Рішення № 103563631, 24.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/22548/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 на свою користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.10.2021 по 09.11.2021 у розмірі 13977,45 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з листопада 2016 року по 11.10.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та звільнений згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2021 №207. Позивач зазначає, що в день звільнення відповідачем не було виплачено усіх належних виплат, а саме компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 17074,42 гривні. Відповідачем здійснено фактичну виплату компенсації за речове майно лише 09.11.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Тобто остаточний розрахунок належних сум при звільненні здійснено лише 09.11.2021, з порушенням ст. 116 Кодексу Законів про працю України.

Ухвалою судді від 06.12.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

11.01.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №2405), в якому позов не визнає, просить відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач вказує, що компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення. Зазначає, що позивач жодних заперечень щодо його виключення зі списків особового складу частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків не подав, наказ не оскаржував. Більше того, сам позивач у своєму рапорті від 08.10.2021 зазначав, що за несвоєчасну виплат йому грошової компенсації за неотримане речове майно претензій до військової частини НОМЕР_1 мати не буде.

Ухвалою суду від 24.02.2022 відмовлено у клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 24.02.2022 відмовлено відповідачу у залишенні позовної заяви без розгляду в зв`язку з пропуском позивачем строків звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2021 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 , старшого вожатого службових собак кінологічного відділення взводу охорони роти охорони батальйону охорони, звільнено наказом командира 12 окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого ОСОБА_2 (по особовому складу) від 17 вересня 2021 №34-РС, з військової служби у запас, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

У даному наказі вказано виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 17334,44 грн.

Згідно банківської виписки від 09.11.2021 позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 17074,42

Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу Законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Частинами 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

В межах даної справи, що розглядається позивачу не виплачено компенсацію за неотримане речове майно.

Суму компенсації за неотримане речове майно виплачено лише 09.11.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу Законів про працю України.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 117 Кодексу Законів про працю України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу Законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.

Суд звертає увагу на те, що ст. 117 Кодексу Законів про працю України не встановлює залежність між виплатою середнього заробітку та своєчасної виплати заробітку. Норма встановлює обов`язок роботодавця здійснити виплату належних звільненому працівникові сум, що включає не лише складові грошового забезпечення, а й інші суми, виплата яких пов`язана із фактом звільнення особи.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу Законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст. 116 та 117 Кодексу Законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Крім того, у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України прийшов до висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 Кодексу Законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 Кодексу Законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, оскільки компенсація за неотримане речове майно не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (11.10.2021), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог ст. 117 Кодексу Законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Окрім цього, суд зауважує, що в межах даних правовідносин, датою фактичного розрахунку з позивачем є 09.11.2021 (відповідно до витягу по надходженню на картковий рахунок АТ КБ Приватбанк коштів).

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 (далі - Постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 17074,42 грн.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою лише 09.11.2021, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 12.10.2021 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 08.11.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) включно, тобто за затримку терміном 28 календарних дні.

Суд звертає увагу на те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.ст. 117, 116 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19.

За встановлених обставин цієї справи, суд вважає, що при вирішенні цього питання необхідно врахувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.

Суд звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Так, нормами абз. 3 п. 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з п. 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку № 100).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 (справа № 6-195цс14) та від 23.01.2015 (№ 6-1093цс15), а також Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 (справа № 316/2896/14-а), у постанові від 28.01.2021 (справа № 580/2427/19).

Відповідно до довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням), виданої військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становило:у серпні 2021 - 11231,88 грн.; у вересні 2021 - 11231,88 грн.

Число календарних днів у серпні 2021 року 31 день, у вересні 2021 року 30 днів. Середньоденне грошове забезпечення становить 368,26 грн. (11231,88+11231,88):(30+31).

Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 12.10.2021 по 08.11.2021 включно відповідно до норм ст. 117 Кодексу Законів про працю України становить 10311,28 грн. (368,26 * 28), де: 28 кількість календарних днів за період з 12.10.2021 по 08.11.2021 включно.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу Законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 Кодексу Законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц), як:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 Кодексу Законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 Кодексу Законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

По-перше, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.

Згідно довідки про грошове забезпечення, виданої військовою частиною НОМЕР_1 позивачу при звільненні, у травні було нараховано 3985,49 грн.

При цьому загальний розмір належних ОСОБА_1 при звільнені виплат складає 3985.49 +17074,42=21059,91 грн.

Отже, відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 17074,42 грн. у співвідношенні до загальної суми 81,10 %.

Обчислена сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за занеотримане речове майно становить 8362,45 грн.

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 8362,45 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (81,10 % від 10311,28 грн.).

При цьому суд зазначає, що розрахунок належної до стягнення суми судом проведено із розмірів нарахованого грошового забезпечення.

Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною з урахуванням правової позиції Верховного Суду та підлягає виплаті позивачу.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.

З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки при розрахунку при звільненні за період з 12.10.2021 по 08.11.2021 в сумі 8362,45 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 8362 (вісім тисяч триста шістдесят дві) гривні 45 коп.

У задоволенні решта позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 24.02.2022.

Суддя Потабенко В.А.