Рішення № 103584927, 15.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/820/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року зал судових засідань №3

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Яцишина А.В.,

представника відповідача Бєлкіної Н.В.,

представників третіх осіб Павлової А.А., Смотрича Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференції справу за позовом Львівської обласної організації Національної спілки художників України та Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) до Державної інспекції архітектури та містобудування України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Львівська обласна державна адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Центр розвитку нерухомості про визнання протиправним і скасування дозволу на будівництво

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов Львівської обласної організації Національна спілка художників України (далі позивач-1) та Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) (далі позивач-2) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним і скасування дозволу на будівництво від 13.10.2020 №ІУ013201013937.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариством з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» (далі ТОВ «Центр розвитку нерухомості») вказаний дозвіл зареєстровано з порушенням норм чинного законодавства України. Згідно з пунктами 14 та 17 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини. Надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць. Між тим, вказує на те, що Міністерство культури та інформаційної політики України не надавало жодних погоджень науково-проектної документації та дозволів на проведення земляних робіт на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові. також посилається на те, що площа Міцкевича, 9 у м.Львові знаходиться в історичному центрі міста Львова, є охоронюваною та територією та перебуває під наглядом Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Водночас дозвіл на виконання вже безпосередньо будівельних робіт не містить жодної інформації про охоронні зони, про планувальні обмеження, мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується.

Посилається на акт Львівської обласної державної адміністрації від 13.11.2020, яким встановлено, що на земельній ділянці на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика: територію огороджено парканом, розміщено побутові та технологічні приміщення будівельників та охорони. На об`єкті будівництва проводяться будівельні роботи. На території будівельного майданчика перебували будівельники та працювала будівельна техніка. Проведення робіт з будівництва на території об`єкта, включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в межах історичного ареалу міста Львова та на охоронюваних археологічних територіях за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень частини3 статті 6-1, частини 4 статті 32 та частини 1 статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

19.02.2021 до суду від представника третьої особи на стороні позивача надійшли пояснення на позовну заяву, у яких вона позовні вимоги підтримала. Пояснення обґрунтовані тим, що відповідно до пункту 14 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а саме - Міністерства культури та інформаційної політики України.

Зазначає про те, що метою уникнення можливих судових розглядів стосовно запланованого будівництва на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові, Львівська обласна державна адміністрація зверталася до Львівської міської ради з проханням врахувати наведену вище інформацію та привести у відповідність до вимог чинного законодавства про охорону культурної спадщини відповідну дозвільну документацію на згадане будівництво.

09.03.2021 до суду надійшли пояснення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, а саме - товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості», у яких вона проти позову заперечує повністю.

Пояснення обґрунтовані тим, що дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.11.2020 №ІУ013201013937 є правовим актом ненормативного характеру, тобто актом індивідуальної дії, який стосується виключно визначених у ньому суб`єктів, а саме: ТОВ «Центр розвитку нерухомості» та товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд», тобто відповідний дозвіл жодним чином не порушує права позивачів, оскільки останні не є учасниками (суб`єктами) правовідносин з отримання дозволу на виконання будівельних робіт від 13.10.2020 №ІУ013201013937.

Вказує на те, що форму та порядок отримання дозволу на виконання будівельних робіт встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» (далі постанова №466). Посилається на те, що національне затверджено форму, в якій відсутня графа для зазначення наявності чи відсутності погодження Міністерством культури та інформаційної політики України будівництва відповідного об`єкта. При цьому затверджена згаданою постановою уряду форма дозволу на виконання будівельних робіт не містить графи для зазначення наявності чи відсутності погодження Міністерством культури та інформаційної політики України будівництва відповідного об`єкта.

Зазначає про те, що оскільки межі та режими використання історичних ареалів м.Львова не затверджено у встановленому законом порядку, то станом на дату реєстрації спірного дозволу на проведення будівельних робіт у відповідача були відсутні підстави вважати, що «Будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові» здійснюється у визначених межах історичного ареалу м.Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені Міністерством культури та інформаційної політики як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини як це передбачено частиною 2 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Акцентує увагу на тому, що на момент отримання ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» оскаржуваного дозволу у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відсутні дані про віднесення об`єкта на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові до пам`яток культурної спадщини як національного, так і місцевого значення. Посилається на те, що факт відсутності об`єкта на пл.Міцкевича, 9 у м. Львові у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України встановлено також судом при розгляді справи №1.380.2019.000722 за позовом Львівської обласної організації Національної спілки художників України, Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) до виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ «Центр розвитку нерухомості», Міністерство культури України, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Відповідну обставину вважає преюдиційною.

Крім того, звертає увагу суду на те, що позивачам відомо про відсутність пам`ятки культурної спадщини за адресою пл.Міцкевича, 9 у м.Львові, зважаючи на те, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду знаходиться справа №380/12218/20 за позовом Львівської обласної організації Національної спілки художників України до Львівської міської ради та Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. З ухвали Львівського окружного суду про відкриття загального позовного провадження в адміністративній справі від 15.01.2021 у справі №380/12218/20 вбачається, що позивач просить:

- визнати дії відповідачів щодо вилучення запису з Переліку пам`яток архітектури та містобудування, історії м. Львова про пам`ятку культури національного значення житловий будинок, 1839 (фундаменти колишнього будинку) за адресою: пл.Міцкевича, 9, протиправними;

- зобов`язати відповідачів внести до Переліку пам`яток архітектури та містобудування, історії м. Львова відомості про пам`ятку культури національного значення житловий будинок, 1839 (фундаменти колишнього будинку) за адресою пл.Міцкевича.

26.03.2021 та 13.12.2021 до суду від представника відповідача надійшли відзиви, у яких він проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідачем повністю дотримано процедуру видачу дозволу на початок виконання будівельних робіт визначену законодавством України, а позивачем жодним чином не доведено та не наведено жодних фактів порушення вимог законодавства із боку відповідача, яке регламентує видачу оскаржуваного дозволу.

Вважає, що Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі ДІАМ) є новоутвореним центральним органом виконавчої влади та не є правонаступником Державної інспекції містобудування, Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції.

Посилається на те, що є ДІАМ є новоутвореним центральним органом виконавчої влади та не є правонаступником Державної інспекції містобудування, Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції.

Водночас посилається на те, що спірні правовідносини виникли у 2020 році. Між тим, ДІАМ почала здійснювати свої повноваження лише з 15.09.2021, тобто ДІАМ не могла порушити прав позивачів в зазначений період. Крім цього, вказує на те, що ДІАМ не видавала оскаржуваний дозвільний документ.

13.01.2022 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли письмові пояснення, у яких вона проти позову заперечила. Пояснення обґрунтовані тим, що у позивача відсутня юридична заінтересованість.

У судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача проти позову заперечила, просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 22.01.2021 суд відмовив у задоволенні заяви представника позивачів про забезпечення позову.

Ухвалою від 25.01.2021 суд залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 15.02.2021 суддя прийняв справу до провадження, відкрив провадження у справі та залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Львівську обласну державну адміністрацію, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку нерухомості".

Ухвалою від 09.03.2021 суд відмовив у залученні третіх осіб.

Ухвалою від 25.10.2021 суд допустив заміну відповідача у справі Державної архітектурно-будівельної інспекції України його правонаступником Державною інспекцією архітектури та містобудування України

Ухвалою від 06.01.2022 суд вирішив проводити розгляд справи у режимі відеоконференції.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Заслухавши пояснення представника учасників справи та третіх осіб, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ «Центр розвитку нерухомості» є власником земельної ділянки (кадастровий номер 4610136600:02:006:0007, цільове призначення: «будівництво та обслуговування адміністративно-торгового центру»), розташованої за адресою: м.Львів, пл. Міцкевича, 9, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯА №422460 від 04.04.2005, виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Hop Н.М. за №1184.

13.10.2020 ТОВ «Центр розвитку нерухомості» у Державній архітектурно-будівельній інспекції України зареєстровано Дозвіл на будівництво №ІУ013201013937.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТОВ «Центр розвитку нерухомості» готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові» ТОВ «Центр розвитку нерухомості» надано право забудови земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2.5 містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, що є предметом оскарження у даній справі, вказано: планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони) - земельна ділянка (кадастровий номер 4610136600:02:006:0007) розташована у центральній частині міста у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови, у межах історичного ареалу міста та території, взятої під охорону ЮНЕСКО. Проектування здійснювати з дотриманням діючих будівельних норм та вимог управління охорони історичного середовища.

Забезпечити пропорційність та співвідношення архітектурного об`єму з висотою існуючої забудови, що визначає масштаб проектованої споруди та вирішення архітектурного вистрою фасадів. Опрацювати паспорт кольорового опорядження фасадів та узгодити його в управлінні охорони історичного середовища. Проектом врахувати вимоги збереження традиційного історичного середовища міста, визначеного рішенням виконавчого комітету від 09.12.2005 № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».

ІV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Статтею 55 Конституції України, за якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до частини 1 статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (п. 2.6 Рішення).

У справі, яка розглядається, позивачі оспорюють дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.11.2020 №ІУ013201013937, об`єкт будівництва «Будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл.Міцкевича, 9 у м. Львові» виданий ТОВ «Центр розвитку нерухомості».

