Рішення № 103583159, 28.02.2022, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 463/9324/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2022 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Семків Х.І.,

справа №463/9324/21

розглянувши у залі суду у м.Львові у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар», треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Семільон" про визнання майнового права та стягнення неустойки,-

у с т а н о в и в:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар» та просять суд визнати за ОСОБА_1 майнове право на двохкімнатну квартиру загальною площею 52,8кв.м., розташовану на другому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , що на період будівництва має №14; визнати за ОСОБА_1 майнове право на приміщення гаражний бокс загальною площею 17,0 кв.м., розташовану на другому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , що на період будівництва має №4; визнати за ОСОБА_2 майнове право на однокімнатну квартиру загальною площею 43,55кв.м., розташовану на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майнове право на двохкімнатну квартиру загальною площею 53,3кв.м., розташовану на другому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , що на період будівництва має №3; стягнути з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 23000 гривень; стягнути з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_2 неустойку в розмірі 23000 гривень; стягнути з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 неустойку в розмірі 8000 гривень, вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування своїх позовних вимог зазначають кожен з позивачів уклали договри про сплату пайових внесків до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно умовя яких позивачі зобов`язувались сплатити пайові внески, а відповідач зобов`язався організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність члену кооперативу приміщення за адресою АДРЕСА_1 на умовах визначених в договорах.

Позивачі виконавши умови договорів набули право на отримання від кооперативу квартир, передбачених договорами, проте вівдповідачем таке право не визнається і обов`язок з передачі квартир, які є збудованими, не виконується.

Окрім цього, у звязку з простроченням договірних зобов`язань щодо термінів будівництва будинку та введення його в експлуатацію, відповідач зобов`язаний сплатити на користь кожного з позивачів пеню за час такого прострочення.

Оскільки, відповідачем добровільно не виконується зобов`язання, тому змушені звернутися до суду за захистом порушеного права.

Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на позовну заяву.

Треті особи не скористалися правом поданняписьмових пояснень на позовну заяву.

Ухвалою від 28.09.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 07.12.2021 залучено до участі у даній справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Семільон" третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача.

Ухвалою від 24.12.2021 суд закрив підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар», треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Семільон" про визнання майнового права та стягнення неустойки та призначив справу до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не прибув, однак подав заяву про розгляд справи у відсутності позивачів та представника позивача, позов підтримують.

Представник відповідача обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного коопе- ративу «Господар» Ткач М.В. в останнє судове засідання не прибув, причин неприбуття не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву представником відповідача подано не було.

Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Семільон" в судове засідання не прибули, причин неприбуття суду не повідомили, письмових пояснень на позовну заяву ними подано не було.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст.81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Суд встановив такі обставини справи.

27.12.2018 між ОСОБА_1 та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Господар» укладено договір №54 про сплату пайових внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно якого обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» зобов`язується збудувати та передати у власність ОСОБА_1 приміщення квартиру АДРЕСА_2 розташовану на 2 поверсі, яка складатиметься з двох кімнат та кухні, загальною площею 52,8кв.м. в об`єкті будівництва на АДРЕСА_1 .

Згідно п.4.2.2 Договору обєкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації у третьому кварталі 2019 року при дотриманні членами кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків /арк.спр.10-19/

27.12.2018 між ОСОБА_1 та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Господар» укладено договір №55 про сплату пайових внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно якого обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» зобов`язується збудувати та передати у власність ОСОБА_1 приміщення гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 , загальною площею №17 кв.м. в об`єкті будівництва на АДРЕСА_1 .

Згідно п.4.2.2 Договору обєкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації у третьому кварталі 2019 року при дотриманні членами кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків /арк.спр.20-29/

На виконання умов договорів ОСОБА_1 сплатила відповідачу на виконання договорів №54,55 від 27.12.2018 826800 гривень, що підтверджується відповідним касовим ордером /арк.спр.9/.

28.01.2019 між ОСОБА_2 та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Господар» укладено договір №56 про сплату пайових внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно якого обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» зобов`язується збудувати та передати у власність ОСОБА_2 однокімнатну квартиру загальною площею 43,55кв.м. в об`єкті будівництва на АДРЕСА_1 .

Згідно п.4.2.2 Договору обєкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації у третьому кварталі 2019 року при дотриманні членами кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків /арк.спр.30-39/

На виконання умови договору ОСОБА_2 сплатила відповідачу на виконання договору №56 від 28.01.2019 129000 гривень, що підтверджується відповідними касовими ордерами /арк.спр.39-40/.

04.12.2020 між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Господар» укладено договір №44/1 про сплату пайових внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», згідно якого обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» зобов`язується збудувати та передати у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартиру загальною площею 53,3кв.м. в об`єкті будівництва на АДРЕСА_1 .

Згідно п.4.2.2 Договору обєкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації до 31 грудня 2020 року при дотриманні членами кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків /арк.спр.41-50/.

На виконання умови договору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 сплатили відповідачу на виконання договору №44/1 від 04.12.2020 558104 гривень, що підтверджується відповідними касовими ордерами /арк.спр.51-53/.

У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у статті 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі", заява N 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява N 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року, заяви N 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії", заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, N 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява N 44277/98).

В іншій справі "Н.К.М. проти Угорщини" (NKM v. Hungary, скарга N 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року N 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року N 978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон N 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону N 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник має подати ряд документів, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва.

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі N359/5719/17 (провадження N 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи суд керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

У даній справі суд встановив та не заперечувалося стронами, що будівництво на житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 завершено.

Суд встановив, що вказані договори укладені сторонами з певною економічною метою, якої вони мали досягти внаслідок його виконання, дотримуючись принципу добросовісності, розумності і справедливості, визначеного у статтях 3, 509 ЦК України. І такою метою було отримання позивачами у власність об`єкта нерухомості, а сторони договору повинні були діяти у відповідності до цієї мети.

Позивачами повністю сплачено внески за об`єкти нерухомості. Інших зобов`язань договори не містять.

Однак саме відповідач - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» як забудовник зобов`язаний забезпечити права інвесторів, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати.

Суд встановив, що відсутні докази набуття права власності на спірні об`єкти нерухомості іншими особами та про державну реєстрацію таких прав.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі N 359/5719/17 (провадження N 14-8цс21).

Позивачі мають обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію своїх майнових прав - отримання новозбудованої квартири у власність. Позов спрямований на захист їх права на новозбудовану квартиру гараж, яке не визнається обслуговуючим кооперативом «Житлово- будівельний кооператив «Господар». Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Суд доходить висновку про необхідність захисту майнового права позивачів в судовому порядку в обраний ними спосіб, оскільки за обставинами справи позивачі набули майнове право на об`єкти нерухомості, проте позбавлені можливості в позасудовому порядку оформити право власності на себе, через те, що необхідних дня реєстрації права власності документів обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар» не надає та взяті на себе зобов`язання з їх виконання, їх право не визнає.

Щодо стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань, то суд приходить такого.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (Штрафом пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині нарахування пені позивачі вказують, що відповідачем порушено п.11.4.1. договору купівлі-продажу майнових прав щодо затримання введення будинку в експлуатацію, разом з тим, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки вказаний пункт договору регламентує загальну відповідальність кооперативу за невиконання зобов`язань.

За вказаних обставин, враховуючи, що термін прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію в Договорі купівлі-продажу майнових прав конкретною датою не визначений, замість цього вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони позивача відсутній. Це виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на двохкімнатну квартиру загальною площею 52,8кв.м., розташовану на другому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , що на період будівництва має №14.

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на приміщення гаражний бокс загальною площею 17,0кв.м., розташований в будинку АДРЕСА_1 , що на період будівництва має №4.

Визнати за ОСОБА_2 майнове право на однокімнатну квартиру загальною площею 43,55кв.м., розташовану на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майнове право на двохкімнатну квартиру загальною площею 53,3кв.м., розташовану на другому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , що на період будівництва має №3.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з обслуговуючого кооперативу «Житлово- будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_1 неустойки в розмірі 23000 гривень, стягнення з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_2 неустойки в розмірі 23000 гривень, стягнення з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 неустойки в розмірі 8000 гривень відмовити.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 /одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок/.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 /дев`ятсот вісім гривень 00 копійок/.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Господар» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 908 /дев`ятсот вісім гривень 00 копійок/.

Позивачі: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,

ОСОБА_3 , НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ,

ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельного кооперативу «Господар», код ЄДРПОУ 41197810, місцезнаходження: м. Львів, вул. Зелена, 115-б.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складений 28.02.2022.

Суддя П. С. Невойт