Рішення № 103565446, 21.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2022 року м. Київ № 640/25452/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом Громадянина Грузії ОСОБА_1

до 1) Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України

у місті Києві та Київській області,

2) Головного управління Національної поліції у м. Києві,

3) Державної прикордонної служби України

третя особа Департамент карного розшуку Національної поліції України

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,

зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4А, код ЄДРПОУ 42552598), Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583), Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) про:

- визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо підготовки та надіслання до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подання від 29.10.2019 № 2177/125/20/01-19;

- визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 18.11.2019 про заборону в`їзду;

- зобов`язання Державну прикордонну службу України вилучити з інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю інформації щодо заборони позивачу в`їзду в Україну.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про заборону в`їзду на територію України є необґрунтованою та безпідставною, оскільки позивач не має зобов`язань перед третіми особами в України, не є підозрюваним, обвинуваченим або підсудним у вчиненні злочину, а порушення правил дорожнього руху не є кримінальним правопорушенням та не може свідчити наявність загрози національній безпеці України.

Відповідач-1 заперечив проти позовних вимог та надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що рішення про заборону в`їзду було прийнято на підставі подання органів поліції.

Відповідач-2 також надав до суду відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що позивач неодноразово та систематично притягувався до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим в інтересах забезпечення охорони громадського порядку ним було направлено до міграційного органу подання про заборону в`їзду.

Відповідач-3 зазначає, що діє на підставі визначених повноважень та у разі надходження доручення про відкликання заборони в`їзду від органу, який його прийняв, буде зобов`язаний вилучити з інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю інформації щодо заборони позивачу в`їзду в Україну, а тому позовні вимоги є передчасними та спрямовані на майбутній захист прав позивача.

Третьою особою у встановлений судом строк не подано відзиву на позовну заяву.

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Грузії, що підтверджується копією паспортного документа № НОМЕР_2 . Має посвідку на постійне проживання від 11.11.2019 № НОМЕР_3 .

11.12.2019 у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в`їзд в Україну відносно позивача відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

У зв`язку зі збігом інформації про особу, яка перетинає державний кордон, а саме відносно громадянина Грузії ОСОБА_1 , з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи за індексом "Д", заступником начальника відділу - начальником першого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль 1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" капітаном Світланою Литвиненко відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" прийнято рішення від 11.12.2019 про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства щодо ОСОБА_1 .

У подальшому, представник позивача адвокат Кобилецький О.І. звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з адвокатським запитом щодо факту прийняття рішення про заборону в`їзду.

Рішенням від 18.11.2019 заборонено громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 , стать - чоловіча, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ громадянина Республіки Грузія № НОМЕР_4 в`їзд в Україну строком на три роки на підставі статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що Управління по боротьбі зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у м. Києві звернулось до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з поданням від 29.10.2019 № 2177/125/20/01-19 щодо вирішення питання про заборону в`їзду громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1 , оскільки зазначена особа, перебуваючи на території України, неодноразово вчиняв грубі порушення вимог адміністративного законодавства, за що був двічі притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортним засобом особою, яка не має право керувати таким транспортним засобом), дві за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортним засобом у стані сп`яніння), а тому перебування на території України зазначеної особи може призвести до погіршення криміногенної обстановки та порушення громадського порядку.

Позивач, вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а також протиправними дії органу внутрішніх справ щодо звернення з поданням про заборону в`їзду, звернувся до суду з відповідним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Частиною першою статті 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішенням про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Зі змісту оскаржуваного рішення про заборону в`їзду в Україну вбачається, що останнє прийняте на підставі статті 13 Закону № 3773-VI в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235.

Відповідно до пункту 3 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Пунктами 4-6 Інструкції № 1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну, якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:

а) громадянство (підданство);

б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);

в) дата народження (день, місяць, рік);

г) стать;

ґ) місце проживання;

д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;

е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;

є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

При цьому, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що рішення про заборону в`їзду в Україну приймається на підставі обґрунтованого звернення уповноваженого органу. Так, з матеріалів справи вбачається, що з відповідним зверненням від 29.10.2019 № 2177/125/20/01-29 звернулося Управління по боротьбі зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Відповідно до пунктів 3, 6, 9, 10 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

За змістом статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони (діяльність якого спрямована на захист національних інтересів України), зокрема, належать Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.

Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Основні повноваження поліції визначенні статтею 23 вищезазначеного Закону, до яких, зокрема, належить: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.

Таким чином, з системного аналізу положень Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Закону України «Про національну безпеку України» слідує, що поняття громадський порядок включає в себе не тільки протидію кримінальним правопорушенням, а й будь-яким іншим, в тому числі адміністративним.

Отже, твердження позивача про те, що заборона в`їзду в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку має застосовуватись виключно, якщо відповідна особа є підозрюваною, обвинуваченою або винною у здійсненні виключно кримінального правопорушення, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, суд також вважає необґрунтованими твердження представника позивача про перевищення повноважень посадової особи Головного управління Національної поліції України у м. Києві при зверненні до Державної міграційної служби України, адже відповідач наділений компетенцією щодо надання оцінки наявності в діях відповідного суб`єкта загроз (наявних чи потенційних) національним інтересам та національній безпеці України, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, та відповідно вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.

У даному випадку, Головне управління Національної поліції України у м. Києві встановило інформацію про те, що позивач неодноразово та систематично притягувався до адміністративної відповідальності, а тому в межах наданих повноважень звернувся із відповідним поданням про заборону в`їзду до Державної міграційної служби України.

