Рішення № 103585044, 28.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/14735/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2022 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 (пп В4680) про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А0998 (пп В4680) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини А0998 (пп В4680), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період за 2015-2016 рік;

- зобов`язати Військову частину А0998 (пп В4680) здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015 -2016 рік з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину А0998 (пп В4680) виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби за період за 2015-2016 рік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 2015 по 2016 рік позивач проходив військову службу у військовій частині А 0998. Наказом командира Військової частини пп4680 (по стройовій частині) від 09.08.2016 за № 192, позивача з 09.08.202016 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

Посилаючись на протиправність нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням такого виду грошового забезпечення як щомісячна додаткова грошова винагорода, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 07.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

Ухвалою суду від 16.11.2021 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Верховного Суду у справі №825/997/17.

Ухвалою суду від 16.12.2021 поновлено провадження у справі.

Станом на день розгляду справи відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Дослідивши наявні у справі докази та аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 03.02.2015 по 09.08.2016 проходив військову службу у військовій частині пп В4680.

Наказом командира Військової частини пп В4680 (по стройовій частині) від 09.08.2016 за № 192, позивача з 09.08.2016 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що відповідачем було допущено протиправні дії (бездіяльність) щодо невірного обчислення при виплаті йому грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а саме розмір відповідної грошової допомоги було визначено без врахування такого виду грошового забезпечення як щомісячна додаткова грошова винагорода.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині оскарження дій (бездіяльності) відповідача стосовно виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань у неповному розмірі та зобов`язання здійснити перерахунок відповідної грошової допомоги позивачу, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату позивачу недоплаченої частини одноразової грошової допомоги під час проходження військової служби, суд зазначає таке.

Так, право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач в позовній заяві вказав, що під час проходження служби у військовій частині ппВ4680 він отримував грошову допомогу на вирішення соціально - побутових питань, але при її виплаті військова частина протиправно не включила до останньої щомісячну додаткову грошову винагороду відповідно до вимог Постанови КМУ від 22.09.2010 №889.

Разом з тим, зі змісту наказу командира Військової частини пп В4680 (по стройовій частині) від 09.08.2016 за № 192, яким позивача з 09.08.2016 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення слідує, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, не отримував.

Таким чином, позивачу в період під час проходження служби з 2015 року по 2016 рік відповідач не здійснював на рахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а відтак відсутні підстави стверджувати про допущення з боку Військової частини А0998 (ппВ4680) порушень в частині невірного здіснення обчислення такої допомоги.

В контексті наведеного слід зазначити, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв`язку зі зверненням у компетентний державний орган).

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Дії суб`єкта владних повноважень щодо прийняття відповідного рішення за наслідками розгляду звернення особи є формою активної поведінки, що направлена на реалізацію владних управлінських функції даного суб`єкту. В свою чергу, підставою для вчинення дій є відповідна заява особи, подана уповноваженому органу в установленому порядку.

Як було судом зазначено вище, враховуючи, що позивач із заявами про надання йому грошової допомоги на оздоровлення до відповідача не звертався, а отже були відсутні протиправні дії/бездіяльність з боку в/ч А0549, враховуючи відсутність доказів нарахування сум такої допомоги, її складових, то вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату спірної грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, не можуть бути задоволені, оскільки права та інтереси позивача попередньо будь-якою бездіяльністю, діями або рішеннями відповідача не порушені.

При цьому суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, не звільняє позивача від обов`язку доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.

Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо не нарахування, невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань та наявність правових підстав для зобов`язання останнього вчинити певні дії, у зв`язку із чим, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини А0998 (пп В4680) про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.