Рішення № 103564079, 16.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"16" лютого 2022 р. № 520/24734/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Гіленко Ю.І.

представника позивача - Данко В.В.,

представника відповідача - Наумецька Е.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00201152415 від 28.09.2021 року.

2. Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області суму судового збору в повному обсязі за рахунок коштів бюджетних асигнувань.

В обґрунтування позову назначено, що податкове повідомлення-рішення №00201152415 від 28.09.2021 року є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №00201152415 від 28.09.2021 року є законним, обґрунтованим та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини дійшов наступних висновків та мотивів.

Судом встановлено, що ГУ ДПС проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання термінів сплати узгоджених грошових зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ), якою встановлено порушення пп. 57. 1 ст. 57 Податкового кодексу України (далі - Кодекс, ПКУ) (акт перевірки від 05.08.2021 N° 13457/20-40-24-15-08/ НОМЕР_1 ).

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог ПКУ протягом граничних строків не сплачено узгоджені суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість по податковим деклараціям. Фактично сплату здійснено несвоєчасно з порушеннями граничного строку сплати.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС сформовано податкове повідомлення-рішення 28.09.2021 № 00201152415 про застосування штрафу за порушення граничного строку сплати ПДВ у розмірі 25% у сумі 773 179,47 грн. (на підставі п. 124.2 ст. 124 ПКУ).

Суд зазначає, що підставою для таких висновків позивача є його твердження, що правовою підставою для нарахування штрафу в вищенаведеному розмірі була норма п. 124.2. ст. 124 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Вказана норма застосовується в випадку умисної повторної протягом 1095 календарних днів несплати платником податків угодженого грошового зобов`язання або умисної несплати узгодженого грошового зобов`язання, що призвело до не сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів.

За таких обставин, умовами застосування штрафу, передбаченого в п. 124.3. ст. 124 ПКУ є наступні:

1) умисна несплата грошового зобов`язання;

2) повторна несплата грошового зобов`язання протягом 1095 днів або якщо це призвело до прострочення сплати на строк більше 90 календарних днів.

Отже як вказує позивач для встановлення умислу в діянні платника податків контролюючий орган має довести:

1) які саме умови створив платник податків для невиконання своїх податкових обов`язків;

2) факт того, що ці умови були результатом цілеспрямованої поведінки платника податків;

3) відсутність у платника податків під час вчинення відповідних діянь іншої мети, крім невиконання вимог ПКУ.

В Акті перевірки лише констатується факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання та жодним чином не розкривається наявності в діях позивача, ані вини, ані умислу, що є обов`язковою умовою притягнення до відповідальності і повинно доводитись з боку ПМУ ДПС.

Відтак, застосування за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання до позивача норми п. 124.2. ст. 124 ПКУ є незаконним через недоведеність вини та умислу в порушенні вказаного підприємства.

В той же час, відповідач підчас винесення Повідомлення-рішення не взяв до уваги наступну інформацію щодо скрутного фінансового стану позивача та його обов`язку перед усім сплачувати його працівникам заробітну плату.

З наведеного вбачається, що позивач фактично неміг сплачувати узгоджені податкові зобов`язання оскільки повинен був вчасно сплачувати працівникам заробітку платню, а оскільки після цього коштів на сплату спірних сум невистачало також фінансові збитки пов`язані з COVID19 . Зрозуміло, що в умовах, коли не вистачає грошових коштів навіть на виплату заробітної плати, що відповідно до п. 87.9. ст. 87 ПКУ погашається першочергово, не можна казати, що в діях позивача щодо непогашення узгоджених податкових зобов`язань є вина та умисел, що виключає можливість притягнення до відповідальності, передбаченої п.п. 124.2. та 124.3. ст 124 ПКУ.

Також суд зазначає, що в судовому засіданні позивач не заперечував факт самостійного декларування податкових зобов`язань за періоди зазначені в акті перевірки та те, що ним були порушені терміни сплати зазначених в акту перевірки податкових зобов`язань на визначені відповідачем строки, а отже суд приходить до висновку, що зазначені обставини не підлягають доведенню.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справ, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Так статтею 67 Конституції України, закріплено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп. 14.1.39 ПКУ грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до пп. 16.1.3 п.16.1 ст. 16 ПКУ платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п.31.1 ст. 31 ПКУ строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

У відповідності до п.36.1 ст. 36 ПКУ податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Ст. 38 ПКУ зазначено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п. 109.1. ст. 109 ПКУ податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (зокрема осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Згідно з абз. 2 цього самого пункту діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Своєю чергою, як визначено в п. 112.2. ст. 112 ПКУ, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачено відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Суд аналізуючи вище вказані положення зазначає, що законодавець визначив обов`язок платника податку вжити достатніх заходів для того дотриматись правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність та визначив обов`язок податкового органу довести, що платник податку вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачено відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності

Тобто, щоб визнати особу винною, потрібно довести, що вона діяла водночас і нерозумно, і недобросовісно, і без належної обачності, при цьому маючи змогу поводитися належними чином.

На відміну від цього, умисна вина наявна в тому разі, коли особа не лише не вжила достатніх заходів для того, щоб зберігати належну розумність, добросовісність та обачність, але також і вчинила певні конкретні діяння, спрямовані на невиконання податкового обов`язку.

Саме це встановлено абз. 2 п. 109.1. ст. 109 ПКУ, згідно з яким умисність діяння полягає в удаваному, цілеспрямованому створенні умов, які не можуть мати іншої мети, крім як порушення податкового законодавства чи іншого законодавства, що контролюється податковими органами.

При цьому цілеспрямоване створення умов для невиконання податкових обов`язків за своїм характером має відрізнятися від власне невиконання податкового обов`язку. Іншими словами, не можна визнати вчинене податкове правопорушення умисним лише за наявності самого факту невиконання вимог законодавства. Невиконання податкового обов`язку - це наслідок, який має бути результатом (1) або невжиття платником податків належних заходів з метою виконання такого обов`язку (і тоді правопорушення буде просто винним), (2) або цілеспрямованих діянь, метою яких є створення умов для невиконання вимог закону (і тоді правопорушення буде умисним).

Чинне податкове законодавство наразі не містить випадків, коли платника податків можна притягнути до відповідальності за просто винне податкове правопорушення, яке не є умисним.

Це випливає з п. 109.3. ст. 109 ПКУ. Ця норма містить вичерпний перелік складів податкових правопорушень, для притягнення до відповідальності за які необхідно встановити вину платника податків. Це правопорушення, передбачені пунктами 123.2-123.3 та 123.5 статті 123 ПКУ, пунктами 124.2-124.5 статті 124 ПКУ, а також пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 ПКУ. І всі ці склади правопорушень передбачають умисел на їх вчинення.

Суд аналізуючи посилання позивача щодо відсутності в їх діях вини з обставин зазначених судом вище вважає, що посилання позивача є необґрунтованими оскільки, як було встановлено в судовому засіданні позивач мав можливість дотриматися норм чинного законодавства, зокрема:

самостійно визначив та подав декларації з ПДВ, в яких задекларував сум податкового зобов`язання. Вказані декларації складені і підписані відповідно до статті 48 Кодексу, та подані у спосіб та строки визначені діючим законодавством;

Обізнаність позивача щодо обов`язку сплати визначених зобов`язань, оскільки визначені у декларації зобов`язання з ПДВ подані у встановлені строки ПКУ.

у попередній звітних періодах позивачем допускало несвоєчасну сплату задекларованих сум ПДВ;

в електронному кабінеті платника засобами податкового календаря контролюючий орган нагадує терміни декларування та сплати податків;

відсутність з боку позивача інформування наданої відповідачу про обставини, які звільнять від фінансової відповідальності за несвоєчасну сплату ПДВ;

відсутність звернень до позивача в порядку ст.100 ПКУ щодо розстрочення сплати зобов`язань;

Також суд зазначає, що заперечення на акт камеральної перевірки від 05.08.2021 №13457/20-40-24-15-08/2652911735, де позивач міг би спростувати наявність умислу у своїх діях, вчинених всупереч положенням законодавства, до ГУ ДПС від ФОП ОСОБА_1 не надходило.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач будучи обізнаним з вимогами ПКУ у в частині своєчасності та повноти сплати ПДВ у визначені законодавством терміни та іншими обставинами не вжив достатніх заходів для цього через те, що він діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, а отже дані дії платника податків, суд вважає винними.

Крім цього суд критично ставить до доводів позивача щодо відсутності у нього достатньої кількості коштів для сплати ПДВ, оскільки позивачем в підтвердження зазначеного посилання надано не було.

Пп. 124.2 ст.124 ПКУ яка передбачає застосування штрафних санкції за умисні дії, що тягне за собою накладання штрафу у розмірі 25 відсотків від суми погашеного боргу.

Як було встановлено судом вище в ході проведення камеральних перевірок встановлено, що у 2020-2021 році позивачем допустило несвоєчасну сплату по ПДВ. За це порушення до підприємства були застосовані штрафні санкції відповідно діючого податкового законодавства.

З урахуванням вказаного, з розрахунку до №00201152415 від 28.09.2021 року вбачається, що позивачем було допущено факт несвоєчасної сплати самостійно задекларованих зобов`язань з ПДВ.

За несплату узгодженої суми грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до платника податків на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені застосованої до нього на підставі ПКУ чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу згідно з пп. 124.1, 124.2, 124.3 ст. 124 ПКУ.

Враховуючи вище викладене суд вважає, що висновки відповідача викладені відповідачем в акт від 05.08.2021 N° 13457/20-40-24-15-08/2652911735 знайшли своє підтвердження під час судового засідання, а отже податкове повідомлення-рішення від №00201152415 від 28.09.2021 року винесено Головним управлінням ДПС у Харківській області у відповідності до вимог чинного законодавства України та є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 22 лютого 2022 року.

Суддя Спірідонов М.О.