Рішення № 103577673, 01.03.2022, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/113/22

Провадження № 2/156/127/22

Рядок статзвіту № 45

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 березня 2022 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Федечко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 156/113/22

за позовом ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 ,

до ОСОБА_3

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

учасники справи:

позивачка - не з`явилася,

представник позивачки - не з`явився,

відповідач - не з`явився,

в с т а н о в и в :

І. Короткий виклад обставин справи

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням - житловим будинком АДРЕСА_1 , власницею якого вона є, у зв`язку із виїздом останнього у 2017 році до м. Нововолинськ. Оскільки відповідач з вказаного часу за зареєстрованим місцем проживання фактично не проживає, не сплачує комунальні платежі, не несе інших витрат на утримання житлового приміщення, позивач вважає, що відповідач створює їй перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном так, як будь-якого інтересу до житла не виявляє, комунальні послуги не оплачує, участі в утриманні майна не приймає. З огляду на викладене, позивачка змушена звертатися з даним позовом до суду.

ІІ. Позиція учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, будь-яких заяв чи клопотань від неї не надходило.

16.02.2022 року представник позивачки ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та у зв`язку із визнанням відповідачем позову просить такий задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання також не з`явився. 14.02.2022 року від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі та про визнання позовних вимог у повному обсязі та відсутність заперечень щодо задоволення позову. Окрім того підтвердив, що дісно, після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 перестав проживати у спірному житловому будинку.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 02.02.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи проводиться у порядку загального позовного провадження.

Згідно ч. 1ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Сторони скористалися наданим їм правом та подали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі. Відтак, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Судом на підставі частини другої статті 247Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК), у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).

Частиню 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 - позивачу по справі, що стверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6628264 від 01.03.2005 року (а.с.5).

За відомостями з копії будинкової книги у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстрований відповідач ОСОБА_3 (а.с.6-9).

Із копії акту про факчичне місце проживання (не проживання) за адресою АДРЕСА_1 від 20.10.2021 року відомо, що в даному будинку відповідач ОСОБА_3 не проживає, зі слів сусідів виїхав у м. Нововолинськ з 2017 року (а.с.10).

Згідно відповіді виконавчого комітету Нововолинської міської ради ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15). Водночас відповідач знятим з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.

Відповідач позов визнав та не заперечує проти його задоволення.

V. Застосоване судом законодавство та висновки суду

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IVвизначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дійне законними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями статті 13ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

У відповідності дост.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи зі змісту положеньст.16ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.

Як слідує зі ст. 316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким він розпоряджається на власний розсуд.

Стаття 321ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.

Згідно із частиною першоюстатті 383 ЦК Українивласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Отже, із вищенаведеного вбачається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Статтею 156 Житлового кодексу Української РСРпередбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить такожстаття 405 ЦК України.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18).

У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до положень ч. 1, 5 статті403, ч. 2 ст.406 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, Справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім`ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2ст. 406 Цивільного кодексу України».

Як убачається з матеріалів справи, предмет спору становить вимога позивача про позбавлення права користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що відповідач, не будучи членом сім`ї позивача, не маючи договірних відносин із позивачем як власником будинку щодо права користування таким, зареєстрований за адресою спірного будинку, не виявляє будь-якого інтересу, не несе тягар утримання житла та порушує право позивача, як власника спірного нерухомого майна на реалізацію права користування та розпорядження належним на праві власності майном.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 1990 року, однак, не проживав у спірному будинку з 2017 року, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 19.08.2019 року в справах № 695/2427/16-ц, №369/9681/17, відповідно, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачем ОСОБА_3 та позивачкою ОСОБА_1 , як власником житла, щодо порядку користування даним житловим будинком або щодо збереження за відповідачем права на користування житлом на час його відсутності. Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідача у належному позивачу житловому будинку по даний час, факту чинення йому перешкод щодо користування та проживання у даному будинку чи вчинення відповідачем дій у зазначений період часу, які б свідчили про його намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи встановлене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 відсутній без поважних причин у житловому будинку АДРЕСА_1 , а тому він є таким, що втратив право на користування вказаним житлом.

Враховуючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб та приймається судом, а також те, що відповідач ОСОБА_3 без поважних причин був відсутній у спірному жилому приміщенні понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, самостійно залишив дане жиле приміщення і не намагався вселитись у таке, перешкод в користуванні спірним житловим будинком йому не чинилось і він добровільно обрав собі інше місце проживання, а також те, що учасниками справи не надано будь-яких доказів, які б ствердили протилежне, з огляду на те, що формальна реєстрація відповідача у спірному житловому будинку є такою, що перешкоджає позивачу у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, суд дійшов висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 .

VІ. Судові витрати

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПКу разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно квитанції позивачкою ОСОБА_1 було сплачено 992,40 грн. судового збору. У зв`язку із повним задоволенням позову ОСОБА_1 , враховуючи визнання позову відповідачем ОСОБА_3 , суд вважає, що позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Також, 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,76-81,89,141,247,258,259,264,265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання оосби такою, що втратила право користування жилим приміщенням -задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .

ПовернутиОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 50 відсотків сплаченого судового збору у розмірі 493,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.) на рахунок UA218999980313141206000003484, ГУКу Волин.обл./смтІваничі/22030101,код отримувача(кодза ЄДРПОУ)38009371,призначення платежу-судовий збір,згідно платежу (квитанції) № 45 від 26 січня 2022 року.

Стягнути зОСОБА_3 на користьОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 493,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодосторін таучасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя М. О. Федечко