Рішення № 103585654, 01.03.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/9028/21

01 березня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника - адвоката Криву Ірину Ігорівну звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлене листом від 17.12.2019 №1657/0321, щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 07.11.2019, зарахувавши до спеціального стажу періоди навчання в Чортківському медичному училищі з 01.09.1979 по 02.03.1982 (2 роки 6 місяців 2 дні) та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку з 03.03.1982 по 31.01.1983, з 18.03.1983 по 31.03.1983, з 01.09.1983 по 26.03.1984, з 12.06.1984 по 14.06.1984 (1 рік 6 місяців 12 днів).

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.12.2019 №1657/0321 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки спеціальний стаж обчислений по 10.10.2017 складає 26 років 03 місяці 25 днів, замість 26 років 6 місяців та є недостатнім для призначення такої пенсії. При цьому таке рішення не містить періодів, які не зараховано до спеціального стажу позивача.

У подальшому ОСОБА_1 в результаті неодноразових звернень до відповідача та інших компетентних органів протягом 2020-2021 років з`ясувала, що спірними періодами, які не зараховано до її спеціального стажу є період навчання у Чортківському медичному училищі та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Позивач з відмовою у призначенні пенсії за вислугу років не погоджується, вважає її протиправною та стверджує, що період навчання у Чортківському медичному училищі з 01.09.1979 по 02.03.1982; решта періоду з 04.01.1982 по 03.02.1985, не охопленого роботою, під час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, з 03.03.1982 по 31.01.1983, з 18.03.1983 по 31.03.1983, з 01.09.1983 по 26.03.1984, з 12.06.1984 по 14.06.1984, підлягають зарахуванню до спеціального стажу для пенсії за вислугу років, оскільки період навчання, народження дитини та роботи медичним працівником накладаються і після закінчення навчання та після досягнення дитиною 3-річного віку ОСОБА_1 продовжувала працювати на посадах, період роботи на яких включений Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області до її спеціального стажу як медичному працівникові.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 поновлено ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 10.02.2022.

03.02.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.60-66), у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області проти позову заперечує з огляду на таке.

07.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 17.12.2019 № 1657/0321 позивача повідомлено про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII через недостатність необхідного спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років.

13.02.2020 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою, у якій просила роз`яснити причини відмови у призначенні пенсії за вислугу років.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31.03.2020 № 8358-6086/Б-03/8-2800/20 позивача повідомлено про умови виходу на пенсію за вислугу років.

06.05.2020 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою, у якій просила роз`яснити умови призначення пенсії за вислугу років.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.05.2020 № 14451-12902/Б-03/8-2800/20 позивача повідомлено, що роз`яснення щодо умов призначення пенсії за вислугу років надано в попередніх листах Головного управління.

03.06.2020 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою, у якій просила дати вичерпну відповідь, чому їй з 2017 року відмовляють у призначенні пенсії за вислугу років.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.06.2020 № 1171-1157/Б-02/8-1900/20 позивача повідомлено про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, оскільки недостатньо необхідного спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років.

На наступні неодноразові звернення ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надавало відповіді щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років та причин неврахування періодів роботи до спеціального стажу роботи.

Відповідно до статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають: е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку; який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, а саме за станом на 11 жовтня 2017 року 26 років 6 місяців.

Також представник відповідача вказує, що згідно документів, долучених до заяви, страховий стаж позивача складає 31 рік 9 місяців 25 днів, в тому числі стаж роботи за вислугу років становить 26 років 3 місяці 25 днів, що є меншим за необхідний, а отже для призначення пенсії за вислугу років підстав немає.

Відповідно до пункту ж статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення 3-річного віку зараховується до стажу роботи.

Відповідно до статті 181 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю.

Оскільки позивач не працювала на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, та їй не надавалась відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку), тому даний період неможливо враховувати до спеціального стажу.

Звернуто увагу, що до розрахунку загального страхового стажу враховано час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення 3-річного віку на підставі свідоцтва про народження дитини.

Однак до розрахунку загального страхового стажу, враховано догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі свідоцтва про народження дитини.

Період навчання позивача з 01.09.1979 по 02.03.1982 в Чортківському медичному училищі враховано до страхового стажу роботи, однак зарахувати його до спеціального стажу роботи немає підстав, оскільки перерва між закінченням навчання та працевлаштуванням перевищує 3 місяці.

З огляду на вказане Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

09.02.2022 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій вказано, що відповідно до статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

При цьому представник позивача зазначає, що вказані норми не ставлять у залежність зарахування періодів догляду за дитиною до стажу роботи як загального, так і спеціального, від наявності оформленої відпустки по догляду за дитиною.

Водночас народження дитини у позивача мало місце до закінчення навчання за спеціальністю, а тому їй не могла бути оформлена відпустка по догляду за дитиною.

Представник позивача вказує на наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідача та призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років (а.с.90-91).

10.02.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Чепенюк О.В. 10.02.2022 учасників справи повідомлено про розгляд справи 22.02.2022.

У судове засідання 22.02.2022 представник відповідача не прибув, проте подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Відтак розгляд справи проводився за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 22.02.2022 представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

У судовому засіданні 22.02.2022 оголошено перерву до 01.03.2022.

До суду 28.02.2022 надійшли додаткові пояснення представника позивача, у яких звернута увага на рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII та Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Відтак, починаючи з 05.06.2019 положення пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Позивач має спеціальний стаж працівника охорони здоров`я 26 років 3 місяці 25 днів, достатній для призначення пенсії за віком.

У судове засідання 01.03.2022 учасники справи не прибули, проте з огляду на те, що суд заслухав пояснення учасників справи у судовому засіданні 22.02.2022, та сторонами подані докази, на які вони посилалися в обгрунтування своїх вимог та заперечень, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.11.2019 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХII (а.с.67). Як вбачається з розписки-повідомлення, позивач до заяви додала: довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; паспорт громадянина України; трудову книжку, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення, свідоцтво про шлюб (а.с.68).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформленим листом від 17.12.2019 №1657/0321, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення такого виду пенсії. Зокрема, у листі вказано, що на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 29 років 01 місяць 23 дні, спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років складає 26 років 03 місяці 25 днів, а отже для призначення пенсії за вислугу років підстав немає (а.с.10).

У подальшому позивач неодноразово зверталась до органів Пенсійного фонду з метою з`ясування періодів, які не зараховано до спеціального стажу роботи та причин їх неврахування.

На такі звернення надано відповіді у листах, зокрема №8358-6086/5-03/8-2800/20 від 31.03.2020 (а.с.11), №14451-12902/5-03/8-2800/20 від 24.05.2020 (а.с.12), №1171-1157/5-02/8-1900/20 від 18.06.2020 (а.с.14-15), №18957-16820/5-03/8-2800/20 від 11.07.2020 (а.с.16), №1756-1625/5-02/8-1900/20 від 04.08.2020 (а.с.18), №2964-204/Б-03/8-2800/21 від 02.02.2021 (а.с.20), №1900-0201-8/18833 від 23.06.2021 (а.с.21), №4215-4221/5-02/8-1900/21 від 26.07.2021 (а.с.23), №4567-4666/5-02/8-1900/21 від 10.08.2021 (а.с.24), №4939-4998/5-02/8-1900/21 від 25.08.2021 (а.с.25), №26522-25908/5-03/8-2800/21 від 07.09.2021 (а.с.26), №5543-5617/5-02/8- 1900/21 від 20.09.2021 (а.с.27), №5801-5809/5-02/8-1900/21 від 30.09.2021 (а.с.28), №1900-0215-8/29873 від 08.10.2021 (а.с.31), №6477-6698/5-92/190/21 від 01.11.2021 (а.с.34).

Так, у листі №6477-6698/5-92/190/21 від 01.11.2021 відповідач вказує, що оскільки до дня народження дитини ОСОБА_1 не працювала на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, даний період не може бути врахований до спеціального стажу роботи.

Однак до розрахунку загального страхового стажу враховано догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі свідоцтва про народження дитини та поданого додатково посвідчення про приписку до призовної дільниці (а.с.34-35).

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за вислугу років Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За нормами частини першої статті 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій №2148-VIII від 03.10.2017 набрав чинності 11.10.2017.

Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону № 1788-XII призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом № 1788-XII страхового і спеціального стажу.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

За змістом статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55 цього Закону.

Відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

В подальшому, з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами д, е, ж статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII (далі Закон №911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт е статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з пунктом е статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Проте 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII.

Відтак Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII - неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем, як працівником охорони здоров`я, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.

Судом встановлено, що відповідачем не зараховано до спеціального стажу період навчання ОСОБА_1 в Чортківському медичному училищі з 01.09.1979 по 02.03.1982, що становить 2 роки 6 місяців 2 дні.

При вирішенні питання про наявність підстав для зарахування до спеціального стажу позивача вказаного періоду, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У Законі № 1788-XII йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття загальний трудовий стаж є ширшим, ніж поняття стаж страховий, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Водночас згідно з частиною третьою цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, періоди, коли особа не працювала, у зв`язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

У той же час, згідно з положеннями пенсійного законодавства України, під спеціальним стажем необхідно розуміти період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов`язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Отже, вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Позивач покликається на норми статті 38 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту від 10.02.1998 №103/98-ВР (далі Закон №103/98-ВР), як на правову підставу для зарахування спірного періоду навчання до спеціального стажу.

Так, частиною першою статті 38 цього Закону №103/98-ВР передбачено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) у період з 01.09.1979 по 02.03.1982 проходила навчання у Чортківському медичному училищі та здобула кваліфікацію акушерка, що підтверджується копією диплома серії НОМЕР_1 , виданого 02.03.1982 (а.с.37) та довідкою, наданою Чортківським державним медичним коледжем від 27.07.2020 №842 (а.с.38).

Отже, статус цього навчального закладу слід визначати з огляду на законодавство, що діяло на той час.

Відповідно до статті 5 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки Про народну освіту від 28.06.1974 № 2778-VIII, який був чинним у період проходження позивачем навчання у Чортківському медичному училищі (далі Закон № 2778-VIII, у редакції, що діяла на час проходження позивачем навчання), структура системи освіти включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; позашкільне виховання; професійно-технічну освіту; середню спеціальну освіту; вищу освіту.

За нормами статті 48 Закону № 2778-VIII особам, які закінчили професійно-технічні навчальні заклади, присвоюється відповідна кваліфікація (розряд, клас, категорія) з професії і видається атестат встановленого зразка, а тим, хто добився особливих успіхів у навчанні при зразковій поведінці, - атестат з відзнакою.

Особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.

Статтею 49 Закону №2778-VIII передбачено, що середня спеціальна освіта здійснюється в технікумах, училищах та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до середніх спеціальних навчальних закладів.

Як вбачається з положень статті 54 Закону №2778-VIII особам, які закінчили середні спеціальні навчальні заклади, присвоюється кваліфікація відповідно до здобутої спеціальності, видається диплом і нагрудний знак встановленого зразка.

З наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що медичне училище не було закладом професійної (професійно-технічної) освіти, а належало до закладів середньої спеціальної освіти.

Відтак, оскільки позивач у спірний період часу навчалася у закладі середньої спеціальної освіти, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів відповідно до статті 38 Закону №103/98-ВР, то відповідач правомірно не зарахував до спеціального стажу ОСОБА_1 період навчання у Чортківському медичному училищі з 01.09.1979 по 02.03.1982.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку висловив Верховний Суд в постановах від 20.02.2019 у справі № 643/11758/16-а та від 10.10.2019 у справі №676/5212/17.

Аналогічного висновку дійшов також Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 28.10.2021 у справі № 500/2/21.

Водночас вказаний період навчання позивача у Чортківському медичному училищі зараховано до її загального трудового стажу, що вбачається з наданого відповідачем розрахунку (а.с.80).

З огляду на вказане позовні вимоги у частині зобов`язання відповідача зарахувати до спеціального стажу період навчання ОСОБА_1 в Чортківському медичному училищі з 01.09.1979 по 02.03.1982 задоволенню не підлягають.

Щодо зарахування до спеціального стажу позивача часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку з 03.03.1982 по 31.01.1983, з 18.03.1983 по 31.03.1983, з 01.09.1983 по 26.03.1984, з 12.06.1984 по 14.06.1984 (1 рік 6 місяців 12 днів), суд звертає увагу на таке.

Частиною третьою статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом «ж» вказаної норми встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною другою статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Така відпустка оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Отже, приписи статті 181 КЗпП України регулюють питання зарахування до стажу роботи відпустки по догляду за дитиною, наданою в період роботи.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що час догляду за дитиною у період до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу непрацюючій матері до досягнення дитиною 3-річного віку чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

При цьому до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку у разі оформлення відповідної відпустки.

Відповідно до свідоцтва про народження від 30.01.1982 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.40)

Із записів трудової книжки позивача НОМЕР_3 вбачається, що на момент народження дитини ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивач не була працевлаштована, відтак не перебувала у відпустці по догляду за дитиною (а.с.41).

Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Як вже було вказано вище єдиною умовою для набуття позивачем, як працівником охорони здоров`я, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.

З неодноразових відповідей Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, а також з відзиву на позов вбачається, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років (07.11.2019) страховий стаж позивача складає 31 рік 9 місяців 25 днів, в тому числі стаж роботи за вислугу років становить 26 років 3 місяці 25 днів.

Таким чином, суд констатує, що станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) спеціальний стаж роботи (вислуга років) позивача як працівника охорони здоров`я становив більше 25 років, відтак ОСОБА_1 набула права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Разом з тим, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідачем зазначено, що право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно під віку при наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

Однак, як уже зазначено вище Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІІ.

Тобто вказаною нормою збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ.

Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону №1788-ХІІ, а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а саме у редакції: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Отже, у зв`язку з дотриманням позивачем необхідних умов для призначення пенсії за вислугу років, а саме наявністю спеціального стажу не менше 25 років станом на 11.10.2017, наявні обґрунтовані підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформленого листом від 17.12.2019 №1657/0321, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Позовні вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Як передбачено пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина четверта статті 245 КАС України).

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах нормами чинного законодавства, враховуючи наявність у позивача достатнього спеціального стажу, не передбачено альтернативних способів поведінки, дій, рішень суб`єкта владних повноважень, окрім як призначення пенсії за вислугу років, а тому похідна позовна вимога підлягає до задоволення шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту е статті 55 Закону України від №1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення, з 07.11.2019 (з дня звернення за пенсією із відповідною заявою).

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки суд задовольняє позов частково, то згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 454,00 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 10.11.2021 (а.с.6).

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлене листом від 17.12.2019 №1657/0321, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 07 листопада 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14035769).

Повний текст рішення складено та підписано 01 березня 2022 року.

СуддяЧепенюк О.В.