Рішення № 10357043, 19.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2010Справа №2-23/710-2010 За позовом Державного підприємства «Севастопольський морський рибний порт», м.Севастополь

До відповідача Фізичної особи-підприємця Пінчука Дениса Сергійовича, м. Сімферополь

Про стягнення 2 990,23 грн.

                              Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Кліменко І.В., представ. за довір. № 14/1133 від 02.04.2010 р.

Від відповідача – не з’явився

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 2990,23 грн., також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Представник позивача у судове засідання з’явився, позов підтримав в повному обсязі.

          Представник відповідача у судові засідання 26.04.2010р. та 19.05.2010р., про час та місце слухання справи проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією, про причини неявки суд не сповістив, відзив на позов не надав.

Тим самим судом згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, суд

Встановив :

          11.12.2008р. Державне підприємство «Севастопольський морський рибний порт» (Покупець) та Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Пінчук Д.С. (Постачальник) року уклали договір № 374-П на поставку продукції.

          Відповідно до п.1.1 договору Постачальник зобов’язався поставити деталі для автотранспорту, а Покупець прийняти та оплатити продукцію згідно узгодженим з Покупцем специфікаціям, які є невід’ємною частиною договору.

          Згідно п.3.1 договору поставка товару здійснюється протягом 5 днів після 50% передоплати, остаточний розрахунок здійснюється протягом 10 банківських днів після отримання товару.

          24.12.2008р. на адресу Порту від відповідача надійшов рахунок №52 від 22.12.2008р. на оплату продукції, в якому вказана загальна вартість продукції - 14951,15 грн., ПДВ 20% - 2990,23 грн., а всього - 17 941,38 грн.

          26.12.2008р. відповідачем була виписана податкова накладна №42, в якій вказано суму податку на додану вартість у розмірі 2990,23грн.           

          Керуючись п.3.1 договору, позивач перерахував відповідачеві за платіжним дорученням №28 від 08.01.2009р. в порядку передоплати 8970,69 грн., з урахуванням ПДВ 1495,12 грн. - 50% вартості товару, який підлягав поставці.

          Замовлена Портом продукція була поставлена відповідачем 12.01.2009р. за накладною №1 та 20.01.2009р. за накладною №2.

          27.01.2009р. платіжним дорученням №166 позивач перерахував СПД Пінчук Д.С. суму, що залишилася, за поставлений товар 8970,69 грн., в т.ч. ПДВ 1495,11 грн.

Позивач вважає, що Фізична особа-підприємець Пінчук Д.С. не мав правової підстави на отримання від Порту податку на додану вартість в сумі 2990,23 грн.

          На адресу відповідача Портом було направлено лист № 06/2834 від 03.08.2009р. з проханням видати належно оформлену податкову накладну на отримані та сплачені позивачем матеріальні цінності.

          Проте листом №19/08-1 від 19.08.2009р. відповідач відмовив Порту у видачі належно оформленій податковій накладній, пояснивши це тим, що в даний період (з 30.12.2008 р. по 11.02.2009 р.) він не був платником ПДВ, а знаходився на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засадами судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст.14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконуватигосподарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно ст.7.3 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Оскільки платіжним дорученням №28 від 08.01.2009р. позивач перерахував відповідачеві в порядку передоплати 8970,69грн., з урахуванням ПДВ 1495,12 грн., а податкова накладна була складена відповідачем 26.12.2008р., то суд приходить до висновку, що на дату складення податкової накладної у відповідача було відсутнє податкове зобов’язання зі сплати 2990,23грн. податку на додану вартість.

          Згідно статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення про набуття майна без достатньої правової підстави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Вищевказані положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Таким чином позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Державне мито у розмірі 102,00грн. та витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00грн. також підлягають стягненню з відповідача згідно ст.49 ГПК України.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 19.05.2010р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 25.05.2010р.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пінчука Дениса Сергійовича (95000, АР Крим, м.Сімферополь, вул. Балаклавська, 119, к.145, р/р 26001440505511, КРФ АКБ «Укрсоцбанк» м. Сімферополя, МФО 324010, ЗКПО 2991412535) на користь Державного підприємства «Севастопольський морський рибний порт» (99014, м.Севастополь, вул. Рибаков, 5, р/р №260080273301, Банк «Фінанси і Кредит» ВАТ СФ м. Севастополь, МФО 384812, ЗКПО 20709663) 2990,23грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.