Рішення № 103559500, 31.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 січня 2022 року справа №640/14143/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Проценко Р.А. та представників:

позивача:Луц О.В.;

відповідача:Слівінського М.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач, Київське відділення)доДержавного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (далі по тексту відповідач, ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»)простягнення адміністративного-господарських санкцій у розмірі 165 724 200,00 грн. та пені у розмірі 1 009 206,32 грн.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 31 січня 2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з метою стягнення із ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» адміністративного-господарських санкцій у розмірі 165 724 200,00 грн. та пені у розмірі 1 009 206,32 грн., у зв`язку із невиконанням вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме відповідач повинен був працевлаштувати 1 350 осіб з інвалідністю, а працевлаштував лише 936 осіб.

Як зазначає позивач, ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» не використало додаткових можливостей для пошуку осіб з інвалідністю для зайняття вакантних посад на підприємстві та повинен довести свої намагання у працевлаштуванні інвалідів не лише через подання звітності до територіальних органів Державної служби зайнятості.

На думку позивача, відповідач не вжив усіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, а тому повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції; однак, відповідач цього не зробив, на підставі чого нарахована пеня за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою від 01 червня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/14143/21 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про незгоду з позовними вимогами, у зв`язку із тим, що на підприємстві створено робочі місця для інвалідів та протягом 2020 року подавались звіти форми 3-ПН про наявні вільні робочі місця, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Відповідач указав, що в 2020 році у ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» працювало 936 осіб з інвалідністю, разом із тим, позивач не зазначив фактів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, або були направлені Державною службою зайнятості для працевлаштування.

Крім того, відповідач зазначає, що ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» зокрема, до державних центрів зайнятості подавались звіти про наявність вакансій, опубліковані оголошення про наявні вакансії, на яких може бути використана праця осіб з інвалідністю.

Ухвалою від 15 листопада 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 31 січня 2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» подало до Київського відділення Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПОІ за 2020 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість працівників відповідача становить 33 755 осіб, з них 936 осіб середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 350.

Згідно із частиною першою та другою статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті; соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами частин першої-третьої, п`ятої, шостої, десятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Таким чином, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 і забезпечують працевлаштування інвалідів.

У свою чергу, виконанням нормативу робочих місць, за змістом частини п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Частина перша статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з наведеним суд має перевірити, чи вжив позивач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

У контексті положень Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316;

звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;

у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 03 грудня 2020 року у справі №812/1189/18 та від 11 серпня 2021 року у справі №260/557/19.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Матеріали справи підтверджують, що в 2020 році у ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» працювало 936 осіб з інвалідністю, що на 414 осіб менше ніж встановлений норматив у 1 350 осіб.

Разом із тим, відповідач надав суду копії звітів форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2020 рік» з відмітками про отримання центром зайнятості, які свідчать про виконання обов`язку подання звіту до центру зайнятості про наявність вільних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2020 року (вакантних посад), а також копії газет із оголошеннями відповідача про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів, які підтверджують проведення роботи з пошуку працевлаштування осіб з інвалідністю

Суд звертає увагу, що позивач не заперечує подання ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» інформації про створення протягом 2020 року 414 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, позивач не зазначив жодних фактів безпідставної відмови ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» особам з інвалідністю, які самостійно звертались до відповідача з метою працевлаштування, або направлені державною службою зайнятості для працевлаштування.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач здійснив усі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії, надання копії звітів про попит на робочу силу та подання оголошень про вакантні посади, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

У свою чергу, позивач не довів належними доказами, що ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» не забезпечувало вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або відмовило таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.

Таким чином, суд вважає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Київське відділення не довело обставин, на яких ґрунтуються його вимоги про стягнення з ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» адміністративного-господарських санкцій та пені, а тому адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову суб`єкта владних повноважень відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову Київському міському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104; ідентифікаційний код 22869098);

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661).

Дата складення повного тексту рішення суду 14 лютого 2022 року.

Суддя В.А. Кузьменко