Рішення № 103564081, 23.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2022 року № 520/24995/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И В:

30.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333), яка полягає у ненарахуванні і невиплаті належної ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористанні відпуски;

- стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 45731,67 грн. в якості грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 30 календарних днів та суму в розмірі 24700 грн в якості грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 140 календарних днів обчислених з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (Банк отримувача - АТ “Альфа-Банк”, номер рахунку ІВАN НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті належної ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористанні відпуски.

Відповідач, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 1 серпня 2003 року проходив військову службу у Збройних Силах України та був відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.

З 26 червня 2004 року по 26 грудня 2019 року позивач проходив службу в органах прокуратури України на посадах помічника військового прокурора Харківського гарнізону, прокурора відділу нагляду за додержанням законів у військових формуваннях військової прокуратури Центрального регіону України, заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону, прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону, прокурора відділу військової прокуратури сил антитерористичної операції, прокурора відділу військової прокуратури об`єднаних сил.

З 26.12.2019 року наказом військового прокурора об`єднаних сил №759к від 19.12.2019 року позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об`єднаних сил, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Шевченківського РВК м. Харкова.

Підставою прийняття такого рішення був наказ Міністра оборони України від 13.12.2019 року №709, яким відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті належної ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні відпуски, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2019 систему прокуратури України становили зокрема військові прокуратури. До військових прокуратур належали Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2019, військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керувались Законом України «Про прокуратуру» і проходили військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Тобто, останні мали статус військовослужбовців.

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2019, на військовослужбовців військової прокуратури поширювались усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

На виконання законодавчих змін до системи побудови органів прокуратури України, що виявились в прийнятті 19.09.2019 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (змін до зокрема Закону України «Про прокуратуру»), в органах прокуратури України визначено ліквідувати ланку органів військової прокуратури, в зв`язку з чим розпочався процес звільнення військовослужбовців військової прокуратури як з військової служби так і з прокурорсько-слідчих посад.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. ст. 1, 1-2, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Статтями 21, 43 Конституції України передбачено, що кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу і право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

На підставі п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Аналогічні норми містяться й у пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018.

Таким чином, аналіз викладених правових норм свідчить, що звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини, установи має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням та має право на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаних відпусток.

Загальна тривалість щорічних відпусток військовослужбовців визначена ст. 10- 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, зокрема, тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Поряд з цим, ст. 82 Закону України «Про прокуратуру» унормовано, що прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Судовим розглядом встановлено, що предметом спору у даній справі є не застосування відповідачем до ОСОБА_1 при обрахунку компенсації за невикористану відпустку постанови КМУ №100 від 08.02.1995.

Суд зазначає, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу, в тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці (Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 від 10.12.2008 тощо), однак ними не врегульовано порядку обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні військовослужбовця.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2002 від 07.02.2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

У постанові від 06.06.2018 року по справі №803/1105/16 Верховним Судом наголошено на правомірності і посилання судів інших інстанцій в аналогічних, правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано процедуру обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідачем не зазначено та судом не встановлено у спеціальному законодавстві норми, що встановлює спосіб (формулу) розрахунку виплати компенсації за невикористані дні відпустки.

При цьому, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - «Порядок»).

Порядок застосовується зокрема у випадках виплати вихідної допомоги (п. «є» ч. 1 розділу 1 Порядку), у випадку компенсації за невикористані відпустки (п. «а» ч. 1 розділу 1 Порядку).

Зазначений Порядок регулює також і безпосередній механізм вирахування виплат за час щорічної відпустки, додаткової відпусток, або компенсації невикористані відпустки.

Так, відповідно до п. 7 Порядку, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що при обрахунку виплати компенсації за дні невикористаної відпустки відповідач повинен був керуватись саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Таким чином, Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті належної ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні відпуски із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене та для ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті належної ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні відпуски із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року і зобов`язати Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил здійснити повторний розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум.

Враховуючи вищевикладене і те що відповідач не врахував приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року та відповідно не здійснив нарахування належної спірної суми, позовні вимоги в частині стягнення з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 45731,67 грн. в якості грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 30 календарних днів та суму в розмірі 24700 грн. в якості грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки за 140 календарних днів обчислених з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (Банк отримувача - АТ “Альфа-Банк”, номер рахунку ІВАN НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ), звернені на майбутнє та задоволенню не підлягають.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 39969443) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333), яка полягає у ненарахуванні і невиплаті належної ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористанні відпуски із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, код ЄДРПОУ 39969443) здійснити повторний розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.