Рішення № 103581345, 14.02.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/10270/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова, у складі головуючого судді Фролової Л.Д.,

при секретарі судового засідання Бараняку В.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги за первісним позовом.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля. Повідомила суд, що під час шлюбу, сторонами за спільні кошти придбано автомобіль Volksvagen Passat, який оформлено на колишнього чоловіка ОСОБА_2 . Оскільки шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля.

Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання права власності на спільне майно подружжя. Позовні вимоги мотивував тим, що під час шлюбу між сторонами, ним було придбано побутову техніку та меблі в квартиру, яка на праві власності належить матері ОСОБА_1 . Вказана техніка купувалась позивачем за зустрічним позовом на особисті грошові кошти та грошові кошти, які були подаровані йому батьками. У вересні 2021 року, він звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, а відтак виникла потреба в поділі спільного майна подружжя. Враховуючи змінені позовні вимоги, просить суд:

-визнати меблі придбані ОСОБА_1 - спільною власністю подружжя;

-визнати за ОСОБА_2 право 1/2 частки від спільного майна подружжя, та стягнути грошову компенсацію в розмірі 53795,23 грн.

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08 грудня 2020 року відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в судове засідання.

Ухвалою суду від 08 грудня 2020 року, заяву позивача про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя - задоволено. Забезпечено позов шляхом накладення арешту на автомобіль VOLKSVAGEN PASSAT, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 11 січня 2021 року клопотання представника відповідача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження - задоволено, здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 березня 2021 року, прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Об`єднано в одне провадження справу за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою суду від 03 березня 2021 року, клопотання представника відповідача про витребування доказів - задоволено частково. Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Фокстрот» надати інформацію чи були укладені кредитні договори ОСОБА_1 або ОСОБА_2 на придбаний товар в м. Львові в період з 2016 року по 2019 рік включно. У разі наявності кредитного договору зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Фокстрот» зазначити суму вартості товарів, які були придбані ОСОБА_1 або ОСОБА_2 в період з 2016 року по 2019 рік включно.

Ухвалою суду від 24 червня 25021 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Крім того, зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Фокстрот» надати інформацію чи дійсно ОСОБА_1 було придбано ваги кухонні DelFa DKS-3116 Spice, морозильну камеру а ОСОБА_5 та вбудовану духовку EL Ectrolux okd5c51x, - згідно копії фіскального чеку ТОВ САВ-Дістрибьюшн, в магазині "Фокстрот", в м. Львів, пр. В. Чорновола, 57, ЄДРПОУ 35625082, ПН 356250826598, ЗН АТ402400423, ФН 3000086806 000003, каса 03.

Позиція сторін по справі.

Позивач та її представник за первісним позовом в судовому засіданні вимоги позову підтримали в повному обсязі. Щодо зустрічного позову зазначили наступне. З моменту укладення шлюбу 24 червня 2014 року, вони з ОСОБА_2 проживали п`ять років в квартирі, що належить на праві власності батькам ОСОБА_2 . У грудні місяці 2019 р. вони переїхали проживати у квартиру, що належить на праві приватної ОСОБА_6 , -ЧервінськійГ.В.Вважають, що позивачем за зустрічним позовом жодним чином не доведена наявність вказаного ним у переліку майна та його реальна вартість на час розгляду справи, оскільки ним не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог просили відмовити в повному обсязі.

Щодо наданої позивачем за зустрічним позовом заяви, про збільшення позовних вимог, зазначили наступне. З даних вимог не вбачається, які конкретно меблі відповідач бажає визнати спільною власністю подружжя, та за яке саме майно позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію. Вказали, що з тої суми, яка зазначена в заяві не вбачається, чи це окрема позовна вимога, чи це об`єднана з позовною вимогою зустрічному позові, як кількісне збільшення позовних вимог.Крім того, у вказаній заяві позивач зазначає, що за спільні кошти подружжя ними придбані меблі для квартири на суму 38 500 грн. та 74427 грн. (3082 долар США, розрахунковий курс 23,5 грн.). При цьому, долучає товарні чеки на придбання дверей, а не меблів.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, оскільки кошти на придбання автомобіля ОСОБА_2 отримував як подарунки від батьків протягом 4 років. Загальна сума грошових подарунків склала 65 000 грн., на які й було придбано автомобіль. Крім того, в квартиру, яка придбана батьками позивача він купував меблі, побутову техніку, та оплачував послуги майстрів з ремонту квартири.

Представником позивача за первісним позовом щодо позиції ОСОБА_2 про дарування грошових коштів його батьками зазначено наступне. Матеріали справи не містять доказів про доходи його батьків, та жодних договорів позики, дарування, та ін., які б могли підтвердити факт наявності та передачі таких коштів, також ним не надано підтвердження тих фактів, що такі кошти навіть якщо і отримувались ОСОБА_2 ,- не витрачались ним на інші цілі, а відкладались на придбання автомобіля.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог первісного та зустрічного позовів, виходячи з наступного.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , 27 червня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб.

Відповідно до листа Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, згідно даних Реєстру, в період з липня 2014 року по листопад 2020 року, на ОСОБА_2 було зареєстровано автомобіль VOLKSVAGEN PASSAT, чорного кольору, 2004 року випуску, об`єм двигуна 1896 см3, потужність двигуна 96 кВт, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ,- 14 березня 2019 року у територіальному сервісному центрі №4641Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області.

Мотиви прийняття рішення судом.

Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1, 2 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), а також у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року № 725/1776/18 висловлена правова позиція про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до п.п. 23,30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) ( 435-15 ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Верховний Суд щодо вирішення питання про поділ майна подружжя в постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 286/2349/16 зазначив, що сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Верховний Суд у справі № 686/4314/15 наголошує на тому, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Щодо первісної позовної заяви суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

У статті 34 Закону України «Про дорожній рух» встановлено обов`язкову державну реєстрацію, перереєстрацію, облік транспортних засобів та їх власників, що здійснюються відповідними підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією договорів, предметами яких є транспортні засоби, здійснюється на підставі Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388(далі - Порядок № 1388).

Пунктом 8 Порядку № 1388 визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; вантажна митна декларація або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу.

Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах Державтоінспекції, не допускається.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1388 здійснення оптової та роздрібної торгівлі засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200), оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України(далі - МВС України).

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС України або Держпродспоживслужбі, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС України видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держпродспоживслужбою - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі (пункт 17 Порядку № 1200).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами цієї статті позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем за вимогами про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Аналізуючи докази, надані позивачем за первісним позовом, суд приходить до переконання, що належними та допустимими доказами не доведений факт придбання майна подружжям під час шлюбу. Договір купівлі - продажу автомобіля відсутній, а відповідь з Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, про те, що транспортний засіб було зареєстровано 14 березня 2019 року,- не є доказом придбання автомобіля подружжям під час шлюбу, а лише підтверджує факт його державної реєстрації. Така реєстрація могла відбутися і і внаслідок дарування, міни автомобіля чи інших правочинів.

Тобто, на момент подання позовної заяви про визнання 1/2 частки автомобіля,- у сторін повинні бути беззаперечні документальні докази того, що транспортний засіб був ними саме придбаний по відповідному договору купівлі-продажу за спільні кошти подружжя.

Оцінюючі надані суду копії електронної декларації та реєстраційні документи, суд зазначаєщо такі містять лише характеризуючі дані про автомобіль, однак не містять інформації про обсяг майна, придбаного саме подружжям та його вартість.

Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання спільного майна подружжя, оскільки купівля транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу.

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 17 жовтня 2019 року у справі № 380/11122/16 (провадження № 61-30234св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 761/18330/15-ц (провадження № 61-18861св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 662/397/17 (провадження № 61-24913св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 757/488/16-ц (провадження № 61-23233св18), від 20 червня 2018 року у справі № 682/2009/16-ц (провадження № 61-19946св18), які суд використовував під час прийняття рішення.

Щодо зустрічної позовної заяви, суд зазначає наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження зустрічних позовних вимог, суду було надано лист ТОВ «Група компаній «Фокстрот» від 17 березня 2021 року, згідно якого кредитних договорів між ОСОБА_1 або ОСОБА_2 та ТОВ «Група компаній «Фокстрот» на придбання товару в м. Львові в період з 2016 року по 2019 рік включно,- укладено не було.

