Рішення № 103563074, 10.02.2022, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/3505/21

Провадження № 2/444/226/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Зеліско Р. Й.

секретар судового засідання Мамедова Г.І.

розглянувши упідготовчому судовомузасіданні вмісті ЖовкваЛьвівської областіцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка, третя особа: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України про визнання незаконним та скасування наказу Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка № 277-К від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи про виплату середнього заробітку,-

В СТ АН ОВ ИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

29.11.2021 року справу за даною позовною заявою прийнято до розгляду та відкрито у ній провадження.

Позивач у позовній заяві мотивував свої вимоги тим, що вона призначена на посаду артиски-вокалістки (солістки) ІІ категорії оперної студії Львівської національної академії імені М.В. Лисенка, що підтверджується наказом № 184-К від 02 жовтня 2019 року. Вказує, що 12 листопада 2021 року вона отримала повідомлення №585 від 03.11.2-21 року про обов`язкове профілактичне щеплення про COVID-19, яке вона зобов`язана отримати, щоб і надалі мати можливість працювати на вказаній посаді. У повідомленні, окрім посилання на підзаконні нормативні акти Кабінету міністрів України, Міністерства охорони здоров`я України, зазначалась необхідність надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 № 596. Також, відзначалось, що у випадку неподання такого документу її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-111. Вказала, що наказом Львівської національної академії імені М.В. Лисенка №277-К від 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає, що даний наказ підлягає скасуванню, оскільки він є незаконним і таким, що грубо порушує її конституційні, природні та професійні права з наступних причин. Просить визнати незаконним та скасування наказу Львівської національної академії імені М.В. Лисенка № 277-К від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи, допустити до виконання обов`зків та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідачаЛьвівської національноїакадемії іменіМ.В.Лисенка подаввідзив напозов,в якомупросив відмовитив задоволенніпозову повністю.Свій відзивмотивував тим,що оскаржуванийнаказ позакладу освіти«про відстороненнявід роботипрацівників» видававсяна виконанняч.2ст.12ЗУ «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб» працівникиокремих професій,виробництв таорганізацій,діяльність якихможе призвестидо зараженняцих працівниківта (або)поширення нимиінфекційних хвороб,підлягають обов`язковимпрофілактичним щепленнямтакож протиінших відповіднихінфекційних хвороб.У разівідмови абоухилення відобов`язковихпрофілактичних щепленьу порядку,встановленому законом,ці працівникивідсторонюються відвиконання зазначенихвидів робіт.Перелік професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти іншихвідповідних інфекційниххвороб,встановлюється центральниморганом виконавчоївлади,що забезпечуєформування державноїполітики усфері охорониздоров`я.Згідно переліку,затвердженого наказомМОЗ від4жовтня 2021р.№ 2153,обов`язковимпрофілактичним щепленнямпідлягають зокремапрацівники закладівзагальної середньоїосвіти.Зазначив,що тимчасовеувільнення працівникавід виконанняним йоготрудових обов`язківв порядкувідсторонення відроботи (наумовах тапідставах встановленихзаконодавством)за своєюсуттю неє дисциплінарнимстягненням,а особливимзапобіжним заходом.Застосовується такийзахід увиняткових випадках,і маєза метувідвернення та/абопопередження негативнихнаслідків.Призупинення трудовихвідносин втакому випадкуне тягнеза собоюобов`язковеприпинення самихтрудових відносин.На періодусунення відроботи запрацівником зберігаєтьсяйого робочемісце. Також вказав, що позивач є вчителем державного навчального закладу, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COV1D-19, не має протипоказань до вакцинації, а тому керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.

Позивач у судове засідання не прибув, однак направив на адресу суду клопотання, у якому просив слухати справу без його участі. Позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не прибула, однак направила на адресу суду заяву, у якій просить слухати справу без її участі. Проти позову не заперечує.

Представник третьої особи Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України в судове засідання не з`явились, однак подали до суду листа, в якому зазначили, що Львівської національноїакадемії іменіМ.В.Лисенка не перебуває на профспілковому обслуговуванні Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, а позивач не є членом профспілки Працівників освіти і науки України, а тому вважає за доцільне розгляд справи здійснювати без участі третьої особи.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, оглянувши клопотання сторін, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 з 10.10.2019 року працює на посаді артистки-вокалістки (солістки) ІІ категорії оперної студії, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Ректором Львівської національної академії імені М.В. Лисенка було направлено ОСОБА_1 повідомлення від 03.11.2021 року №585, відповідно до якого позивач була повідомлена щодо вимогист. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,ст. 46 КЗпП України,наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 рокущодо необхідності пройти щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, з проханням надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Цим же листом було попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати за відсутності вищезазначених документів.

08.11.2021 року позивача ОСОБА_1 у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19 відсторонено від посади артистки - вокалістки на підставі наказу ректора Львівської національної академії імені М.В. Лисенка, без збереження заробітної плати та зі збереженням робочого місця. Вказана обставина доводиться копією наказу директора Львівської національноїакадемії іменіМ.В.Лисенка від 08.11.2021 року № 277-К «Про відсторонення від роботи працівників». Зі змісту згаданого наказу вбачається, що правовими підставами відсторонення позивача від роботи сталист. 46 КЗпП України,наказ МОЗ України № 2153 від 04.10.21 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»,постанова Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.21 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1236»,Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Частина 1 ст. 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно з ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Стаття 2-1 КЗпП України передбачає, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України

Відповідно до наказу МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, у тому числі: 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 року було внесено зміни та доповнення до Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до п. 41-6 якої керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили».

Отже, посилання позивача на те, що в ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено перелік інфекційних хвороб, які підпадають під обов`язкове щеплення, а жодних посилань на обов`язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.

Посилання позивача на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи на підставі відсутності COVID-сертифікату суд також визнає необґрунтованими, оскільки ст. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Тому посилання представника відповідача на те, що відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 і є тим самим іншим випадком, передбаченим законодавством, як зазначено в статті 46 КЗпП, це визначено як Законом, так і Постановою КМУ, суд вважає обґрунтованим та доцільним.

Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а)піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

Згідно з ст. 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» громадяни зобов`язані: піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Стаття 27 цього ж Закону встановлює, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Суд звертає увагу на те, що швидкі темпи розповсюдження COVID-19 в Україні та у всьому світі вже призвели до трагічних наслідків у вигляді загибелі мільйонів людей, внаслідок чого держава у особі ВРУ, КМУ та МОЗ України зобов`язана була здійснити ефективні заходи задля попередження подальшого розповсюдження вірусної інфекції, зокрема шляхом правового регулювання та відповідної адміністративної практики. Відтак МОЗ України було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, а КМУ була прийнята Постанова № 1096 від 20 жовтня 2021 року, яка внесла зміни та доповнення до Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка передбачає певні обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у тому числі контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Дійсно, встановлення обов`язкового щеплення та відсторонення осіб, які не зробили такі щеплення, обмежує права особи, однак у контексті подій щодо швидких темпів розповсюдження COVID-19 в Україні та загроз для життя та здоров`я населення, які несе таке розповсюдження хвороби, такі заходи є виправданими задля захисту життя і здоров`я людей, існування суспільства як такого.

У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. З огляду на це, слід визнати, що загрози для життя та здоров`я мільйонів людей перевищують проблеми обмеження особистої свободи стосовно пересування, заборони на деякі види соціальних контактів. Кожній людині слід пам`ятати, що вона зобов`язана піклуватися не лише про власне здоров`я, здоров`я своїх дітей, а й не шкодити здоров`ю інших.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. (рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Однак такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

«Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

«285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:

«306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

ВС у своїй постанові від 10 березня 2021 року (справа № 331/5291/19) також зробив висновок, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в цьому питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Позивачка ОСОБА_1 є вчителем державного навчального закладу, що вже передбачає підвищені вимоги до неї як до працівника, оскільки діти є найбільш вразливою верствою населення та потребують підвищеного захисту з боку держави. Тому цілком логічно, що серед Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, є працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Допущення до роботи з дітьми осіб, які не мають обов`язкових щеплень, проведених з встановленою періодичністю медичних оглядів є незаконним та просто неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей як майбутнього нашої України. Крім того, ст. 43 Конституції України передбачає право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відсутність обов`язкового щеплення вже порушує права осіб, з якими працює позивачка, на належні, безпечні і здорові умови праці. Один із відомих висловів у правовій системі говорить, що право однієї особи закінчується там, де починається право іншої особи. Отже, в цій ситуації можна стверджувати, що право особи вирішувати вакцинуватися їй чи ні порушує права інших осіб, зокрема на безпечні умови праці, шкодить здоров`ю інших осіб. Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником закладу позашкільної освіти протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, батьків та їх дітей, які відвідують такий заклад позашкільної освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

З огляду на обов`язковість до виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами постанов КМУ, ректор Львівської національної академії імені М.В. Лисенка діяв в межах своїх повноважень. Невиконання ним вказаної Постанови КМУ та МОЗ України свідчило б про неналежне виконання ним своїх службових обов`язків, що потягнуло б за собою відповідальність встановлену законом, зокрема за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, отже він міг бути притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд також вважає обґрунтованим посилання представника відповідача на те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу про відсторонення вищевказані нормативно-правові акти не були скасовані чи призупинені, а тому посилання позивачки на їх незаконність є необґрунтованими.

Дійсно, обмеження прав громадян, зокрема права на працю, на яке посилалася позивач, можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим ВРУ. Однак в цьому випадку, обов`язкова вакцинація позивача як працівника закладу позашкільної освіти з подальшим його відстороненням у разі відсутності щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси. Однак суд зазначає, що згідно з ст. 43 КУ право на працю включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, тому не позбавлена можливості обирати чим заробляти собі на життя, у тому числі обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації. В цьому випадку обов`язкове щеплення слід розцінювати як одну з вимог при прийнятті на певну роботу, яка встановлюється залежно від специфіки праці.

Також суд звертає увагу, що наказ МОЗ України № 2153, який затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України, оскільки державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Внаслідок аналізу цього нормативно-правового акта, в нього включено застереження, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Тобто вказаний Наказ МОЗ України не передбачає абсолютну вакцинацію незалежно від стану здоров`я особи, а враховує, що якщо людина має протипоказання, щеплення робити вона не має. Доказів того, що позивач ОСОБА_1 має абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на все вищезазначене, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивачу ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування Наказу № 277-К від 08 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи.

Суд не розглядає вимоги про поновлення Жовківського центру дитячої та юнацької творчості на роботі та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від вимоги про незаконним та скасування Наказу № 277-К від 08 листопада 2021 року про його відсторонення від роботи, у задоволені якої судом було відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони справи як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , за вимогами ч.1ст. 141 ЦПК України, судовий збір необхідно покласти на позивача.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати, а тому з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 1816,00 грн.

Керуючись статтею 23, ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка, третя особа: Львівська обласна організація профспілки працівників освіти і науки України про визнання незаконним та скасування наказу Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка № 277-К від 08.11.2021 року про відсторонення від роботи про виплату середнього заробітку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,паспорт серії НОМЕР_2 ,виданий ЖовківськимРВ УМВСУу Львівськійобласті 20.05.2009року,ІПН НОМЕР_3 )в користь держави 1816 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 18.02.2022 року.

Суддя: Зеліско Р. Й.