При вирішенні даної справи судом враховано висновки, наведені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».

Так, пунктом 18 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України визначено, що при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Відтак, суд звертає увагу, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, наявність навіть обґрунтованого припущення щодо можливого заподіяння шкоди інтересам держави, її громадянам та особам, які проживають на її території, є достатнім для формування відповідного звернення (довідки, рапорту) з метою подальшого прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України.

При цьому, рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте органами Державної міграційної служби України у рамках здійснення завдань, покладених на неї законодавством України, має превентивний (попереджувальний) характер.

Таку праву позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у справі № 320/8499/20 від 29.07.2021.

До матеріалів справи долучено лист Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.02.2020 № 478/125/31/2/01-2020, з якого вбачається, що стосовно ОСОБА_1 складались протоколи за порушення правил дорожнього руху:

- від 28.11.2019 за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (перевищення швидкості руху),

- від 29.09.2019 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування в стані сп`яніння),

- від 29.09.2019 за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування особою, яка не має права на керування),

- від 29.07.2018 за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування особою, яка не має права на керування),

- від 12.05.2019 за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (перевищення швидкості руху),

- від 21.04.2019 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування в стані сп`яніння),

- від 21.04.2019 за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил проїзду перехресть, проїзд на заборонений сигнал світлофору),

- від 18.03.2019 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування в стані сп`яніння),

- від 29.01.2019 за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування особою, яка не має права на керування),

- від 21.01.2019 за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування особою, яка не має права на керування),

- від 21.01.2019 за частиною першою статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (невиконання вимоги про зупинку),

- від 21.01.2019 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування в стані сп`яніння),

- від 06.01.2018 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування в стані сп`яніння),

- від 13.02.2018 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів).

Зазначені обставини підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Зокрема, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 761/6476/18 визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 03.06.2019 у справі № 757/4272/19-п встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статті 130, 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами по справі, але провадження у справі закрите за закінченням строків притягнення до відповідальності.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 757/15758/19-п визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 К Кодексу України про адміністративні правопорушення та звільнено його від адміністративної відповідальності у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначеною постановою встановлено, що ОСОБА_1 мав ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: зіниці очей не реагували на світло, порушена координація рухів, тремтіли пальці рук.

Суд звертає увагу, що закриття провадження у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності не означає відсутність вини та відсутність складу правопорушення у діях ОСОБА_1 .

Зазначені обставини характеризують позивача як закононеслухняну особу, дії якого неодноразово завдавали шкоди у сфері охорони громадського порядку та спричиняли негативні наслідки щодо інтересів держави, громадян України та осіб, які проживають на її території. При цьому, як судом при розгляді справи, так і відповідачами при прийнятті оскаржуваного рішення не надавалась оцінка кваліфікації вчинених позивачем правопорушень, а лише було здійснено констатацію фактів їх вчинення, що підтверджується відповідними рішеннями суб`єктів владних повноважень та судів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, та враховано їх системність та небезпечність.

Враховуючи викладене, відповідач-2, звертаючись до відповідача-1 із зверненням щодо розгляду питання про заборону в`їзду, та відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення, діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а заборона позивачу в`їзду в Україну є обґрунтованою та прийнятою з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Позовні вимоги до Державної прикордонної служби є похідним від позовної вимоги про скасування рішення про заборону в`їзду, оскільки відповідач-3 лише вносить інформацію до власних інформаційних систем та виконує рішення про заборону в`їзду, а тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Громадянина Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4А, код ЄДРПОУ 42552598), Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583), Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов

Зокрема, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 761/6476/18 визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 03.06.2019 у справі № 757/4272/19-п встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статті 130, 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами по справі, але провадження у справі закрите за закінченням строків притягнення до відповідальності.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 757/15758/19-п визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 К Кодексу України про адміністративні правопорушення та звільнено його від адміністративної відповідальності у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначеною постановою встановлено, що ОСОБА_1 мав ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: зіниці очей не реагували на світло, порушена координація рухів, тремтіли пальці рук.

Суд звертає увагу, що закриття провадження у зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності не означає відсутність вини та відсутність складу правопорушення у діях ОСОБА_1 .

Зазначені обставини характеризують позивача як закононеслухняну особу, дії якого неодноразово завдавали шкоди у сфері охорони громадського порядку та спричиняли негативні наслідки щодо інтересів держави, громадян України та осіб, які проживають на її території. При цьому, як судом при розгляді справи, так і відповідачами при прийнятті оскаржуваного рішення не надавалась оцінка кваліфікації вчинених позивачем правопорушень, а лише було здійснено констатацію фактів їх вчинення, що підтверджується відповідними рішеннями суб`єктів владних повноважень та судів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, та враховано їх системність та небезпечність.

Враховуючи викладене, відповідач-2, звертаючись до відповідача-1 із зверненням щодо розгляду питання про заборону в`їзду, та відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення, діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а заборона позивачу в`їзду в Україну є обґрунтованою та прийнятою з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Позовні вимоги до Державної прикордонної служби є похідним від позовної вимоги про скасування рішення про заборону в`їзду, оскільки відповідач-3 лише вносить інформацію до власних інформаційних систем та виконує рішення про заборону в`їзду, а тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Громадянина Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4А, код ЄДРПОУ 42552598), Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583), Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов