Рішення № 103564031, 22.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

22.02.2022 р. справа №520/23/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову були отримані судом 04.01.2022р. Позов був прийнятий до розгляду 25.01.2022р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 10.02.2022р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій з приводу відмови у призначенні пенсії; 2) скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області з приводу відмови у призначенні пенсії на підставі п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"; 3) зобов`язання призначити пенсію на підставі п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" з наступного дня після звільнення з Державної установи "Диканівська виправна колонія (№'12)".

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації була створена штучна перепона в своєчасному отриманні пенсії у належному розмірі.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, адміністративний орган, пенсійний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що оскаржена відмова є правомірною, оскільки громадянин має недостатній показник вислуги років.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив публічну службу в органах та підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби України), звідки наказом начальника Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 18.01.2021р. №11/ОС-21 у спеціальному званні майора внутрішньої служби був звільнений за власним бажанням з 01.08.2021р. із показником вислуги: у календарному обчисленні - 23р. 07м. 19дн., у пільговому обчисленні - 27р. 07м. 08дн.

06.08.2021р. заявник шляхом подання власного письмового звернення до органу публічної адміністрації ініціював призначення пенсію у порядку п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб".

Доказів вчинення органом публічної адміністрації будь-якого управлінського волевиявлення за цим зверненням заявника матеріали справи не містять.

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 02.12.2021р. заявнику було відмовлено у призначенні пенсії у порядку п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб", але не за власним зверненням заявника від 06.08.2021р., а за матеріалами подання від 30.11.2021р. за вх. №2320.

Як з`ясовано судом, фактичним мотивом вчинення саме такого волевиявлення органу публічної адміністрації послугувало судження про недостатність показника вислуги років у календарному обчисленні (23.р. 07м. 20дн.) при цензі вислуги років у 25р.

Стверджуючи про невідповідність закону згаданого вище управлінського волевиявлення пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).

Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно предмету спору у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Процедура призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" деталізована приписами постанови КМУ від 02.11.2006р. № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» та приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (затверджений постановою Правління ПФУ від 30.01.2007 №3-1; далі за текстом - Порядок №3-1).

Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку №3-1 заяви про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із зазначеним вище Законом, подаються цими особами до головних управлінь ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Згідно з абз. 1 п. 1 Порядку №3-1 міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Пунктом 12 Порядку №3-1 визначено, що уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені п. 6 цього Порядку.

Відтак, слід дійти висновку про те, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення їм пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії та встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018р. у справі №537/1980/16-а, яка підлягає врахуванню згідно з ч.5 ст. 242 КАС України.

За правилом ч.4 ст.17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до статті 171 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На розвиток положень цієї норми закону КМУ було прийнято постанову від 17.07.1992р. №393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі за текстом - Порядок №393), який визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Суд відзначає, що норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" у контексті набуття громадянином права на призначення пенсії не поділяють категорію "вислуга військової служби" на вислугу років у календарному обчисленні, вислугу років у пільговому обчисленні, вислугу років у загальному обчисленні, позаяк наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Використання законодавцем у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" юридичної конструкції вислуги військової служби саме в календарних роках означає обов?язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу ч.4 ст.17 цього ж Закону стосовно можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Отже, згадана у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік 365 календарних днів, календарний місяць 30 календарних днів).

Запроваджені ст.171 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" та Порядком №393 правила обчислення вислуги військової служби у пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років не призводять до виникнення самостійного виду вислуги служби і не конкурують з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги, адже фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Звідси слідує, що у цілях Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" календарна вислуга військової служби - це вислуга (тобто умовний показник тривалості служби у часі), яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік 365 календарних днів, календарний місяць 30 календарних днів) і може бути обчислена із використанням правил пільгових умов відповідно до приписів Порядку №393.

Вказане узгоджується з правовою позицією постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. по справі №480/4241/18, котра підлягає врахуванню у даному спорі згідно з ч.5 ст. 242 КАС України.

У силу п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Згідно з наказом начальника ДУ «Диканівська виправна колонія (№12)» вислуга заявника у пільговому обчисленні складає понад 27 повних календарних років, тобто перевищує арифметичне значення цензу вислуги у 25 років.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи розв`язання спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту ч.1 ст.2 КАС України було надано Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у спірних правовідносинах орган публічної адміністрації - ГУ ПФУ в Харківській області за зверненням спеціального субєкта права в інтересах заявника не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк усупереч ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не взяв до уваги правового висновку постанови Верховного Суду від 14.04.2021р. по справі №480/4241/18 та факту перевищення показника вислуги років заявника у 27 повних календарних років арифметичного значення вислуги років у 25 років.

З наведених вище міркувань оскаржене волевиявлення органу публічної адміністрації слід скасувати, позаяк саме цей владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, правильного тлумачення належної норми закону не надав, наслідки діянь особи у якості найманого працівника кваліфікував неправильно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із нормативним регламентуванням та характером і змістом спірних правовідносин.

З огляду на зміст самостійно сформульованих заявинокм вимог під час розгляду справи не постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "обчислення пенсії".

Статтею 48 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" передбачено, що у випадку заявника заява про призначення пенсії має подаватись до спеціального уповноваженого підрозділу Державної кримінально-виконавчої служби України.

У спірних правовідносинах дане правило було дотримано.

Згідно з п."б" ч.1 ст.50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів "а", "в" статті 12 цього Закону, пенсія призначається - з наступного дня після звільнення їх зі служби.

Заявник був звільнений зі публічної служби на штатній посаді в Державній кримінально-виконавчій службі України - 18.01.2021р., подання спеціального субєкта права про призначення заявнику пенсії надійшло до ГУ ПФУ в Харківській області - 30.11.2011р.

За таких обставин, суд не виявлено свободи адміністративного розсуду (дискреції) відповідача у питанні призначення пенсії, будь-яких юридично значимих факторів, котрі у розумінні ч.4 ст.245 КАС України є перешкодою/перепоною для обтяження субєкта владних повноважень обов`язком з приводу вчинення конкретної управлінської дії судом не знайдено.

Календарна дата призначення пенсії має бути визначена відповідачем за правилами п."б" ч.1 ст.50 Закону України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб".

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

З огляду на суттєву/істотну відмінність правових категорій: "рішення суб`єкта владних повноважень/правовий акт індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень", "дія суб`єкта владних повноважень", "бездіяльність суб`єкта владних повноважень", "відмова суб`єкта владних повноважень", позов підлягає задоволенню частково, позаяк у спірних правовідносинах органом публічної адміністрації не вчинялось ані дій, ані відмови, а реально вчинене управлінське волевиявлення було оформлено рішенням.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Так, заявником при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 908,00грн.

Отже, співвідносно до обсягу задоволених вимог, присудженню за рахунок владного суб`єкта підлягає судовий збір у сумі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.12.2021р. з приводу відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії у порядку п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.12.2021р. призначити ОСОБА_1 пенсію у порядку п. "а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" із визначенням дати призначення пенсії відповідно до п. "б" ч.1 ст.50 Закону України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби те деяких інших осіб".

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.