Рішення № 103577103, 21.02.2022, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Дзержинський міський суд Донецької області

рішення

і м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

Справа №225/8620/21

Провадження №2/225/342/2022

21 лютого 2022 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Геря О.Г.,

за участі:

секретарів судового засідання Савченко О.О., Андрієвої Т.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Помаза О.В., ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Торецьквугілля» (місцезнаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) про визнання противоправним і скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Торецьквугілля» з вимогами: - визнати незаконним та скасувати Наказ про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 20.12.2021 №80 - ТБ і поновити на роботі; - зобов`язати Державне підприємство «Торецьквугілля» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

Позивач працює в ДП «Торецьквугілля» ВП «Шахта «Торецька» на посаді підземного електрослюсаря електромеханічної служби з 28.02.2006 року. У грудні 2021 позивач зіштовхнувся із грубим порушенням його конституційних прав зі сторони відповідача, коли останнім постійно вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2. Згодом 20.12.2021 позивачу було вручено наказ про відсторонення від роботи за №80-ТБ з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби. Крім того, у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу, позивача позбавлено права на працю, а тому з огляду на вищевикладене такий наказ є незаконним.

Зазначене стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою суду від 30.12.2021 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судовий розгляд та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позові.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, оскільки відповідно до діючого законодавства особа, яка не вакцинована від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, повинна бути відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до надання нею сертифікату про вакцинацію. З урахуванням відзиву на позовну заяву, просили у задоволенні позовних вимог відмовити,.

Суд, заслухавши думку позивача та представників відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Згідно з відомостями про роботу, які зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28.02.2006 року на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що позивач дійсно працює в ДП «Торецьквугілля» ВП «Шахта «Торецька» на посаді підземного електрослюсаря електромеханічної служби з 28.02.2006 року (а.с. 13).

Згідно з наявної у матеріалах справи копії оспорюваного наказу, виданого відповідачем про відсторонення від роботи позивача за №80-ТБ, що датований 20.12.2021, останнього, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645 ІІІ,наказу МОЗ України "Про затвердження Переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 №2153, пункту 41-6 постанови КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№1236 відсторонено від роботи з 20.12.2021 на підставі ухилення від щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.

20.12.2021 року ВП «Шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля» в присутності ОСОБА_1 був складений акт виявлення працівника ВП «Шахта «Торецька», який ухилився від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

З таким актом позивач був ознайомлений 20.12.2021, про що свідчить відповідний його запис з висловленим запереченням проти акту (а.с. 16,17).

Згідно із ч.1ст. 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст.81,82 Цивільного процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 46 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених устатті 46 Кодексу законів про працю Україниабо в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-IIIвстановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ч.1-2ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236(в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"та частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004). Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 у наказі № 80-ТБ від 20.12.2021 року стало посилання на повідомлення працівникапро обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, складений директоромВП «Шахта «Торецька», який у своїх діях при відстороненні позивача керувавсястаттею 46 Кодексу законів про працю України,статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153, пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

При цьому устатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-IIIчітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у ч. 6статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Враховуючи це, посилання відповідача у наказі № 80-ТБ від 20.12.2021 року як на підставу для відсторонення позивача від роботи на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 28.10.2021 року, є порушенням вимог частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III.

Оскаржуваний наказ № 80-ТБ від 20.12.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей про медичний огляд позивача та відібране у нього лікаремвідповідне письмове підтвердження.

Відповідач виніснаказ про відсторонення на підставі одного лише наказу №76-ТБ від 01.12.2021 року ВП «Шахта «Торецька» про вакцинацію працівників, який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує, у встановленому Законом порядку (процедурі), юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Крім того, наказ №76-ТБ від 01.12.2021 року по суті містить вимогу керівника підприємства надати до 09.12.2021 рокудокумент, який підтвердить наявність у працівників шахти профілактичного щеплення від COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Викладені в наказі наслідки ненадання особою цих відомостей, свідчать саме про вимогу та перекладання на працівника обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей.

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України(статті 32 і 34) та статті285і286 Цивільного кодексу Українигарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я(Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням устатті 11 Закону України «Про інформацію»не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного устатті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під діюстатті 11 Закону України «Про інформацію»підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Конституція Україниустатті 19визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За таких обставин, вимога відповідача до ОСОБА_1 надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, єпорушенням вимогстатті 19 Конституції України, права позивача на конфіденційність та повагу до його приватного життя.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі наказу про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини 2статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Оскаржуваний наказ відповідача порушує права позивача гарантованіКонституцією України, оскількивідповідач вручивши позивачу повідомлення про необхідність подання перелічених в ньому документів та, відсторонивши ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично покладає на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями ( ст.27 «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом (постановою КМ України від 9.12.2020 року № 1236) суперечить статтям1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків, встановленогоЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», порушення прав позивача на працю, приватне життя, суд вважає, щовимоги позивача ОСОБА_1 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу № 80-ТБ від 20.12.2021 про його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.

При цьому, суд не приймає до уваги позицію відповідача висловлену у судовому засіданні та викладену у відзиві на позовну заяву, оскільки вона суперечить обставинам, встановленим судом у судовому засіданні.

Суд, вирішуючи питання щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, виходить із наступних норм права та мотивів їх застосування.

Як визначено в ч. 1ст. 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 13.11.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушенняст. 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останньої про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Положенняст. 235 КЗпП Українивстановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 20.12.2021 року №80-ТБ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі, то суд звертає увагу, що позивача не було звільнено з роботи, а лише відсторонено. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. Працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків, але тут не йдеться про звільнення з роботи, а тому позовна вимога про поновлення на роботі, в даному випадку, не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд на підставіст. 141 ЦПК Українистягує судовий збір з відповідача на користь держави у сумі 908 грн.

Керуючись ст.ст.2,13,19,141,258-259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Державного підприємства «Торецьквугілля» (місцезнаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) про визнання противоправним і скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька» Державного підприємства «Торецьквугілля» від 20.12.2021 №80-ТБ «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 ».

Зобов`язати Державне підприємство «Торецьквугілля» (місцезнаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 20.12.2021 №80-ТБ «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 » з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» (місцезнаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) судовий збір в дохід держави в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 25.02.2022 року.

С у д д я: О.Г. Геря