Рішення № 103574666, 07.02.2022, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2540/21

Провадження № 2/175/790/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М ЕН Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07 лютого 2022 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бойко О.М.,

при секретарі судового засідання Кучеренко О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської сільської ради про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської сільської ради про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначає, що вона з народження фактично виховує свого онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати якого ніякої участі у вихованні та утримання неповнолітнього не приймає з самого народження.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про слухання справи за її відсутності, проти ухвалення заочного судового рішення не заперечує. Позовні вимоги підтримує та просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначити ОСОБА_1 опікуном над малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття; визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з бабусею опікуном ОСОБА_1 . Судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Відповідно до ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до конверту судова повістка, що була направлені ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації, повернулася до суду з відміткою «Адресат не проживає».

Враховуючи вказане вище, ОСОБА_2 є такою, що належним чином повідомлена про слухання справи.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначити ОСОБА_1 опікуном над малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття; визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з бабусею опікуном ОСОБА_1 . Судові витрати покласти на відповідача.

На підставі ст. 280 ЦПК України за згодою позивача суд розглядає справу в заочному порядку.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи здійснення розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст. 89 ЦПК України, дійшов до наступного.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування (ст. 27 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Окрім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Разом із цим, відповідно до ч 3. ст. 16 ЦК України, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ст. 82 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та рідною бабусею малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого Дніпровським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 11 квітня 2017 року, ОСОБА_2 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько - ОСОБА_4 записаний у відповідності до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України (за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини - за її вказівкою, що підтверджується витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження).

Після народження сина ОСОБА_2 втекла з пологового будинку нікому не повідомивши про причини свого вчинку, малолітній ОСОБА_5 потребував довгострокового лікування, тому ОСОБА_1 була змушена бути весь цей час біля малолітнього ОСОБА_5 в лікарні та доглядати за новонародженою дитиною, забезпечуючи її харчуванням та медикаментами. Грошову допомогу при народжені дитини ОСОБА_2 витратила на власний розсуд.

Після виписки з лікарі і до сьогоднішнього часу ОСОБА_6 повністю перебуває на утриманні ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 як мати не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. Тобто, повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до акту обстеження умов проживання сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 були створені належні побутові умови для духовного та фізичного розвитку онука ОСОБА_3 , його навчання. Забезпечено одягом, продуктами харчування, меблями, засобами гігієни та предметами побуту.

Ставлення ОСОБА_2 до свого сина ОСОБА_6 суперечить основним засадам прав та обов`язків батьків з виховання та розвитку дітей їх інтересам Окрім того, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 вже була позбавлена батьківських прав за злісне невиконання своїх батьківських обов`язків відносно двох її неповнолітніх дітей.

Зазначені обставини у відповідності з п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення відповідачів батьківських прав та підтверджуються наступними доказами: актом обстеження умов проживання сім`ї; письмовою заявою ОСОБА_7 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про те, що ОСОБА_2 не виконує свого материнського обов`язку щодо піклування про дитину та її виховання; письмовою заявою ОСОБА_8 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 про те, що ОСОБА_2 не виконує свого материнського обов`язку щодо піклування про дитину та її виховання; висновком Комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; довідкою Миколаївської сільської ради № 122 від 14 травня 2021 року про склад сім`ї; копією рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №175/3953/15-ц від 23 грудня 2015 року;

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. З Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто права на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В п.16 зазначеної постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Разом з цим, статтею 58 Цивільного кодексу України встановлено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Згідно ст. 243 Сімейного кодексу України, опіка встановлюється над дітьми - сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.3 ст.60 Цивільного кодексу України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів, щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У зв`язку з цим зазначений орган необхідно залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог

Враховуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов до висновку, що вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак позов підлягає задоволенню.

Враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 2 997 грн. 20 коп.( три вимоги немайнового характеру по 992 грн. 40 коп. за кожну вимогу).

Керуючись ст. ст. 19, 150, 164, 165, 180, 182, 183, 243 СК України, ст. ст. 15, 16, 58,60 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 23, 28, 44, 48, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 89, 121, 128, 133, 141, 142, 177, 209, 223, 229, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 282, 284, 289 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської сільської ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити у повному обсязі.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) опікуном над малолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з бабусею опікуном ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір в сумі 2 997 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Бойко