Рішення № 103587221, 28.02.2022, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 180/3183/21

2/180/172/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2022 р. м.Марганець

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Хомченко С.І.,

з секретарем судового засідання Меньшиковою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МІКРОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікрофінанс" (далі за текстом ТОВ «Мікрофінанс») звернулося до суду з позовом, в якому зазначає, що 10.02.2020 р. між ТОВ «Мікрофінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0000103709 від 10.02.2020 року за умовами якого позивач надав відповідачу позику у розмірі 1000 грн. строком на 30 календарних днів, процент за користування позикою (добовий) - 1% на добу.

Відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення позики та процентів, станом на 15.11.2021 р. у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 7640,00 грн.,яка складається з такого:

- 1000,00 грн. - сума позики;

- 6640,00 грн. - сума не сплачених процентів за весь час користування позикою та не сплачена на день звернення позивача до суду.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості, та судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2270 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на ці обставини, суд керуєтьсяст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановленіЦивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК,стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, дійшов до таких висновків.

Згідно ізст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що 10.02.2020 р. між ТОВ «Мікрофінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0000103709 від 10.02.2020 року за умовами якого позивач надав відповідачу позику у розмірі 1000 грн. строком на 30 календарних днів, процент за користування позикою (добовий) - 1% на добу.

Відповідачем неналежним чином виконуються умови договору щодо погашення позики та процентів, станом на 15.11.2021 р. у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 7640,00 грн.,яка складається з такого:

- 1000,00 грн. - сума позики;

- 6640,00 грн. - сума не сплачених процентів за весь час користування позикою та не сплачена на день звернення позивача до суду.

Доказів про погашення суми боргу, на спростування розрахунків позивача станом на час розгляду справи відповідач не надав.

Як встановлено ст.ст.509,526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України.

При укладанні договору, сторони керувалисьст. 1054 ч.1 ЦК України, за якою за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК Українирозмір і порядок отримання процентів за договором позики встановлюється договором.

Відповідно до ст.611,625 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання(неналежне виконання);у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтями1049,1050 ЦК Українивстановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі у строк та в порядку, встановленому договору; якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавць має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Мікрофінанс» законними та обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.141,264,265,279,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікрофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікрофінанс" заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 0000103709 від 10.02.2020 року, у розмірі 7640,00 грн, яка складається 1000.00 грн. сума позики, 6640.00 грн. сума не сплачених процентів за весь час користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікрофінанс" витрати по оплаті судового збору у розмірі 2700.00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: С. І. Хомченко