Крім того, надано договір на виготовлення меблів, замовником якого є ОСОБА_8 , та копії квитанцій з магазину «Фокстрот» від 27.10.2019 року, на суму 19032,90 грн.

Позивачем за зустрічним позовом було надано до суду товарні чеки №6078 від 10 березня 2019 року на загальну вартість 33572,88 грн; №Кнк/LV-1277588 від 05 листопада 2019 року на суму 5849,06 грн; №35656 від 13 вересня 2019 року на суму 752,25 грн; №45695 від 13 листопада 2019 року на суму 4240 грн; №СФ-00002820 від 30 жовтня 2019 року на суму 27000 грн.; товарний чек від 03 жовтня 2019 року на суму 18500 грн; товарний чек від 15 серпня 2019 року на суму 20 000 грн.; копію замовлення на виготовлення товару компанії «WakeWood» від 15 серпня 2019 року на загальну суму 38500.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши думку учасників справи, суд погоджується з позицією представника позивача за первісним позовом проте, що надані відповідачем документи не підтверджують придбання вказаного в зустрічному позові майна подружжям та його реальна вартість на час розгляду справи, як і не доведено факт належності даного майна до спільного сумісного. Надані суду копії квитанцій на підтвердження позовних вимог, не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, оскільки не підтверджують ким саме придбано майно, чи набуте воно реально саме сторонами, і в кого воно перебуває.

Крім того, в судовому засіданні було допитано в якості свідка відповідача - ОСОБА_2 , який зазначив наступне. Станом на день розгляду цивільної справи, він є колишнім чоловіком ОСОБА_1 . Спірний автомобіль вони купували в мережі інтернет у невідомої особи без складання договору купівлі-продажу, однак дату він не пам*ятає. Приблизно через рік, вони вирішили зареєструвати транспортний засіб на нього. В подальшому, розмитнення автомобіля здійснювали за рахунок фірми, в якій він працює. Після 2019 року вони переїхали жити в квартиру батьків ОСОБА_1 , в якій робили ремонт за спільні кошти, придбавали техніку та меблі.

Покази вказаного свідка не підтверджують придбання спірного майна в установленого законом порядку, а відтак відхиляються судом.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначив, що він є другом колишньої родини ОСОБА_10 . Повідомив суду, що раніше вони жили в квартирі з батьками, однак згодом батьки ОСОБА_11 купили їм квартиру. Побутову техніку оплачував ОСОБА_2 . До весілля в останнього був автомобіль «Renault», який він продав та згодом вони купили спільний автомобіль VOLKSVAGEN PASSAT.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_12 зазначила, що сторони 6 років проживали з ними (в квартирі батьків відповідача), після чого матір ОСОБА_1 - купила їм квартиру. ОСОБА_2 купував всі меблі, матеріали, побутову техніку, оплачував майстрів за власні кошти, в той час як невістка працювала в бібліотеці, з мінімальною заробітною платою. Повідомила суду, що на свята вони з чоловіком робили подарунки дітям та дарували грошові кошти.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_13 повідомив, що йому відомо про те, що сторони розлучились. При цьому, щорічно він дарував сину ОСОБА_2 грошові кошти, приблизно в сумі по 10000 грн. Вказав, що квартира була куплена матір`ю ОСОБА_11 . Однак, саме його син займався ремонтом в квартирі, та свідок допомагав йому доставляти меблі до квартири, і допомагав матеріалами.

Оцінюючи покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , суд зазначає, що не не може їх прийняти, оскільки останні є батьками, а свідок ОСОБА_9 близьким другом ОСОБА_12 , а отже вони є зацікавленими в результатах розгляду справи.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до переконання про недоведеність зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. 264, 265 ЦПК, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності на 1/2 частку автомобіля, - відмовити в повному обсязі.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку спільного майна подружжя, - відмовити в повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 08 грудня 2020 року.

Повний текст рішення проголошено 24 лютого 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова