Рішення № 103563318, 16.02.2022, Красилівський районний суд Хмельницької області

Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/802/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

16.02.2022 м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Вознюка Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Басистої Т.В.,

справа № 677/802/20,

сторони по справі:

позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

вимоги позивача - стягнення заборгованості,

представник позивача Огородник В.В.,

розглянувши справу в залі суду в м. Красилові в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін,

«І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача»

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.09.2018 між акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (надалі - АТ «Ощадбанк») та ОСОБА_1 було укладено договір у формі заяви про приєднання № 565179923 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (надалі - Договір). Відповідно до п. 3.4 Договору відповідачу був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні України, на умовах тарифного пакету «Мій комфорт», тарифів за користування платіжною карткою, розміщених на сайті банку та інформаційних стендах, що знаходяться у приміщеннях установах банку (надалі - тарифи). Відповідно до п.3.4.2 Договору відповідачу надано картку типу «Моя картка» та ПІН - конверт до неї з кінцевим терміном дії 30.09.2023. Відповідачу надано кредит на споживчі потреби, шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії на його картковий рахунок у сумі 5000 грн, строком кредитування 60 місяців, з можливим продовженням на той самий строк. Процентна ставка за кредитом фіксована та становить 0.001% річних за користування кредитними коштами (п.6.6.1 Договору).

14.05.2019 між АТ «Ощадбанк» та відповідачем укладено договір на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії (Кредиту) (надалі - Договір від 14.05.2019), згідно якої відповідачу встановлено відновлювальну кредитну лінію в сумі 50000 гривень на картковий рахунок.

Відповідно до п.6.7 Договору від 20.09.2018 клієнт щомісячно здійснює часткове повернення Кредиту в розмірі обов`язкового щомісячного платежу, який складає 5% від суми заборгованості за кредитом.

Пунктом 5.5. договору визначено, що клієнт підтверджує, що отримав, ознайомився і погоджується із Правилами користування карткою, тарифами, які діють на дату підписання заяви про приєднання (надалі - Правила).

Відповідно до п.1.15 Правил проценти нараховуються банком методом факт/факт на фактично отриману клієнтом суму кредиту та за строк фактичного користування ним, починаючи з першого дня отримання кредиту включно, та до дня фактичного повернення кредиту.

Пунктом 1.18 Правил визначено, що сплата нарахованих процентів за користування Кредитом (в т.ч. процентів за користування Кредитом протягом Грейс періоду) / обов`язкового щомісячного платежу / процентів за несанкціонованим овердрафтом та сплата комісійних винагород, що передбачені Заявою на встановлення відновлювальної кредитної лінії (Кредиту) здійснюється не пізніше 25 числа кожного місяця шляхом договірного списання коштів з Карткового рахунку Клієнта.

Відповідач свої зобов`язання, передбачені договором, щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків, не виконує, в результаті чого, станом на 18.05.2020 загальна кредитна заборгованість по Договору становить 56333,37 грн, з яких: 48203,97 грн - заборгованість за основним боргом, 5865,71 грн - нараховані та несплачені відсотки, 1218,46 грн - комісія, нараховані суми інфляційних втрат на суму нарахованих та несплачених процентів - 25,89 грн, 66,07 грн - нараховані суми інфляційних втрат за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту), 842,21 грн 3% річних на суму простроченого кредиту, 111,06 грн - 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів/комісії.

Покликаючись на вищенаведене, просив стягнути на користь АТ «Ощадбанк» вказані суми з відповідача.

Відзиву на позов від відповідача до суду не надійшло.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, просив їх задоволити, проти заочного розгляду справи не заперечував. Вказав, що відповідач, який є військовослужбовцем, з 19.11.2019 припинив виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, а тому відповідно до умов договору, йому нараховано зазначену заборгованість за основним боргом, відсотками, інфляційними втратами, та 3 % річних на суму простроченого кредиту та суму несплачених процентів.

«ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи»

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду, повідомлений належним чином, жодних клопотань, заяв про до суду не надіслав.

«ІІІ. Процесуальні дії у справі»

08.07.2020 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

У відповідності до ст. 280 ЦПК України, за відсутності заперечень з боку позивача проти такого вирішення справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

16.02.2022 суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

«IV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин»

Відповідно до укладеного 20.09.2018 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 договору №565179923, відповідач отримав кредит на споживчі потреби, шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії на картковий рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 5000 грн.

Пунктом 6.6.1 Договору визначено, що сторони досягли згоди, що процентна ставка за кредитом є фіксованою і складає: 0.001% річних за користування кредитними коштами, крім випадку користування кредитними коштами протягом Грейс - періоду (процентна ставка протягом Грейс - періоду у випадку безготівкового розрахунку за товари та послуги з використанням платіжної картки складає 0,001 % річних).

Згідно з п. 6.6.2 комісійна винагорода за обслуговування використаної частини встановленого кредиту складає 3.2 % річних. Згідно з п. 6.6.5 комісійна винагорода за обслуговування невикористаної частини встановленого кредиту складає 0 % річних.

Пунктом 6.8. договору визначено, що комісійна винагорода за зняття готівкових коштів, наданих в кредит, складає 2,99 % від суми таких коштів.

Відповідно до п.6.7 договору клієнт щомісячно здійснює часткове повернення Кредиту в розмірі обов`язкового щомісячного платежу, який складає 5% від суми заборгованості за кредитом.

14.05.2019 відповідачем підписана заява на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії (Кредиту), згідно якої йому збільшено кредитний ліміт до 50000 гривень на картковий рахунок.

Пунктом 5.5. договору визначено, що клієнт підтверджує, що отримав, ознайомився і погоджується із Правилами користування карткою, тарифами, які діють на дату підписання заяви про приєднання (надалі - Правила).

Відповідно до п.1.15 Правил проценти нараховуються банком методом факт/факт на фактично отриману клієнтом суму кредиту та за строк фактичного користування ним, починаючи з першого дня отримання кредиту включно, та до дня фактичного повернення кредиту.

Пунктом 1.18 Правил визначено , що сплата нарахованих процентів за користування Кредитом (в т.ч. процентів за користування Кредитом протягом Грейс періоду) / обов`язкового щомісячного платежу / процентів за Несанкціонованим овердрафтом та сплата комісійних винагород, що передбачені Заявою на встановлення відновлювальної кредитної лінії (Кредиту) здійснюється не пізніше 25 числа кожного місяця шляхом договірного списання коштів з Карткового рахунку Клієнта. У разі несплати вищезазначених платежів у визначений розрахунковий період, сума заборгованості, яка підлягала погашенню, наступного робочого дня переноситься на відповідні рахунки для обліку простроченої заборгованості, а Платіжна картка при цьому блокується.

Відповідно до п.6.3. строк кредитування встановлений в 60 місяців з можливим продовженням на той самий строк.

Строк дії договору № 565179923 від 20.09.2018 - до 30.09.2023.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем, про що зазначено у заяві на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії (Кредиту) від 14.05.2019 (а.с.8), та у виписці по картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с.19).

З 19.11.2019 відповідач припинив виконання своїх зобов`язань, передбачених договором, щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків, не виконав, допустив заборгованість перед банком, у зв`язку з чим банком йому нарахована заборгованість, яка станом на 18.05.2020 становить 55380,1 грн, з яких: 48203,97 грн - заборгованість за основним боргом, 5865,71 грн - нараховані та несплачені відсотки, 1218,46 грн - комісія, нараховані суми інфляційних втрат на суму нарахованих та несплачених процентів - 25,89 грн, 66,07 грн - нараховані суми інфляційних втрат за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 610, 611, 623 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу статей 525 і 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставиться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В силу ч. 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу надання банківських послуг, які врегульовано нормами §§1-2 Глави 16 ЦК України, Глави 52 ЦК України, §2 Глави 71 ЦК України, а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів».

« ІV. Оцінка суду»

20.09.2018 відповідач отримав кредит на споживчі потреби, шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії на картковий рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 5000 грн. В подальшому, 14.05.2019 ОСОБА_1 збільшено розмір кредитного ліміту до 50000 гривень.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, сума наданого кредиту, розмір процентної ставки, порядок її нарахування, розмір і порядок нарахування штрафу та пені повинні бути передбачені у письмовому договорі.

За змістом ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (яка діяла на момент підписання анкети-заяви) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний детально поінформувати споживача у письмовій формі про усі умови кредитування.

На підтвердження дотримання зазначених вимог позивачем надано до суду копії заяви на встановлення відновлювальної кредитної лінії (Кредиту), паспорту споживчого кредиту, таблицю визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, копію заяви на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії, підписані ОСОБА_1 .

