Рішення № 103587059, 31.01.2022, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/317/21

Провадження №2/472/20/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року смт. Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Камашевої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду№3 смт.Веселинове цивільну справу в порядку загального позовного провадженняза позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2021 року до суду надійшла цивільна справа за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк, позивач, АТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

В позовній заяві позивач зазначив, що 02 вересня 2014 року між Банком та ОСОБА_3 (спадкодавець) укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 6000 грн. Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на дату смерті позичальника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 5042 грн. 04 коп. (тіло кредиту).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Тому, позивач звернувся до спадкоємців позичальника - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просить стягнути борг спадкодавця ОСОБА_3 .

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надійшло при надходженні позову клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача та надання згоди на заочний розгляд справи.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судові засідання: 18.10.2021 року, 18.11.2021 року та 31.01.2022 року не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно доч.1ст.280ЦПК Українисуд можеухвалитизаочнерішення напідставінаявних усправі доказівза одночасногоіснування такихумов:відповідачналежним чиномповідомлений продату,часі місцесудовогозасідання; відповідачнез`явивсяв судовезасіданнябезповажних причинабобезповідомлення причин; відповідачнеподав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не повідомили суд про причини неявки в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подали, та те, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Встановлені судом обставини.

Судом встановлено, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 02.09.2014 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 6000 гривень. Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 - (а.с. 48).

29.04.2020 року позивач направив претензію кредитора до Веселинівської державної нотаріальної контори (а.с. 50).

На дану заяву Веселинівською державною нотаріальною конторою 22.05.2020 року надано Банку інформацію на вказану претензію кредитора, яку Банк отримав в червні 2020 року (а.с. 51), в якій завідувач Другої Первомайської державної нотаріальної контори в.о. завідувача Веселинівської державної нотаріальної контори Інна Грушанська відмовила позивачу в наданні інформації про коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , та про коло спадкового майна після смерті ОСОБА_3

28.07.2020 року позивач направив листи-претензії кредитора до відповідачів, як спадкоємців ОСОБА_3 , з вимогою погасити борг, однак її не було виконано (а.с. 52-53).

В зв`язку з непогашенням боргу перед кредитором 04 лютого 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, яка була зареєстрована судом 19.04.2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі з заявами про прийняття спадщини, відмови від спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину не зверталися та свідоцтва про право на спадщину не отримували, оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась, що підтверджується інформаційною довідкою Веселинівської державної нотаріальної контори від 12.06.2021 року (а.с. 86).

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, суду для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Щодо звернення позивача з вимогою до спадкоємців боржника в межах строків, встановлених частиною другоюстатті 1281 ЦК України.

Суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення ЦК України у редакції Закону України № 2478-VIIIвід 03.07.2018"Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодовідновлення кредитування", якийнабрав чинності04.11.2018року табув введенийв дію04.02.2019року,оскільки відповіднодо ч.2Прикінцевих таперехідних положеньцей Законзастосовується довідносин,що виниклипісля введенняйого вдію,а такождо відносин,що виниклидо введенняйого вдію тапродовжують існуватипісля введенняйого вдію,крім частиничетвертої статті36Закону України"Проіпотеку",що застосовуєтьсявиключно додоговорів іугод,укладених післявведення вдію цьогоЗакону.

Статтею 1282 ЦК Українивстановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Статтею 1281ЦКУкраїни визначено порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, згідно з яким кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Встановлені законом строки для пред`явлення претензій кредиторами не є строками позовної давності, на ці строки не розповсюджуються норми ст.ст. 259, 263, 264 ЦК України, які регулюють питання зміни, зупинення або переривання строків позовної давності. Непред`явлення кредиторами у встановлені ст. 1281 ЦК України строки вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язанням, а також припинення таких зобов`язань.

З матеріалів справи, вбачається, що спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилась, що свідчить про те, що свідоцтво про право на спадщину на все або частину спадкового майна спадкоємцям не видавалось.

Тобто Банк, пред`явив вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 в межах строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.

Щодо обсягу спадкового майна.

Також, слід зазначити, що до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише в межахвартості майна, одержаного у спадщину - (ч.1 ст.1282 ЦК України).

АТ КБ "ПриватБанк" не надало доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна, а також вартості отриманого спадкоємцями майна.

Кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.13, ч.7 ст.81 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст 13 ЦПК України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд зауважує, що позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна та його вартості в суді першої інстанції, не скористався, оскільки звернувся до суду в порядку спрощеного провадження, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Щодо кола спадкоємців, які прийняли спадщину.

Судом встановлено, що відповідачі з заявами про прийняття спадщини, відмови від спадщини, про видачу свідоцтв про право на спадщину не зверталися та свідоцтва про право на спадщину не отримували, оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась, що підтверджується інформаційною довідкою Веселинівської державної нотаріальної контори від 02.06.2021 року (а.с. 86).

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з довідками Веселинівської селищної рад №43 та №44 від 07.06.2021 року (а.с. 98-100) спадкодавець ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20.08.2014 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , але фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і на момент його смерті. На день його смерті за адресою реєстрації спадкодавця були зареєстровані разом з ним: дружина - ОСОБА_2 з 20.05.2008 року по теперішній час; син - ОСОБА_1 , з 22.11.2011 року по теперішній час, невістка - ОСОБА_4 , з 12.10.2011 року по теперішній час. За адресою АДРЕСА_1 з померлим на момент його смерті проживала його дружина - ОСОБА_2 , а відтак вона прийняла спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, будучи спадкоємцем першої чарги, як така, що постійно проживала з ним на момент його смерті.

Інший спадкоємець ОСОБА_1 , хоча і був зареєстрований за однією адресою із спадкодавцем на момент його смерті, однак за даними вищевказаних довідок Варюшинського старостинського округу Веселинівської селищної ради на момент смерті спадкодавця вони проживали за різними адресами, а тому не можна вважати, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки факт їх спільного проживання на момент відкриття спадщини спростовується вказаними вище доказами.

Щодо кредитної заборгованості спадкодавця перед позивачем.

Судом встановлено, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 02.09.2014 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 6000 гривень. Своїм підписом в анкеті-заяві ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Розмір процентів за користування кредитними коштами та неустойки сторонами узгоджено не було.

Тарифи з обслуговування карти і Умови та Правила з надання банківських послуг, надані позивачем як доказ нарахування заборгованості, ОСОБА_3 не підписувалися, а отже не погоджувалися, а тому не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).

Під час дії кредитного договору ОСОБА_3 отримував дві кредитні карти: 12.11.2015 зі строком дії до 04/18; 10.07.2018 зі строком дії до 04/22 - (а.с.44).

12 листопада 2015 року ОСОБА_3 . Банком було встановлено кредитний ліміт в сумі 1000 грн., який 12 січня 2016 року збільшено до 3000 грн., 20 січня 2016 року збільшено до 5000 грн., 15 липня 2016 року збільшено до 6000 грн. -(а.с.14)

Виписка по рахунку ОСОБА_3 свідчить, що він користувався кредитними коштами - (а.с.11-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 - (а.с. 48).

АТ КБ "Приватбанк" у позові вказувало, що позичальник на момент смерті мав невиконані боргові зобов`язання у сумі 5042, 04 гривень тіла кредиту.

З розрахунку заборгованості позивача та виписки по рахунку ОСОБА_3 вбачається, що він за час дії кредитного договору отримав 9263, 79 грн. кредитних коштів. На погашення заборгованості Банком, включаючи відсотки та пеню (7187, 52 грн.), які не були обумовлені договором, було зараховано 13609, 67 грн.

Тобто, спадкодавцем було внесено на погашення коштів (13609, 67 грн.) більше ніж фактично отримано (9263, 79 грн.).

Зазначені обставини вказують, що станом на 27 грудня 2018 року заборгованість у ОСОБА_3 за кредитним договором була відсутня.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що у АТ КБ "Приватбанк" не виникло права на стягнення зі спадкоємців ОСОБА_3 заборгованості за дослідженим кредитним договором, оскільки позичальник не має заборгованості перед Банком.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, дослідивши в сукупності всі докази та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів боргу спадкодавця задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вимог вищевказаної статті, враховуючи, що позивачу в позові відмовлено, то за такого вимога позивача про стягнення з відповідачів судового збору задоволенню теж не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280, 282, 284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця за кредитним договором № б/н від 02.09.2014 року в сумі 5042, 04 грн. - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (або з дати складення повного заочного рішення суду).

Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (або в день складення повного заочного рішення суду), має право на поновлення пропущеного строку, на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко