Рішення № 103585067, 28.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2022 року

справа №380/19236/21

провадження № П/380/19457/21

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 4114 Національної гвардії України (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146; код ЄДРПОУ 14323385) в якій позивач просить:

- стягнути з військової частини 4114 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 689962,44 гривень середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 4114 Національної гвардії України судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 гривень 00 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача, наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.12.2017 №315 (по особовому складу) виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.12.2017. На момент виключення зі списків особового складу, повний розрахунок грошового забезпечення з ним не проведено своєчасно. Індексацію грошового забезпечення у розмірі 69129,72 грн позивачу було виплачено 14.09.2021, то позивач вважає, що період з 01.12.2017 по 14.09.2021 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням зі служби та вважає, що має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 01.12.2017 по 14.09.2021 у розмірі 689962,44 грн. Позивач просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 11.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 24.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

18.01.2021 за вх. №4941 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача подано клопотання про залишення позову без розгляду.

Представник відповідача зазначив, що згідно практики Верховного Суду суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 24.01.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали п`ять днів з дня отримання копії ухвали у такий спосіб: скерувати на поштову адресу Львівського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вказати номер справи та прізвище судді), до якої позивачу необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали позивачу звернутись до суду з адміністративним позовом у визначений строк.

21.02.2022 за вх. №16284 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.02.2022 залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки).

Інших заяв чи клопотань до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.

Наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України по стройовій частині від 01.12.2017 №315 прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення знято з 01.12.2017.

На момент виключення зі списків особового складу з позивачем не було проведено повного розрахунку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2021 у справі №380/5279/21 визнано протиправними дії військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2016 по грудень 2017 року у розмірі 297,25 грн.

Зобов`язано військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 по грудень 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік.

Індексацію грошового забезпечення позивачу виплачено у розмірі 69129,72 грн 14.09.2021.

18.10.2021 позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день виключення із списків, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача та про стягнення із військової частини середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При вирішення справи. суд виходить з наступного.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Предметом спору в справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2017 по 14.09.2021.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані нормами спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад і розмір виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовано приписами загального трудового законодавства - КЗпП України.

Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, позивачу, індексацію грошового забезпечення не виплачено в день його звільнення - 01.12.2017, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини Військової частини 4114 позивачу грошової індексації грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, неправильними є доводи відповідача про те, що індексація грошового забезпечення не є тією сумою, несвоєчасність виплати якої має наслідком настання юридичних наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України. Індексація грошового забезпечення входить до складу заробітної плати, грошового забезпечення.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку, і саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.

Судом встановлено, що позивачу індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по грудень 2017 року виплачено 14.09.2021, що підтверджується банківською випискою, згідно якої вбачається, що на картковий рахунок АТ «ПриватБанк» позивачу відповідачем виплачено суму 69129,72 грн. Відповідачем не заперечується.

Таким чином, Військова частина 4114 провела фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.

Аналогічний висновок знаходить своє підтвердження у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Водночас судом враховується період затримки розрахунку при звільнені - з 02.12.2017 року (наступний день після дня виключення із списків ), враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2021 в справі №380/5279/21, на підставі якого відповідачем нараховано та виплачено 69129,72 грн. по 13.09.2021 (день, що передує дню виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по грудень 2017 року на картковий рахунок позивача)

Отже, оскільки при звільненні з позивачем не проведено повного розрахунку та не здійснено виплату всіх належних сум, стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги належить за період з 02.12.2016 по 13.09.2021 за затримку терміном на 1381 дні.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Згідно довідки військової частини 4114 від 08.05.2018 №48 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням) виданої ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два місяці до звільнення становив: у жовтні 2017 – 9151,20 грн та у листопаді 2017 – 9151,20 грн звідси середньоденна заробітна плата позивача становить 300,03 грн (за останні 2 місяці 18302,4/ 61 календарний день (за останні два повні місяці жовтень та листопад 2017 року).

Враховуючи, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення становить 68784,07 грн., і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 414341,43 (1381 дні затримки розрахунку * 300,03 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 68784,07 грн / 414341,43 грн (сума компенсації за відпустки /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,16.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 300,03 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,16 х 1381 (днів затримки розрахунку) = 66294,62 гривень.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 66294,62 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та адвокатом Гірник О.О. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №37 від 30.08.2019. (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 даного Договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Відповідно до п.4.1 договору, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.

Відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги №37, від 16.09.2021, вартість послуг складає:

-надання консультацій клієнту, узгодження правової позиції – 500,00 грн;

-визначення та аналіз чинного законодавства, судової практики щодо порядку стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні – 500,00 грн;

-написання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні – 1500,00 грн.

Факт наданих послуг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 07.10.2021.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Так, відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.

Крім того, суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними якого мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд також бере до уваги заперечення відповідача щодо заявлених представником позивача вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

З огляду на вищевказані обставини справи, суд вважає, що заявлена позивачем до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів (в тому числі рішення Верховного Суду) та з урахуванням того, що дана розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі не є співрозмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а її стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн, що є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а також з врахуванням численних позовних заяв даного адвокатського об`єднання з даного предмету спору згідно з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, не є пропорційними вартість виконаних робіт до затраченого часу на підготовку таких, а також кількості таких позовів і їх складність і кількість долучених доказів, які зібрані адвокатами на представництво інтересів.

З огляду на висновки суду про часткове задоволення позову та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 4114 Національної гвардії України (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146; код ЄДРПОУ 14323385) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, - задоволити частково.

Зобов`язати Військову частину 4114 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02.12.2017 по 13.09.2021 у сумі 66294,62 грн.

Стягнути з Військової частини 4114 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 662 (шістсот шістдесят дві) гривні 94 коп.

Стягнути з Військової частини 4114 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.