Відповідач свої зобов`язання, передбачені договором, щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків, не виконав. Згідно розрахунків заборгованості за договором № 5651799, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , станом на 15.05.2020, сума фактично триманих відповідачем коштів (сума наданого кредиту) в загальній сумі склала 59386,97 грн (а.с.11). Згідно з наданими позивачем виписками по картковому рахунку позичальника (а.с.19-23), встановлено, що позичальником було повернуто банку кошти в сумі 12961,99 грн. Отже, станом на дату звернення до суду, у ОСОБА_1 перед банком виникла заборгованість за кредитом з фактично отриманих та неповернутих коштів у загальній сумі 46424,98 грн (59386,97 грн - 12961,99 грн), яка і підлягає стягненню на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків, суд зазначає наступне.

Сторонами кредитного договору №565179923 від 20.09.2018 обумовлено розмір та порядок сплати ОСОБА_1 процентів за користування наданими йому кредитними коштами. Проте, відповідач припинив погашення кредиту та нарахованих відсотків за договором №565179923, та допустив станом на 18.05.2020 заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках перед банком у розмірі 5865,71 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Враховуючи, що позичальник ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, суд вважає, що заборгованість за кредитним договором по нарахованих та несплачених відсотках у розмірі 5865,71 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, згідно з ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Законом України від 20.05.2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту - військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Особливий період відповідно до абзацу п`ятого статті 1 Закону України від 21.10.1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.08. 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609 апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

На підставі Указу Президента України від 17.03.014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 року № 1126-VII, з 18.03.2014 року в Україні розпочався особливий період, який триває по теперішній час.

Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.12.2018 року у справі № 522/12270/15-ц, провадження № 61-21025св18.

Разом з тим, АТ «Ощадбанк» продовжувало нараховувати пеню та відсотки за період, що охоплюється строком служби відповідача в Збройних Силах України, а тому вимоги банку про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом є такими що суперечать закону, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

За змістом частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорів про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За змістом статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договору матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником. Оскільки обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Позичальник сплачує відсотки за користування кредитними коштами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) сформовано правовий висновок такого змісту: «Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику».

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

З огляду на зазначене, положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, оскільки суперечать положенням частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо вимог банку про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат в порядку, визначеному ч.2 ст. 625 ЦК України, то суд дійшов таких висновків.

Проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України не підпадають під обмеження, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII, оскільки за своєю суттю, як і інфляційні втрати, мають компенсаційний, а не штрафний характер, та виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), від 23.10.2019 року № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) та 27.11.2019 року № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19).

У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з п.6.3 Договору сторони узгодили, що строк дії кредитного договору становить 60 місяців з з можливістю продовження на той самий строк. Строк дії кредитного договору договору - до 30.09.2023.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості за договором № 565179923 від 01.11.2018, укладеного між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 та виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , відповідач вносив кошти на погашення заборгованості за наданим кредитом, а позивач продовжував нараховувати передбачені Договором проценти за користування кредитними коштами в порядку визначеному ч.1 ст. 1048 ЦК України, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в порядку, визначеному ст. 625 ЦК України, а тому в позові в цій частині слід відмовити.

Окрім того, установлено, що позичальник за кредитним договором ОСОБА_1 на час підписання заяви на встановлення (збільшення) відновлювальної кредитної лінії (Кредиту), згідно якої йому збільшено кредитний ліміт до 50000 гривень на картковий рахунок, в період виконання його умов, мав статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто до нього не могла застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Таким чином, проценти за користування кредитом були нараховані ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, в особливий період, тому, відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» не підлягали ним до сплати, а здійснені платежі за період виконання умов договору мали зараховуватись на погашення заборгованості за тілом кредиту.

У зв`язку з наведеним, враховуючи, що позичальник ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 565179923, істотні умови якого були ним узгоджені, разом з тим судом визнано безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача, який є військовослужбовцем, процентів та комісії, а також 3% річних та інфляційних втрат за період, що охоплюється строком дії договору та протягом якого банком, в порядку ч.1 ст. 1048 ЦК України, нараховувалися проценти за користування кредитом, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за кредитом з фактично отриманих та неповернутих коштів у загальній сумі 46424,98 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

«V. Розподіл судових витрат між сторонами»

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов АТ «Ощадбанк» задоволено на 82,41 % (46424,98 грн х 100 : 55380,1 грн), а тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» підлягає стягненню судовий збір в сумі 1732,26 грн (2101 грн. х 82,41 % : 100).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 551, 633, 634, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 141, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 46424,98 гривень заборгованості за тілом кредиту.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 1732,26 гривень судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Красилівського районного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги позивачем заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», місцезнаходження: 01001, Київська область, м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г; ЄДРПОУ 00032129.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 25.02.2022

Суддя Р. В. Вознюк