Рішення № 103592631, 14.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Справа № 160/22424/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О. за участі секретаря судового засіданняШевченка І.Є. за участі: позивача представника відповідача Мінарського Є.І. Алексєєнка М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2021 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури (пр.Дмитра Яворницького, буд.38, м.Дніпро, 49044, ІК в ЄДРПОУ 02909938) з вимогами:

- стягнути з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, 49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року у сумі 245 241, 15 грн. (двісті сорок п`ять тисяч двісті сорок одна гривня 15 копійок).

Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 30.12.2021 року призначено розгляд адміністративної справи № 160/22424/21 за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з липня 2012 року перебував в трудових відносинах з органами прокуратури Дніпропетровської області та наказом № 3320к від 19.10.2021 року звільнений з посади прокурора Павлоградської місцевої прокуратури та органів прокуратури з 22.10.2021 року. У період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року заробітна плата нараховувалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» замість Закону України «Про прокуратуру», що на думку позивача, є протиправним. Вказує, що таке регулювання спірних відносин визнано таким, що суперечить ст.8 Конституції України (є неконституційним) рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18). Відтак, починаючи з 26.03.2020 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватись виключно на підставі ст. Закону України «Про прокуратуру».

Відповідачем 17.12.2021 року надано до суду відзив на позов, в якому відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VІІІ від 28.12.2014 (дата набрання чинності - 01.01.2015) внесено зміни до п. 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та установлено, що ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Законом №113-ІХ ч.ч. 3, 4 ст. 81 Закону №1697-VІІ викладено у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 01.01.2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3». При цьому згідно з абз. 3 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а такою є постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Вказує, що дія ст. 81 Закону №1697-VII в частині визначення розміру посадового окладу з розрахунку до прожиткового мінімуму, поширювалася б на ОСОБА_1 виключно у разі успішного проходження ним атестації та переведення до окружної прокуратури, що в даному випадку не відбулося, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, а тому оплата його праці у період з 01.04.2020 р. по 22.10.2021 р. (день звільнення) здійснена Дніпропетровською обласною прокуратурою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» правомірно.

17.12.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечував щодо доводів відповідача, посилаючись на доводи, викладенні у позовній заяві.

Протокольною ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 26.01.2022 року із занесенням до протокол судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 160/22424/21, та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 14.02.2022 року позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.02.2022 року заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, викладенні у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 наказом прокурором області Дніпропетровської обласної прокуратури № 577к від 06.06.2017 року призначений прокурором Павлоградської місцевої прокуратури.

Наказом керівника обласної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури № 3320к від 19.10.2021 року ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури та органів прокуратури та підставі рішення кадрової комісії по неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 22 жовтня 2021 року.

Позивачу у період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VІІ), статтею 81 якого визначено складові та розмір заробітної плати прокурорів.

Так, за приписами частини першої наведеної статті, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини 3 статті 81 Закону №1697-VІІ, в редакції Закону № 113-IX від 19.09.2019 року, посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Разом з тим з моменту набрання чинності Законом №1697-VІІ у період з 01 квітня 2020 року по 22 жовтня 2021 року заробітна плата позивачу розраховувалась не у відповідності до частини 3 статті 81 Закону №1697-VІІ, а у порядку та розмірах, які встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури».

Отже, спірним питанням в даній справі є різне тлумачення сторонами положень чинного законодавства в частині обчислення заробітної плати позивача на підставі частини 3 статті 81 Закону №1697-VІІ з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев`ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій встановлено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. За правилами статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням. Як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року у справі № 18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Таким чином, Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як Закон, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Рішення щодо неконституційності пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Конституційним Судом України не приймалися.

Постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, зокрема схема посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур, за якою посадовий оклад прокурора прокуратури становить 5660,00 грн.

При цьому, пунктом пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII покладено на Кабінет Міністрів України: обов`язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Проте Кабінетом Міністрів України покладені на нього пунктом 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VII обов`язки не були виконані, а саме не було приведено нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, як на підставу для стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь неотриманої частини заробітної плати.

Суд вказує, що за положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 року передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26.03.2020 року у справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року.

Тобто, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на вищенаведене, визнання неконституційними певних положень чинного законодавства має наслідком визнання протиправними дій/рішень відповідача, які були вчинені/прийняті після визнання таких норм неконституційними.

Отже відповідач, у спірних відносинах, був зобов`язаний діяти у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, а саме з урахуванням висновків Конституційного Суду України, які викладені в рішенні від 26.03.2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18).

Щодо посилання відповідача на обставини не проходження позивачем атестації та не переведення до окружної прокуратури суд вказує таке.

Так, Законом України від 19.09.2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (Закон № 113-IX від 19.09.2019 року), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Зокрема у частині 1 статті 7 Закону №1697-VІІ слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні". Статтею 15 Закону №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Як вже зазначено судом, відповідно до Закону № 113-IX від 19.09.2019 року, частини третю - п`яту статті 81 Закону «Про прокуратуру» викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, відповідно, прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX від 19.09.2019 року за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року.

Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 року, відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року № 40.

Проте, враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 26.03.2020 року, у зв`язку з чим, суд вважає, що прокуратурою були допущені порушення ст. 43 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, ст. 81 Закону №1697-VII, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020року.

Виходячи з вище встановлених обставин, відповідачем не доведено правомірність вчинення дій по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 заробітної плати у вигляді посадового окладу та надбавки за вислугу років, відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року, з огляду на вимоги п. 3 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у періоді з 01.04.2020 року по 22.10.2021 року, включно.

Водночас, до стягнення може бути звернута лише нарахована сума, яка має певний визначений розмір, але, як вбачається з матеріалів справи, сума заробітної плати позивачу у періоді з 01.04.2020 року по 22.10.2021 року у розмірі, передбаченому приписами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не нараховувалась, відтак з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить за межі позовних вимог в цій частині та дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача, належить визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 01.04.2020 року по 22.10.2021 року, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, в редакції від 19.09.2019 року та зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування заробітної плати позивачу з 01.04.2020 року по 22.10.2021 року, у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України Про прокуратуру та виплатити грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3-5 та 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує, що в силу вимог статей 72 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Однак, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності його дій.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Підсумовуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку зі складністю справи, суд проголошує вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, 49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38) про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати заробітної плати ОСОБА_1 у період з 01.04.2020 року по 22.10.2021 року, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, в редакції від 19.09.2019 року.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.04.2020 року по 22.10.2021 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, в редакції від 19.09.2019 року з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 24 лютого 2022 року.

Суддя Е.О. Юрков