Рішення № 103562193, 15.02.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" лютого 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2401/21

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,

розглянувши справу №916/2401/21

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (65058, Одеська обл., місто Одеса, вул. Армійська, будинок 18; код ЄДРПОУ 08038284)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Миронова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 45 672,86 грн та виселення;

представники сторін:

від позивача Негода Л.П.,

від відповідача Сидорук Д.С.,

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Миронова Олександра Сергійовича, в якому просить суд стягнути з відповідача 45 672,86 грн заборгованості за попереднім Договором оренди від 21.05.2020р. №8/1, а також зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення з технічного майданчика загальною площею 900,0 кв.м військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47.

В обґрунтування позовної заяви вказує, що строк дії Договору оренди від 21.05.2020р. №8/1 закінчився 21.05.2020р.

Ухвалою від 16.08.2021р. позовну заяву (вх. №2487/21 від 09.08.2021р.) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду уточнення ціни позову та належних доказів направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками із зазначенням конкретного переліку документів в описі вкладення, а також номеру поштового відправлення на описі вкладення.

25.08.2021 до суду надійшла заява позивача (вх. №22308/21) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 30.08.2021 прийнято позовну заяву (вх.№2487/21 від 09.08.2021р.) до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2401/21, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.09.2021, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі реалізувати процесуальне право на подання відзиву.

Протокольною ухвалою від 27.09.2021 відкладено підготовче судове засідання на 27.10.2021.

У судовому засіданні, яке відбулось 27.10.2021 за усною заявою та згодою представника позивача, на останнього покладено обов`язок вручення повідомлення про дату, час та місце наступного судового засідання відповідачу - фізичній особі-підприємцю Миронову Олександру Сергійовичу за адресою місцезнаходження орендованого майна.

Протокольною ухвалою від 27.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 10.11.2021.

08.11.2021 позивач надав до суду клопотання (вх. №29702/21), яким просив залучити до справи докази надсилання ухвали про повідомлення відповідача щодо дати, часу та місця судового засідання, яку було надіслано позивачем на адресу місцезнаходження орендованого майна: м. Одеса, вул. Світанку, 47.

Протокольною ухвалою від 10.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.11.2021.

24.11.2021, після стадії дослідження доказів, судом оголошено перерву в засіданні до 08.12.2021.

26.11.2021 до суду надійшло клопотання відповідача (вх. №31859/21) про ознайомлення з матеріалами справи. Того ж дня, 26.11.2021, відповідач ознайомився з матеріалами справи, про що на клопотанні наявна відмітка про ознайомлення.

07.12.2021 судом отримано заяву представника відповідача (вх. №33013/21) про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового засідання з метою надання часу для підготування відзиву.

Протокольною ухвалою від 08.12.2021 розгляд справи відкладено на 20.12.2021.

20.12.2021 на електронну пошту суду від представника відповідача надійшов відзив (вх. №34279/21), в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

20.12.2021 позивач надав до суду клопотання (вх. №34331/21), яким просив відмовити відповідачу у прийнятті відзиву на позовну заяву.

Протокольною ухвалою від 20.12.2021 суд відклав розгляд справи та надав відповідачу час для надання пояснень щодо обставин пропуску строку для подання відзиву.

22.12.2021 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника відповідача (вх. №34785/21) про поновлення строку на прийняття відзиву на позовну заяву, де представник вказав, що лише 17.12.2021 отримав копії матеріалів справи та вказав, що з 18 жовтня 2021 р. на території Одеської області був встановлений «червоний» рівень епідеміологічної небезпеки. Пояснив, що вказані обставини обумовили відсутність можливості вчасно звернутися до суду. Просив поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.

Для повного та всебічного розгляду справи, враховуючи принципи диспозитивності господарського судочинства та змагальності сторін, суд залучив до матеріалів справи відзив відповідача на позовну заяву.

29.12.2021 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника відповідача (вх. №35370/21) про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовувалось зайнятістю в досудовому кримінальному провадженні, про що буде надано додаткові докази. Крім того, представник відповідача просив розглянути клопотання про поновлення строку на подання відзиву за його відсутності, а також не розглядати справу по суті у зв`язку з його зайнятістю.

Протокольною ухвалою від 29.12.2021 суд задовольнив клопотання представника відповідача та відклав судове засідання на 19.01.2022.

