Рішення № 103558561, 23.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 лютого 2022 р. справа № 520/431/22

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до 2 територіального вузлу урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 2 територіального вузлу урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2021року;

- зобов`язати 2 територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2021року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.1 та п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище та у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та те, що тридцятиденний строк з дня відкриття провадження у справі сплинув, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач з 01.01.2007 року проходив службу у 2 територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_2 , виданого 13 листопада 2014 року. Наказом начальника 2 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 10 грудня 2021 року № 161-ОС позивача було звільнено із служби за підпунктом «а» пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу 31 грудня 2021 року. Станом на день підписання наказу про звільнення позивача в запас ЗС України з ним не було проведено розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 грудня 2021року, слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву вказав, що 2 територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України не є військовим формуванням та, відповідно, не є частиною, не підпорядковується Міністерству Збройних Сил України. Зазначає, що накази, інструкції ті інші рекомендації не поширюють свою дію на військовослужбовців, які проходять військову службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України. Крім того, позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період. Також вважає, що додаткова відпустка не належить до виду щорічних відпусток, та не неї не поширюються норми, передбачені для щорічної відпустки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 2 територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, яка є державною службою особливого характеру згідно ч.1 ст.2 Закону України №2232-ХІІ про військовий обов`язок і військову службу, де отримував грошове забезпечення відповідно до ч. 2 ст.9 Закону №2011 -XII.

13.11.2014 року позивач набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Відповідно до копії витягу з наказу начальника 2 територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №161-ОС від 10.12.2021 року, майора ОСОБА_1 (2806214254), заступника начальника групи вузлів зв`язку звільнено із служби за підпунктом "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини п`ятої статті 26 Закону та пунктом 173 Положення у запас Збройних Сил України, у другій групі вузлів зв`язку, виключивши його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 31.12.2021. Вислуга років на пенсію станом на 31.12.2021 складає: календарна - 25 років 22 дні, пільгова - 02 роки 04 місяці 12 днів, навчання у ВНЗ - немає, загальна - 27 років 05 місяців 04 дні. Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" визнано майора ОСОБА_1 ветераном військової служби.

Судом встановлено, що на рапорт позивача щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2021 рік, листом 2 територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №53/09-2242 від 16.12.2021 року повідомлено, що виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у період з 2015 року по сьогоднішній день є безпідставною. У вказаному листі зазначено, що зазначена відпустка не належить до виду щорічних відпусток, та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Враховуючи зазначене, вищевказана відпустка на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року повної тривалості. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься та не підлягає грошовій компенсації при звільнені (згідно роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 09.10.2019 року №1461/0/206-19, які надійшли на адресу 2 територіального вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку 21.10.2019 року вх.№601). Відповідно до пункту 5 глави 3 розділу IV Інструкції 151, де передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток. Тобто військовослужбовці отримують грошову компенсацію за невикористання ними щорічної основної або щорічної додаткової відпустки та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, тобто зазначений перелік є вичерпний і додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік не відноситься до жодної із відпусток передбаченої вищезазначеною Інструкцією та не передбачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за минулі роки.

З приводу спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Суд зазначає, що правовою підставою для надання особі відпустки у порядку визначеному ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" є виключно набуття такою особою статусу учасника бойових дій, а не наявність у такої особи статусу військовослужбовця.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач за час проходження військової служби у 2 територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України додаткову пільгову відпустку учасника бойових за період з 2015 року по 2021 рік не використовував.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, суд зазначає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Під час розгляду зразкової справи №620/4218/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року дійшла висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

З огляду на викладене, при звільненні з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2021 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій.

Отже, враховуючи викладене, суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Враховуючи вищенаведені правові норми, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності 2 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.12.2021 року, та як наслідок наявність підстав для зобов`язання 2 територіального вузлу урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2021 року.

При цьому, твердження відповідача, що позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період, тому обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було, суд вважає помилковими, оскільки наведеними вище нормативно-правовими приписами нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не ставиться в залежність від подання особою відповідного рапорту. Крім того, в матеріалах справи наявний лист 2 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 16.12.2021 р. №53/09-2242, з якого встановлено, що позивач звертався до відповідача з рапортом, щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2021 рік та яким позивачу відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки.

Стосовно посилань відповідача на те, що тільки у 2016 особовий склад Держспецзв`язку набув статусу військовослужбовців, відтак позивач не має права на додаткову відпустку, і відповідно не має права на компенсацію невикористаної відпустки, суд зазначає, що дані посилання є необґрунтованими, оскільки суб`єкт владних повноважень не врахував підстав призначення позивачу додаткової відпустки у спірних правовідносинах.

Так, згідно з ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" (у редакції від 17.05.2014 р.) заявник, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, які на момент набрання чинності цим Законом проходять службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, у підрозділах Державної фельд`єгерської служби України, призначаються за їх згодою на відповідні посади військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в порядку переатестації протягом шести місяців з дня набрання чинності Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

У свою чергу Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України затверджено Указом Президента України від 31 липня 2015 року №463/2015 і набуло чинності 05.08.2015 р.

Проте, у відповідності до п.1 ч.1ст.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сфера дії цього закону поширена на військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України ще з 09.04.2014 року.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до положень ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №620/4218/18, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до 2 територіального вузлу урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2021 року.

Зобов`язати 2 територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (пров. Куряжанський, 1-Ж, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 34755741) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 23.02.2022 року.

Суддя Біленський О.О.