Рішення № 103582373, 28.02.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 лютого 2022 р. Справа № 120/13828/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовані протиправністю дій управління, які полягають у поверненні виконавчого документа, виданого на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2021 року у справі № 127/17085/20.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 29.10.2021 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що виконавчий документ видано на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 09.09.2021 року у справі № 127/17085, а не ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 29.04.2021 року. А тому реквізити виконавчого документа "дата прийняття та номер рішення, згідно з яким видано виконавчий документ" заповнено не вірно. Також у виконавчому документі не зазначено дати його видачі.

Представником позивача надано відповідь на відзив, згідно якої заперечує щодо висловленої позиції управління про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 28.09.2021 року позивачем надіслано до головного управління Державної Казначейської служби України у Вінницькій області заяву, у якій на підставі ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2011 року № 845, просила здійснити на її користь безспірне списання коштів з рахунків цього управління на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2021 року у справі № 127/17085/20, якою суд вирішив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. До заяви додано виконавчий лист № 127/17085/20, виданий на виконання вказаної ухвали.

13.10.2021 року за результатами розгляду названої заяви позивача відповідачем направлено лист № 04.2-23-10/7083 від 01.10.2021 року, яким повідомлено про повернення вказаного виконавчого листа, який додано до цього листа, з тих підстав, що виконавчий лист оформлено з порушенням ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема: - у виконавчому листі на порушення п. 1 ч. 1 цієї статті не зазначено дати його видачі; - у виконавчому листі на порушення п. 2 ч. 1 цієї статті не вірно зазначено дату прийняття і номер рішення, згідно з яким видано цей документ.

Не погоджуючись з такими діями управління позивач звернулась в суд з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами статті 1291 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення про стягнення коштів з державного органу виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, спеціальним законом визначено, що рішення суду, боржником за яким є державний орган виконується виключно органами державної казначейської служби України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За приписами частини другої статті 3 Закону № 606-XIV рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до абзацу другого підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Отже, при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, органи казначейства України є суб`єктами владних повноважень, на яких покладений обов`язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду з виплати грошових коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Підпунктом 1 пункту 9 Порядку № 845 визначено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 18 Закону № 606-XIV у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Так, судом встановлено, що позивач звернулась до управління із заявою про безспірне списання коштів з рахунків головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2021 року у справі № 127/17085/20.

Відповідач листом від 13.10.2021 року повернув позивачу указаний виконавчий лист без виконання з підстав не вірного заповнення реквізитів виконавчого документа, а саме дати прийняття та номеру рішення згідно з яким видано виконавчий документ.

Суд наголошує, що виконавчий документ повинен містити обов`язкові реквізити та дані (інформацію) визначені статтею 18 Закону № 606-XIV, проте повернення виконавчого листа без виконання повинно містити об`єктивні причини неможливості виконати судове рішення.

Так, пунктом 5 Порядку № 845 передбачена можливість, зокрема, що під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію; відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком; вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Крім того підпунктом 1 пункту 6 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, визначено, що Казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку одержувати безоплатно від державних органів і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

З наведеного правового регулювання слідує, що законодавство України про виконавче провадження надає органам Казначейства певні повноваження, які вони мають використовувати при здійсненні виконавчого провадження.

Із зазначеного слідує, що з урахуванням положень Закону № 606-XIV та Порядку № 845 в управління були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки орган казначейства не позбавлений можливості звернутися до відповідних органів для отримання інформації, якої не вистачає для виконання рішення суду.

Варто зауважити, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти ефективно, забезпечувати суб`єктивні права, свободи та інтереси осіб, які до них звертаються. Натомість, відповідач не скористався усіма наданими йому повноваженнями для реалізації права позивача на відшкодування понесених ним судових витрат.

Враховуючи, що позивачем до управління казначейської служби надано виконавчий лист, який видано Вінницьким міським судом за результатами розгляду цивільної справи № 127/17085/20, зазначено строк набрання ухвали законної сили, а саме 09.09.2021 року та визначено строк для пред`явлення виконавчого документу 3 роки, та, враховуючи, що такий виконавчий документ надіслано позивачем 28.09.2021 року, тобто в межах строку звернення, у відповідача відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, із вказаних підстав.

Зазначенні обставини лише свідчать не про реальні перешкоди щодо дійсного виконання за виконавчим листом, а про надмірний формалізм зі сторони відповідача та свідчить про безпідставно повернутий виконавчий лист стягувачу.

Зважаючи на вищевказане, суд вважає, що з метою ефективного та належного способу захисту прав позивача необхідного для поновлення її права, необхідно визнати протиправними дії головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області та зобов`язати прийняти до виконання виконавчий лист № 127/17085/20 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Визначаючись щодо заяви позивача про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини з приводу судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах унормовані приписами ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Положеннями ст. 370 КАС України передбачено: судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. А також беручи до уваги те, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, - в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.

За ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведених вимог законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється.

Визначаючись щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про таке.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.09.2019 по справі №810/3806/18, від 19.09.2019 по справі №826/8890/18, яка в контексті положень ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована при розгляді даної справи.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:

- договір про надання правової допомоги № 29 від 14.07.2021 року, у якому встановлено розмір гонорару адвоката на загальну суму 5000 грн, за представництво в суді;

- квитанцію від 26.11.2021 року про сплату 5000 грн;

Отже, витрати позивача в розмірі 5000 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимими доказами.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Разом з тим, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Отже, витрати позивача у розмірі 5000 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними та допустимим доказами.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, ЄДРПОУ 37979858) про зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним дії головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області щодо повернення ОСОБА_1 виконавчого листа, виданого на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2021 року у цивільній справі № 127/17085/20.

Зобов`язати головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області прийняти до виконання виконавчий лист, виданий на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2021 року у цивільній справі № 127/17085/20.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович