Рішення № 103559297, 14.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2022 року м. Київ № 640/6236/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить суд :

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови ОСОБА_1 призначити та виплачувати пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу " №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу " №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Позов мотивовано тим, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 12 прикінцевих положень Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ ''Про державну службу'' вона мала необхідний спеціальний і загальний трудовий стаж для отримання спірної пенсії, відповідно відмова відповідача є необґрунтованою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити повністю. Свою позицію відповідач аргументував тим, що Закон №889 не передбачає проведення перерахунку пенсії, в тому числі призначених згідно із Законом №3723, постановою №1013 скасовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865, підстави для видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій який був передбачений статтею 37-1 Закону №3723 відсутні, а тому виходячи з вищенаведеного в перерахунку пенсії як державному службовцю позивачу відмовлено.

23 квітня 2021 року до суду надійшли копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

14 січня 2021 року Позивач звернулась до Відповідача з заявою та доданими до неї документами для призначення пенсії відповідно до статті 12 прикінцевих положень Закону України «Про державну службу».

Проте, листом від 26.01.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України відмовило позивачу у задоволенні заяви з тих підстав, що Закон №889 не передбачає проведення перерахунку пенсії, в тому числі призначених згідно із Законом №3723, постановою №1013 скасовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865, підстави для видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій який був передбачений статтею 37-1 Закону №3723 відсутні, а тому виходячи з вищенаведеного в перерахунку пенсії як державному службовцю позивачу відмовлено.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у переведенні на спірну пенсію, Позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Також згідно з пунктом 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Такі ж висновки щодо застосування норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №265/3709/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17, від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17, від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи позивача, її стаж на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби станом на 01 травня 2016 року становить понад 20 років, а тому позивач має право на призначення вищевказаної пенсії.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Оскільки Позивач з заявою про переведення на пенсію звернувся до пенсійного органу 14 січня 2021 року, нарахування та виплата такої пенсії повинно проводитись саме з дня звернення з відповідною заявою, тобто, з 14 січня 2021 року.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відтак, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу " №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року.

За нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень, то суд зазначає.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Чинним законодавством України встановлений певний порядок відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади.

Моральна шкода - це зумовлені моральними стражданнями втрати немайнового характеру. Страждання викликають певні зміни у житті особи: неможливість реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків у колективі, втрата роботи, втрата довіри близьких людей тощо. Тому, встановлюючи факт такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв порушення звичайного для даної людини способу життя.

Згідно з абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювачів та вини останніх в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння Позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі Позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В той же час, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди, з огляду на що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови ОСОБА_1 призначити та виплачувати пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу " №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В той же час, як зазначено у вказаній постанові, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.

Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналізуючи зміст позовної заяви та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди, з огляду на що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови ОСОБА_1 призначити та виплачувати пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу " №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 20.07.2020 року №102/17-1, від 20.07.2020 року № 101/17-1, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 14.01.2021 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа