Рішення № 103602770, 02.03.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/18191/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУПФУ у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 , як репресовану особу, яку у подальшому було реабілітовано до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Ухвалою суду від 27.10.2021 позовну заяву залишено без руху.

Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.

Ухвалою суду від 30.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, звернувся до відповідача з заявою про зарахування в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії стаж за перебування в спецпоселенні, оскільки він є реабілітованою особою. Проте всупереч приписам законодавства, відповідач протиправно в порушення приписів ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відмовив у перерахунку.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Зазначає, що позивач разом з членами своєї сім`ї перебував на спецпоселенні, що не можна вважати часом тримання під вартою, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та заслання або перебування на примусовому лікуванні. Також позивач реабілітований за ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а не за ст. 6 цього закону. Тому оскільки позивач був виселений, а не засуджений, вимога про зарахування часу перебування у засланні у потрійному розмірі до стажу є безпідставною, а сам перерахунок не передбачений чинним законодавством. Також позивач є членом сім`ї репресованої особи, у спец поселенні був малолітньою особою та не набув трудового стажу, тобто є потерпілим від репресій. Натомість пільга яку хоче отримати позивач встановлена щодо репресованих осіб, а не членів їх сімей.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,-

в с т а н о в и в :

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, є особою з інвалідністю другої групи.

Відповідно до довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 15.12.1992 року № 4/5-7004-Б, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 21.10.1947 року із села Угорці Золочівського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Кемеровську область, з якого звільнені у 1958 році, на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР №0180 та відповідно до ст. 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітовані.

07.12..2020 ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач безтерміново має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні

22.04.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою щодо пільгового обчислення стажу.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській область надало відповідь від 29.04.2021, у якій зазначено, що пенсія обчислена і виплачується у відповідності до чинного законодавства та наявними у пенсійній справі документами.

Вважаючи відмову у пільговому зарахуванні стажу протиправною. ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Нормою ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і ст. 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року» «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст. 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»» (Відомості Верховної Ради України, 1994, №15, ст. 88).

Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991» років заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства.

Суд з`ясував, що ОСОБА_1 примусово виселений на спецпоселення, тобто відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» перебував у засланні, а тому має право на зарахування часу його заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

За змістом вказаної норми у потрійному розмірі зараховується «час заслання», а не час трудової діяльності у засланні. Тому суд критично ставиться до тверджень відповідача стосовно того, що позивач у період заслання був малолітньою особою та не набув трудового стажу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення та для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача належить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 , як репресовану особу, яку у подальшому було реабілітовано до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому, визначення точного періоду, який підлягає зарахуванню належить до компетенції відповідача, тому суд у рішенні вказаний період не зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач не сплачував судовий збір при поданні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 77, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10, ЄДРПОУ 13814885) здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), як репресовану особу, яку у подальшому було реабілітовано до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

4. Судовий збір не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кравців О.Р.