Суд звертає увагу на те, що позивачі не знаходяться з відповідачем у відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для третьої особи у справі - особи, яка здійснює будівництво, оскільки вона набула право на виконання будівельних робіт та приступила до них.

Позови в інтересах суспільства (в інтересах законності), відомі як actio popularis, загалом не характерні для правових систем країн Європи. Захист таких інтересів, репрезентованих громадськими організаціями, може надаватися як виняток.

Зокрема, у справі «Л`Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії» (заява №49230/07, від 24.02.2009) Європейський Суд з прав людини навів загальні підходи до оцінки таких правових питань:

«Статут асоціації-заявника вказував, що мета її діяльності була обмежена в просторі та за змістом і полягала в захисті довкілля реґіону Марш-Насонь, що поширювався на п`ять муніципалітетів на обмеженій території. Більш того, усі засновники та члени органів управління асоціації-заявника проживали на території відповідних муніципалітетів і тому могли вважатися місцевими мешканцями, яких прямо стосувався проект розширення місця звалища. Розширення місткості місця звалища більше ніж на п`яту частину від його первісної місткості ймовірно вплинуло б на якість їхнього приватного життя помітним чином через щоденні незручності, які це мало викликати, що у свою чергу вплинуло б негативно на вартість їхньої власності у відповідних муніципалітетах.

Причина, з якої Конвенція не дозволяла будь-якого actio popularis, полягала в уникненні подання до Суду справ особами, які скаржаться на просте існування закону, що застосовується до будь-якого громадянина країни, або на судове рішення, стороною якого вони не були. Проте, з огляду на обставини цієї справи та, зокрема, природу оспорюваного заходу, статус асоціації-заявника і її засновників, той факт, що мета її діяльності була обмежена в просторі та за змістом, і "загальний інтерес", який вона захищала, позов асоціації-заявника не можна було вважати actio popularis. Відповідно, "питання", яке піднімала асоціація-заявник, мало достатній зв`язок з "правом", на яке вона могла претендувати як юридична особа, для того, щоб стаття 6 була застосовною» (Л`Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії, 49230/07, пп. 28-29, від 24 лютого 2009).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії» (заява №62543/00, від 10.11.2004) зазначено:

«... в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. ... Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття "потерпілий". Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (п. 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об`єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (п. 45).

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі №815/219/17. У постанові від 14.03.2018 Верховний Суд дійшов такого висновку:

« 32. Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:

- статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;

- мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову;

- інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;

- чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;

- добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

Суд звертає увагу, що позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17).

Застосовуючи ці загальні підходи до справи, що розглядається, суд бере до уваги, що позивачі не навели обставин, які б свідчили про їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; безпосереднього зв`язку з предметом спору та не зазначили інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту та не подали щодо такої обставини жодних доказів. Обґрунтування права на звернення до суду є абстрактним та не розкриває дійсних приводів, причин та підстав звернення до суду.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачі не довели, що мають право на звернення до суду в інтересах суспільства.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17:

« 70. … що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

71. Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

74. З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

85. ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

87. … Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.

Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

88. Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості і були встановлені лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

89. Водночас, встановивши відсутність матеріально-правової заінтересованості в оскарженні рішення, суди проаналізували доводи позивача, що стосуються правомірності рішення і дійшли висновку, що воно не є незаконним.

90. З цього приводу Суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, висновки суду щодо правомірності оскарженого рішення не мають самостійного правового значення. …»

Згодом ці висновки були застосовані у справі №640/11643/19 за участю тих самих сторін, але щодо дозволу на інший об`єкт будівництва (постанова Верховного Суду від 28.05.2020). Суд не бачить підстав не погодитися з цими висновками і застосувати їх у справі, що розглядається.

З огляду на вказане відсутність у позивачів права на звернення до суду є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд вказує на те, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

За таких обставин, зважаючи на те, що суд встановив відсутність у позивачів права на звернення до суду, суд дійшов висновку про те, що аналіз доводів учасників процесу, які стосуються оцінки правомірності оскаржуваного дозволу на будівництва є недоцільним.

Щодо доводів представника відповідача про неналежність відповідача у справі, що розглядається, суд зазначає, що це питання вирішене судом у відповідності до ухвали від 25.10.2021 про заміну сторони у справі, якою допущено заміну відповідача у справі Державної архітектурно-будівельної інспекції України його правонаступником Державною інспекцією архітектури та містобудування України. У зв`язку з цим потреба надання оцінки таким аргументам відповідача відсутня.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Львівської обласної організації Національної спілки художників України та Українського національного комітету міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС) до Державної інспекції архітектури та містобудування України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Львівська обласна державна адміністрація, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Центр розвитку нерухомості про визнання протиправним і скасування дозволу на будівництво відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду

Повне рішення суду складене 25 лютого 2022 року.

Суддя А.Г. Гулик