Судове засідання, яке було призначено на 19.01.2022, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Волкова Р.В. на лікарняному (з 19.01.2022 по 01.02.2022).

Ухвалою від 02.02.2022 розгляд справи перенесено на 09.02.2022.

Протокольною ухвалою від 09.02.2022 відкладено розгляд справи на 15.02.2022.

15.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

21.05.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Попередній договір оренди №8/1 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 (позивач) передає, а сторона-2 (відповідач) приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору) технічний майданчик загальною площею 900,0 кв.м військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, Світанку, 47 (у подальшому Майно), вартість якого визначена на 28.11.2019 року за незалежною оцінкою та становить 498 461,50 грн. (без ПДВ), тобто 553,85 грн. за 1 кв.м.

Згідно п. 1.2 Договору, вищезазначене нерухоме майно було передане для розміщення стоянки автомобілів.

Відповідно до п.10.1., зазначений Договір діє з моменту підписання, а саме з 21.05.2020 р. до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору оренди, до 31.12.2020 р. В разі якщо жодна із сторін не заявить про свій намір припинити даний Договір, а основний договір не буде укладено, даний договір пролонгується, але не більше ніж до 21.05.2021 р.

21.05.2020 позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі нерухомого військового майна технічного майданчика, загальною площею 900,0 кв.м, військового містечка №210 за адресою: м. Одеса, Світанку, 47, згідно з яким вказане нерухоме майно було передано ФОП Миронову О.С.

Позивач зазначав, що направляв відповідачу попередження від 11.12.2020 р. №5278 з повідомленням про необхідність звільнення орендованого майна та виконання зобов`язань по здійсненню сплати орендної плати. Крім того, вказав, що в подальшому направив відповідачу лист-повідомлення від 17.02.2021 №694 про припинення договору оренди з вимогою погасити заборгованість та повернути орендоване майно.

Водночас суд зазначає, що до матеріалів справи не додано жодних доказів направлення вищевказаних листів-повідомлень на адресу відповідача.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд зауважує на тому, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, 21.05.2020 між позивачем та відповідачем було укладено Попередній договір оренди №8/1, відповідно до п. 1.1. якого сторона-1 (позивач) передає, а сторона-2 (відповідач) приймає у тимчасове строкове платне користування (оренду) нерухоме військове майно (до моменту завершення процедури оформлення укладення основного договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору Сторона-2 вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору.

Згідно з п. 2.3 Договору, у разі припинення цього договору майно повертається Стороною-2 Стороні-1 в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Сторона-1 повинна скласти акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця.

Згідно пункту 3.3 Договору, орендна оплата у розмірі 100% перераховується стороною-2 до Державного бюджету (на спеціальний реєстраційний рахунок сторони-1 в територіальному органі Державного казначейства), щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним на підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.8. Договору, Сторона-2 зобов`язана, зокрема у разі припинення або розірвання Договору, повернути Стороні-1 майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі, з врахуванням нормального фізичного стану.

Додатком №2 до договору є Акт приймання-передачі нерухомого військового майна від 21.05.2020 року.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 6, 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК).

За приписами статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналогічну норму містить стаття 182 Господарського кодексу України, відповідно до якої за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Розрахунок заборгованості, який здійснений позивачем, та згідно з яким заборгованість відповідача за договором оренди становить 45 672,86 грн. свідчить, що частина цієї суми [38 541,24 грн] є неустойкою, що нарахована за період січень-травень 2021р. згідно ч.2 ст.785 ЦК України. Інша частина заборгованості [7131,62 грн] визначена позивачем як компенсація плати за землю за травень 2021 р.

Отже, в силу правової конструкції попереднього договору, визначеної статтями 635 Цивільного кодексу України та статтею 182 Господарського кодексу України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Будь-які інші зобов`язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами попереднього договору, окрім зобов`язання укласти основний договір оренди, сторони також домовилися про те, що відповідач може до моменту підписання основного договору використовувати частину нежитлового приміщення (п. 1.1. Договору) за щомісячну плату.

