Рішення № 103564004, 22.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

22 лютого 2022 року № 520/24422/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.09.2021 року по 08.11.2021 року у розмірі 20 531 грн. 86 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не було здійснено нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 29.11.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує. Так, представником відповідача вказано, що станом на момент звільнення позивача з військової служби були відсутні підстави для виплати компенсації за невикористане речове майно, оскільки заява стосовно її виплати була подана позивачем вже після звільнення зі служби. В той же час, виплата позивачу зазначеної компенсації була здійснена після надходження заяви позивача та у розумні строки. Вказане свідчить про помилковість висновків позивача про проведення з ним остаточного розрахунку з порушенням строків та відсутність у даному випадку вини відповідача. Крім того, представником відповідача зазначено, що розрахована позивачем сума є невірною, оскільки довідка про розмір грошового забезпечення, яка використана позивачем, була видана не відповідачем, а Київським факультетом Національної академії НГУ, тобто іншою ніж відповідач юридичною особою. Водночас, представником відповідача вказано, що позивач проходив службу на посаді Київського факультету Національної академії національної гвардії України, який є відокремленим підрозділом академії. При цьому, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 року №483-р «Про утворення Київського інституту Національної гвардії України» утворено вищий навчальний заклад шляхом виділу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України із складу Національної академії Національної гвардії України. Отже, в період упорядкування діяльності академії у зв`язку із створенням Київського інституту НГУ, відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 26.08.2021 року №161 о/с контракт про проходження військової служби, укладений із позивачем був розірваний, а позивач звільнений з військової служби у запас. Відповідно до наказу начальника Академії від 31.08.2021 року №178 с/ч, позивача було виключено зі списків особового складу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України та всіх видів забезпечення з 31.08.2021 року. Вказані обставини свідчать на користь того, що позивачем було невірно визначено відповідача, оскільки Київський університет є правонаступником прав та обов`язків Національної академії Національної гвардії України. Водночас, під час проведеного розрахунку позивачем не було враховано суму загального розміру всіх сум виплат, належних позивачу під час його виключення із списків особового складу Академії. З огляду на вказане, на переконання відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази встановив, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби за контрактом на офіцерських посадах в Національній академії Національної гвардії України отримав військове звання «капітан».

Позивач відповідно до наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 31.08.2021 року №178 був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення Національної академії Національної гвардії України на підставі наказу командувача Національної гвардії України №161 о/с від 26.08.2021 року в запас Збройних Сил України відповідно до ч.5 п.2 п.п. «б» (за станом здоров`я) ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлено на військовий облік до Дарницького РТЦК та СП міста Києва.

Зі змісту позовної заяви та дод них до неї доказів встановлено, що 07.09.2021 року позивачем до відповідача було направлено письмову заяву з проханням про видачу довідку про вартість речового майна, що належить йому до видачі.

Листом відповідача від 01.10.2021 року №84/5-1802/Г-23з у відповідь на заяву позивача було надано довідку №78 від 09.09.2021 року, в якій зазначена вартість не отриманого речового майна, що належить йому до видачі у розмірі 20878,49 грн.

Під час розгляду справи встановлено, що на адресу відповідача позивачем було направлено письмову заяву з проханням про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно на підставі оригіналу довідки №78 від 09.09.2021 року, керуючись Порядком №178.

Судом встановлено, що відповідачем було проведено з позивачем розрахунок та виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно шляхом перерахування відповідних грошових коштів на картковий рахунок в сумі 20565,31 грн. 08.11.2021 року.

Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать на користь того, що із ним відповідачем було проведено остаточний розрахунок при звільненні 08.11.2021 року, а отже, враховуючи середньоденний розмір грошового забезпечення позивача 558,28 грн. грн. та період затримки розрахунку при звільненні 69 календарних днів з 31.08.2021 року по 08.11.2021 року, сума заборгованості у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні складає 38521,32 грн. Водночас, враховуючи істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні 0,533, сума, яка підлягає до відшкодування позивачу становить 20531,86 грн.

Позивачем вказано, що відповідачем не було здійснено нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при його звільненні.

Стосовно доводів представника відповідача щодо неналежного відповідача суд зазначає наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач проходив службу в лавах Київського факультету Національної академії Національної гвардії України.

При цьому, відповідно до наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 31.08.2021 року №178 був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення Національної академії Національної гвардії України на підставі наказу командувача Національної гвардії України №161 о/с від 26.08.2021 року в запас Збройних Сил України відповідно до ч.5 п.2 п.п. «б» (за станом здоров`я) ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлено на військовий облік до Дарницького РТЦК та СП міста Києва.

Відтак, позивача було знято з усіх видів забезпечення саме Національної академії Національної гвардії України наказом начальника Національної академії Національної гвардії України.

Вказані обставини свідчать на користь того, що позивача було звільнено саме з лав Національної академії Національної гвардії України, а не як вказано відповідачем Київського факультету Національної академії Національної гвардії України, правонаступником якого є Київський університет Національної гвардії України.

Відтак, суд вважає зазначені доводи відповідача протиправними.

Стосовно посилань представника відповідача на обставини того, що використана позивачем для розрахунку довідка видана не відповідачем, а іншою юридичною особою, суд зазначає, що з матеріалів справи встановлено, що матеріали справи містять копію довідки про доходи, виданої Київським факультетом Національної академії Національної гвардії України, містить в собі підписи уповноважених осіб та відбиток печатки.

Відтак, суд вважає зазначені доводи представника відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають врахуванню.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Варто зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відтак, приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, суд щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, зазначає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19.

Під час розгляду справи встановлено, що позивача було звільнено з військової служби 31.08.2021 року.

При цьому, в подальшому 08.11.2021 року відповідачем було виплачено позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні складає - 69 днів.

Стосовно посилань представника відповідача на те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17. Також у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

З огляду на вищевикладене, суд вважає необґрунтованими зазначені доводи представника відповідача про те, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних позивачу сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним.

З огляду на обставини того, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, то суд приходить до висновку про те, що позивач має право на отримання компенсації у відповідності до частини 2 статті 117 КЗпП України за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Київського факультету Національної академії НГУ про доходи ОСОБА_1 позивачем за період червень - липень 2021 року було отримано грошове забезпечення у загальному розмірі 34055,40 грн. (за червень 2021 року грошове забезпечення – 17027,70 грн.; за липень 2021 року грошове забезпечення – 17027,70 грн.).

Відтак, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 558,28 грн. (34055,40 грн. / 61 календарний день (червень 2021 року - 30 календарних днів, липень 2021 року – 31 календарний день).

Відтак, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає – 38521,32 грн.

Водночас, суд наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.

Застосовуючи означені правові позиції до обставин даної справи, суд зазначає наступне.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 116137,01 грн, з яких: 95571,70 грн., що було виплачено позивачу без посередньо при звільненні та підтверджується розрахунково-платіжною відомістю грошового забезпечення за серпень 2021 року, що сумарно складають 82,29 % виплат, належних позивачу при звільненні, а також компенсація за неотримане речове майно у розмірі 20565,31 грн., що складає 17,71 % від загальної суми належної позивачу при звільненні.

Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за неотримане речове майно, становить 38521,32 грн.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації позивач звернувся зі спливом одного року після звільненні з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 6822,12 грн. (17,71% від 38521,32 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 38521,32 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 20565,31 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки суду, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.09.2021 року по 08.11.2021 року у розмірі 6822,12 грн. з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця перебування: АДРЕСА_2 ) до Національної академії Національної гвардії України (м-н Захисників України, 3, м.Харків, 61001) про стягнення суми – задовольнити частково.

Стягнути з Національної академії Національної гвардії України середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.09.2021 року по 08.11.2021 року у розмірі 6822 (шість тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 12 коп. з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.