідує з матеріалів справи, до заборгованості за тілом кредиту у розмірі 67234,08 грн. позивачем включено заборгованість за відсотками, які погашалися банком за рахунок кредитних коштів, що не було узгоджено з ОСОБА_2 та не можна вважати фактично використаними грошовими коштами.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського облікугосподарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Між тим, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити подані стороною докази (в даному випадку - розрахунок заборгованості та виписку за договором б/н від 28.09.2011 року), перевірити їх, оцінивши в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 02.03.2013 року по 20.07.2021 року.

Перерахунком заборгованості встановлено, що Відповідачем ОСОБА_2 :

- фактично витрачено кредитних коштів у розмірі 352957,89 грн.;

- разом з тим сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості за весь період користування коштами становить 347741,18 грн. та 12672,67 грн. по відсоткам за користування кредитом, розмір яких не було узгоджено з відповідачем, що разом становить 360413,85 грн. що перевищує витрати за кредитом.

Крім того, позивачем здійснювалося погашення відсотків за рахунок кредитних коштів, а нарахування пені взагалі не передбачено анкетою-заявою.

За таких обставин, оскільки судом раніше встановлено, що банком погашалось заборгованість за відсотками за рахунок кредитних коштів, що не було узгоджено з ОСОБА_2 та не можна вважати фактично використаними грошовими коштами, суд дійшов висновку, враховуючи суму коштів, які ОСОБА_2 отримав та повернув, а також розмір заборгованості по тілу кредиту, суд вважає, що у позичальника перед банком відсутня заборгованість за тілом кредиту, оскільки відсотки та штрафні санкції банком не підтвердженні, а тому такі не підлягають до перерахунку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.2, ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 263-265,279, 280, 281, 282,289, 354 ЦПК України, ст.ст. 258, 509, 525, 526, 546, 551, 625, 627, 629, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст судового рішення складено 28 лютого 2022 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського б. 1Д, (ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 );

- відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя: О. В. Чайкіна