Рішення № 103590849, 17.02.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2022Справа № 914/3738/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м. Червоноград, Львівська область

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль, Львівська область

про стягнення 1 125 918,81 грн

за участю представників:

від позивача: Дмуховський С.М. - керівник

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

08.12.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м. Червоноград, Львівська область до Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль, Львівська область про стягнення 1 125 918,81 грн.

Ухвалою суду від 13.12.2021 позовну заяву було залишено без руху.

04.01.2022 через канцелярію суду від Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 14.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2022.

04.02.2022 через канцелярію суду від Державного підприємства «Львіввугілля» надійшли відзив на позовну заяву (вх. №2979/22 від 04.02.2021) та клопотання про зменшення пені (вх. №2980/22 від 04.02.2021).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 07.02.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 17.02.2022.

16.02.2022 через канцелярію суду від Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» надійшло заперечення на клопотання про зменшення пені (вх. №4299/22 від 16.02.2021).

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.01.2017 між позивачем та відповідачем було укладено договір №300 про постачання теплової енергії в гарячій воді, на виконання умов якого відповідачу надано відповідні послуги. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості теплової енергії в гарячій воді за грудень 2018, січень - квітень 2020 та листопад 2020 - квітень 2021 не виконав, заборгованість за вказаний період становить 965 584,34 грн. У зв`язку з порушенням строків оплати вартості теплової енергії в гарячій воді, відповідачу нараховано пеню в сумі 46 308,25 грн, 3% річних в сумі 32 144,95 грн, інфляційні в сумі 81 881,27 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1 125 918,81 грн.

У поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву відповідач позов в частині стягнення 965 584,34 грн основного боргу визнав повністю. У поданому через канцелярію суду клопотанні просив зменшити розмір пені на 50% з огляду на складний фінансовий стан відповідача.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

03.01.2017 між Комунальним підприємством «Червоноградтеплокомуненерго» «Львівтеплоенерго» (теплопостачальна організація) та Державним підприємством «Львіввугілля» (споживач) було укладено договір №300 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

За цим договором теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов`язання постачати споживачеві (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді, гарячу воду в потрібних йому обсягах, а споживач (відповідач) зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію на опалення (підігрів води) та гарячу воду за встановленими відповідними органами тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Додатком №1 до даного договору встановлено обсяги постачання теплової енергії та об`єкти, до яких здійснюється постачання енергії.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач забезпечив об`єкт відповідача у грудні 2018, січні - квітні 2020 та листопаді 2020 - квітні 2021 тепловою енергією в гарячій воді у відповідних обсягах загальною вартістю 1 081 086,69 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що споживач (відповідач) зобов`язується проводити оплату за теплову енергію та гарячу воду шляхом перерахування коштів на банківський рахунок теплопостачальної організації в термін до 25 числа звітного місяця в порядку передоплати в сумі, що дорівнює: 1) за теплову енергію в сумі місячної плати за приєднане теплове навантаження об`єкта (об`єктів) такого споживача згідно тарифу, встановленого відповідними компетентними органами; 2) за гарячу воду в сумі 50% нарахування попереднього місяця. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію та гарячу воду проводиться споживачем згідно рахунку теплопостачальної організації на протязі п`яти операційних днів з дня отримання рахунку, але не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 965 584,34 грн основного боргу, 46 308,25 грн пені, 32 144,95 грн 3% річних, 81 881,27 грн інфляційних.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника сторони, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч. 1 ст. 275 ГК України).

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін.

Частиною 6 ст. 276 ГК України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 7.2.3. договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано пеню в сумі 46 308,25 грн, 3% річних в сумі 32 144,95 грн, інфляційні в сумі 81 881,27 грн.

Судом перевірено розрахунок пені, 3% річних, інфляційних та встановлено, що такі нараховано правильно.

Щодо наведених відповідачем доводів у клопотанні про зменшення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, уклавши договір про постачання теплової енергії в гарячій воді, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач у клопотанні про зменшення пені не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх належними та допустимими доказами.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені відповідач зазначив, що підприємство перебуває у важкому фінансовому становищі, пов`язаному з відсутністю обігових коштів. Водночас, позивач заперечив щодо зменшення пені, вказавши, на те, він також перебуває у складному фінансовому становищі, що підтверджується долученими до позовної заяви звітами про фінансові результати за 2018 дев`ять місяців 2021 роки, балансами.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз`яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Враховуючи наведене, з огляду на ступінь виконання зобов`язання (відповідачем сплачено менше 11% вартості наданих позивачем послуг), значну тривалість невиконання зобов`язання, незначного розміру пені у співвідношенні до розміру основного боргу, наявності складних обставин фінансового характеру у господарській діяльності не тільки відповідача, а й позивача, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 965 584,34 грн основного боргу, 46 308,25 грн пені, 32 144,95 грн 3% річних, 81 881,27 грн інфляційних.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як встановлено судом, у поданому через канцелярію суду до початку розгляду справи №914/3738/21 по суті відзиві на позовну заяву відповідач визнав позов в частині основного боргу у розмірі 965 584,34 грн.

Позивачем при поданні позову згідно квитанції №1-1438К від 29.12.2021 було сплачено 16 888,80 грн. судового збору.

Таким чином, позивачу підлягає повернення 50% сплаченого ним судового збору пропорційно сумі заборгованості, яка була визнана відповідачем, у розмірі 7 241,91 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля», м. Червоноград, вул. Б.Хмельницького, 26, Львівська область (ідентифікаційний код 32323256) на користь Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго», м. Червоноград, вул. Промислова, 1, Львівська область (ідентифікаційний код 23966248) 965 584,34 грн основного боргу, 46 308,25 грн пені, 32 144,95 грн 3% річних, 81 881,27 грн інфляційних, 9 646,87 грн судового збору.

3.Повернути з Державного бюджету України Комунальному підприємству «Червоноградтеплокомуненерго», м. Червоноград, вул. Промислова, 1, Львівська область (ідентифікаційний код 23966248) судовий збір в сумі 7 241,91 грн, сплачений квитанцією №1-1438К від 29.12.2021.

4.Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 17.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 28.02.2022.

Суддя Мазовіта А.Б.