При цьому, вказаний попередній договір не визнано судом недійним, сторонами не заявлено суду відповідних вимог, а в силу положень ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас господарським судом на підставі ч. 4 ст.236 ГПК України враховується правовий висновок, який встановлений у Постанові Верховного Суду від у справі №926/225/17, та згідно з яким Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що господарські суди, розглядаючи цей спір про стягнення неустойки за попереднім договором на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, не з`ясували правову природу цього договору, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір лише встановлює обов`язок сторін протягом певного періоду (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Будь-які інші зобов`язання сторін попереднім договором встановлюватися не можуть. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Основна правова мета попереднього договору полягає у виконанні ним двох функцій: 1) спонукання до укладення основного договору, 2) фіксації умов основного договору. В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов`язання, встановленого основним договором (передати майно, виконати роботу).

Приймаючи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Попереднім договором у розмірі 45 672,86 грн не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами не виникли орендні правовідносини, урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Законами України Про оренду державного та комунального майна, Про правовий режим майна у Збройних Силах України та Про господарську діяльність у Збройних Силах України у зв`язку із чим у позивача відсутнє право вимоги реального виконання зобов`язання, що встановлюється основним, а не попереднім договором.

Окрім того, суд зазначає, що вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки згідно з ч.2 ст.785 ГПК України не можуть бути задоволені, із врахуванням вищевикладених судом обставин щодо відсутності у позивача права вимоги реального виконання зобов`язання що встановлюється основним, а не попереднім договором.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення з технічного майданчика загальною площею 900,0 кв.м військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47, суд зазначає таке.

Як вказано вище, між позивачем та відповідачем не виникло законних правовідносин з найму майна і тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні майном з підстав припинення договору оренди, як це передбачено ч.1 ст.785 ЦК України, оскільки Основного договору оренди спірного нерухомого майна між сторонами не було укладено.

Поряд з цим, з огляду на відсутність, укладеного між сторонами, основного договору оренди - суд погоджується з позицією позивача про необхідність усунення перешкод в користуванні майном, відповідно до ст.391 ЦК України та 387 ЦК України, приймаючи до уваги, що відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 21.05.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи, спірне нерухоме майно без законних правових підстав (укладеного основного договору оренди) було передано позивачем відповідачу.

Докази повернення нерухомого майна Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Фізичної особи-підприємця Миронова Олександра Сергійовича усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення з технічного майданчика загальною площею 900,0 кв.м військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47.

З приводу доводів відповідача про відсутність технічних ознак меж земельної ділянки суд зазначає, що сторони, підписавши Акт приймання передачі від 21.05.2020, фактично визначили яке саме майно було передано відповідачу. Отже, суд доходить висновку, що сторони мали уявлення про те, яке саме нерухоме майно було передано за актом відповідачу технічний майданчик військового містечка №210, загальною площею 900,0 кв.м, за адресою: м. Одеса, Світанку, 47. Щодо підписання вказаного Акту приймання-передачі сторони не заперечували.

Разом з тим, слід звернути увагу, що Додатком 1 від 21.05.2020 до Договору є Акт інвентаризації нерухомого військового майна - технічного майданчика військового містечка №210, загальною площею 900,0 кв.м, за адресою: м. Одеса, Світанку, 47. Згідно з вказаним актом комісія, затверджена наказом начальника КЕВ м. Одеса №1 від 02.01.2020, за погодженням ФОП Миронова О.С., визначила, що об`єкт нерухомого майна (технічний майданчик 900,0 кв.м) характеризується задовільним станом.

Вищевказані обставини дають можливість констатувати, що нерухоме військове майно - технічний майданчик військового містечка №210, загальною площею 900,0 кв.м, за адресою: м. Одеса, Світанку, 47, реально існує, було передано відповідачу та сторони попереднього договору мали уявлення щодо того, яке саме майно передавалося позивачем.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v.Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог суд покладає на відповідача 2270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (65058, Одеська обл., місто Одеса, вул. Армійська, будинок 18; код ЄДРПОУ 08038284) до Фізичної особи-підприємця Миронова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 45 672,86 грн та виселення задовольнити частково.

2. Зобов`язати Фізичну особи-підприємця Миронова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення з технічного майданчика загальною площею 900,0 кв.м військового містечка №210, за адресою: м. Одеса, вул. Світанку, 47.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Миронова Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (65058, Одеська обл., місто Одеса, вул. Армійська, будинок 18; код ЄДРПОУ 08038284) 2270,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 15 лютого 2022 р. Повний текст рішення складено та підписано 25 лютого 2022 р.

Суддя Р.В. Волков