Рішення № 103592974, 15.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1309/4455/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Скочко А.В.,

представника відповідачів Іванова О.О.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

представників третіх осіб Синьовського Б.В., Іваницького Я.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору управління земельних департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівська міська рада, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову

в с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 2 розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 07 квітня 2008 року №340 «Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 » останніх як співвласників будинку АДРЕСА_1 зобов`язано демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 м х 6,3 м до житлового будинку в термін до 15 травня 2008 року.

В зазначені терміни таке розпорядження ними добровільно не виконане, а тому демонтаж самочинної прибудови розміром 4,6 м х 6,3 м до належного їм житлового будинку слід провести в судовому порядку.

Не погодившись з зазначеним позовом, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 подали зустрічну позовну заяву, яка ними неодноразово уточнювалася, у якій просили суд визнати за ними право власності на реконструйований житловий будинок загальною площею 213,3 кв. м. та житловою площею 127,1кв. м.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що згідно з договором міни №3840 від 09.12.2003 року вони набули право власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 . Дане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0555 га, яка належить відповідачам на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НА №200538, виданого 20.01.2005.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , у якому із урахуванням уточнених позовних вимог просять суд визнати самочинно збудовану відповідачами за первісним позовом прибудову розміром 4,6 м. х 6,3 м. до належного їм будинку (з правої сторони фасаду) на АДРЕСА_1 такою, що є перешкодою у виконанні рішення Залізничного районного суду м. Львова від 26.12.2008 року у справі №2-2011/2008 та зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельною ділянкою на АДРЕСА_2 шляхом демонтажу самочинно збудованої ними прибудови.

16.02.2021 до суду від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору надійшла відповідь на відзив, у якій вони повторно наголошують на тому, що здійснене відповідачами будівництво є самочинним та підлягає демонтажу.

16.02.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав повністю. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №340 від 07.04.2008 «Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 » є чинним та підлягає виконанню.

17.02.2021 до суду від відповідачів надійшов відзив, у якому вони проти позову заперечили. Відзив обґрунтований тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Вказують на те, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради не є належним позивачем у справі, яка розглядається.

Вважають, що до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 376 Цивільного кодексу України (ЦК України). Наполягає на тому, що спірна прибудова не є об`єктом самочинного будівництва.

Зазначають про те, що знесення(демонтаж) об`єкта нерухомості є непропорційним, оскільки є крайньою мірою відповідальності особи.

Звертають увагу суду на те, що відповідачі за первісним позовом мають першочергове право на приватизацію земельної ділянки, де знаходиться спірна прибудова. При цьому посилається на те, що власник земельної ділянки не вимагає від відповідачів за первісним позовом її звільнення.

Також наголошують на тому, що позивач за первісним позовом діє в інтересах третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

19.03.2021 до суду від представника відповідачів за первісним позовом надійшли заперечення, у яких він проти первісного позову заперечив повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що спірна прибудова відповідає технічним та будівельним нормам, що, на його думку, унеможливлює знесення (демонтаж) самочинного будівництва з огляду на відсутність істотного порушення приписів будівельних норм. Крім цього, посилається на технічну можливість проведення демонтажу

15.04.2021 до суду від представника позивача за первісним позовом надійшли письмові поясненнях, у яких він первісний позов підтримав. Наполягає на тому, що спірна прибудова є об`єктом самочинного будівництва та підлягає знесенню.

22.06.2021 до суду від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору надійшли пояснення, у яких вони зазначають, що порушення відповідачами норм законодавства з питань містобудівної діяльності унеможливлюють використання третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, права на приватизацію земельної ділянки, оскільки вона частково зайнята самовільним будівництвом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідачів проти позову заперечив повністю, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю, просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник третьої особи Іваницький Я.О. позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник третіх осіб ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити повністю.

Третя особа ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи без її участі.

ІІ. Рух справи

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018, позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задоволено, яким зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , які є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6 м х 6,3 м до житлового будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 відмовлено; у задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08.07.2020 касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 задоволено частково: рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018 в частині позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин, Львівська міська рада, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову скасовано; в іншій частині рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018 залишено без змін; провадження у справі в частині позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин, Львівська міська рада, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2020 справу № 1309/4455/12 передано для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду в частині позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин, Львівська міська рада, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про зобов`язання демонтувати самочинну прибудову.

Ухвалою від 26.10.2020 суддя прийняв справу до провадження.

Ухвалою від 17.05.2021 суд відмовив у задоволенні заяви відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 17.05.2021 суд відмовив у задоволенні заяви відповідачів у залишенні позовної заяви без руху.

Ухвалою від 17.05.2021 суд відмовив у задоволенні заяви відповідачів у застосуванні заходів процесуального примусу.

Ухвалою від 17.05.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 31.05.2021 суд відмовив у прийнятті до провадження зустрічного позову ОСОБА_6 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправними дій, відшкодування шкоди.

Ухвалою від 27.09.2021 суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_6 демонтувати самочинну прибудову.

Ухвалою від 27.09.2021 суд відмовив у задоволенні заяви відповідачів від 02.08.2021 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 27.09.2021 суд відмовив у задоволенні заяви відповідачів від 08.09.2021 про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 28.10.2021 суд витребував докази.

Ухвалою від 10.01.2022 суд відмовив у залученні третьої особи.

Ухвалою від 15.02.2022 суд вирішив питання щодо заміни сторони у справі.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідачів, третьої особи та її представника, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Залізничного районного суду від 26.12.2008 у справі 2-2011 встановлено, що рішенням №1072 від 06.08.1953 виконавчий комітет Львівської міської ради залишено в користуванні за будинковолодінням АДРЕСА_2 площу 344.3 кв.м. із земель житлової та громадської забудови та частину земельної ділянки, яка належала до будинковолодіння АДРЕСА_3 , яка використовувалась для огородництва попередніми власниками будинковолодіння АДРЕСА_2 .

За змістом вказаного рішення власники будинковолодіння по АДРЕСА_1 порушили опис меж, а саме межі A-Б між земельними ділянками будинковолодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , оскільки самовільно зайняли та долучили до своєї земельної ділянки земельну ділянку, яка належала до знесеного будинковолодіння по АДРЕСА_4 , яка їм не належить та побудували на ній самовільно двоповерховий будинок.

Крім того, рішенням Залізничного районного суду від 19.09.2014 у справі №462/1025/14-ц встановлено, що співвласниця ОСОБА_3 самовільно зайняла земельну ділянку загальною площею 0,0072га по АДРЕСА_1 . На самовільно зайнятій земельній ділянці площею 0,0056 га по межі «А-Б» розташована прибудова до приватного житлового будинку.

Факт зведення добудови до будинку по АДРЕСА_1 в межах земельної ділянки третіх осіб по АДРЕСА_2 відображено в актах державних виконавців від 23 квітня 2019 (Т.2, а.с.216; Т.3 а.с.19), в листі Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин ЛМР (Т.4, а.с.4), в технічному паспорті на будинок за адресою АДРЕСА_2 (Т.4, а.с.103).

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №340 від 07.04.2008 затверджено висновок міжвідомчої комісії №9 від 18.03.2008 та зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 співвласників буд. АДРЕСА_1 демонтувати самочинно побудовану на землях міськземфонду двоповерхову прибудову розміром 4,6мх6,3м до житлового будинку по АДРЕСА_1 . Термін виконання розпорядження встановлено до 15.05.2008. На виконання згаданого розпорядження адміністрація Львівське комунальне підприємство «Левандівка» тричі попереджала відповідача про необхідність демонтажу вказаної прибудови, що відповідачами виконано у встановлений строк не було, не демонтовано спірну споруду і на час розгляду справи у суді.

Факт самочинного будівництва підтверджується також постановою №159-3 у справі про адміністративні правопорушення від 14.03.2007, згідно з якою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільно здійснене будівництво житлової прибудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно зі статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 102 грн., який нею оплачений, про що свідчить квитанція про оплату штрафу.

У зв`язку з самостійним невиконанням відповідачами розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №340 від 07.04.2008 (далі Розпорядження №340) позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закон №3038).

Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 1 Закону №3038).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 6 цитованого Закону України до органів державного архітектурно-будівельного контролю, серед іншого, належать виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Окрім цього, слід зазначити про те, що статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, зокрема, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Чинне законодавство передбачає перелік об`єктів, що утворюють житловий фонд.

Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

З урахуванням вимог статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду, можна зробити висновок, що Державний житловий фонд, окрім іншого, - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд.

У статті 16 ЖК Української РСР до компетенції виконавчих органів місцевих рад віднесено здійснення державного контролю за використанням і схоронністю житлового фонду; керування житловим господарством, забезпечення правильної експлуатації і схоронності жилих будинків, що є у віданні Ради, організація їх капітального і поточного ремонту.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що виконавчий орган органу місцевого самоврядування - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради - у межах своїх повноважень має право на звернення до суду про демонтаж самочинного будівництва для забезпечення правильної експлуатації та схоронності вказаного майна згідно з делегованими Львівською міською радою повноваженнями.

Суд наголошує на тому, що спірні правовідносини обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом № 280/97-ВР делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже і публічно-правову природу таких правовідносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 14-48цс18, від 11.04.2018 у справі № 11-96апп18 та від 15.05.2018 у справі №11-346апп18.

Відтак суд вказує на те, що спір у справі, яка розглядається, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом знесення самочинної реконструкції об`єкта містобудування.

За таких обставин суд відхиляє посилання відповідачів на те, що Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради є неналежним позивачем. Необхідно додатково вказати на те, що факт звернення власника земельної ділянки до суду за захистом свого права, як і факт його бездіяльності, не впливають на наявність у позивача права звертатися до суду з позовами про демонтаж самочинного будівництва в межах процедури архітектурно-будівельного контролю. Відтак суд відхиляє посилання відповідачів на той факт, що Львівська міська рада не вживала заходів щодо зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку, на якій розміщена спірна прибудова.

На переконання суду, аргументи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду з первісним позовом не заслуговують на увагу, зважаючи на триваючий характер правопорушення. Так, триваючим порушенням є таке порушення, що пов`язане з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою і припиняються виконанням регламентованих обов`язків, якщо ці обов`язки ще можливо виконати.

Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності), увесь час безперервно скоює правопорушення (яке можливо припинити) у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків, які ще можливо виконати. У зв`язку з тим, що відповідачі безпідставно не виконують розпорядження голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 07.04.2008 №340 «Про самочинне будівництво гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 » аналізований аргумент є юридично неспроможним.

Суд відхиляє доводи відповідачів про наявність у них переважного права на приватизацію, оскільки такі не змінюють правової природи здійсненої добудови.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України необхідно тлумачити у системному зв`язку з положеннями статті 182 згаданого Кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, які не передбачають винятків. За загальним правилом, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що слугують умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Із урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у цій справі дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за відповідачами права власності на реконструйований житловий будинок.

Згідно з частиною 2 статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини 5 статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частині 1 статті 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З аналізу наведеної норми вбачається, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї із таких умов:

1) вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) вони збудовані або будуються без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи;

3) вони збудовані або будуються без належно затвердженого проекту;

4) вони збудовані або будуються з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Суд відхиляє твердження представника відповідачів за первісним позовом про нерелевантність приписів статті 376 ЦК України, виходячи з наступного.

З метою правильного й однакового застосування положень статті 376 ЦК України при розгляді цивільних справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі постанова ВССУ №6 від 30.03.2012) надав відповідні роз`яснення.

Обґрунтовуючи неможливість застосування у справі, яка розглядається, положень статті 376 ЦК України, представник відповідачів посилається на пункт 13 постанови ВССУ №6 від 30.03.2012, згідно з яким у справах про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках, суди повинні враховувати, що положення статті 376 ЦК до цих правовідносин не застосовуються. Разом з цим, спірна прибудова не є балконом, мансардою, горищем тощо у багатоповерховому багатоквартирному будинку.

На переконання суду, висновки представника відповідачів за первісним позовом про нерелевантність статті 376 ЦК України не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на те, що відповідачі за первісним позовом без будь-яких дозвільних документів та належним чином оформленого проекту здійснили будівництво на земельній ділянці, речове право на яку у них відсутнє.

Суд також вважає необґрунтованим аргументи представника відповідачів за первісним позовом про технічну неможливість здійснення перебудови, оскільки в цій частині його твердження носять абстрактний характер. Крім того, ним не долучено жодного документального підтвердження відповідним обставинам.

За змістом частини 7 статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18.

У вимірі спірних правовідносин суд встановив, що відповідачі за первісним позовом без будь-яких дозвільних документів та належним чином оформленого проекту здійснили будівництво на земельній ділянці, речове право на яку у них відсутнє.

Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову.

Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив на чужій земельній ділянці будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 демонтувати самочинно побудовану двоповерхову прибудову розміром 4,6 м на 6,3 м до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 25 лютого 2022 року.

Суддя А.Г. Гулик