Рішення № 103555397, 23.02.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 23 лютого 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/18121/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163950015080 від 08 листопада 2021 року в частині відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03 листопада 2021 року з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно відмовив йому в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки надані територіальному органу Пенсійного фонду України документи належним чином підтверджують право позивача на призначення зазначеного виду пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012).

12 січня 2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на позов, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що подані позивачем для призначення пенсії за віком на пільгових умовах документи не дають підстав для її призначення у зв`язку з недосягненням гр. ОСОБА_1 відповідного віку. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що фактично рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

07 лютого 2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на позов. За змістом зазначеного документа, співвідповідач не визнав позовних вимог та пояснив, що станом на дату звернення до органа Пенсійного фонду позивач не досягла необхідного 55 річного віку, як це передбачено пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

03 листопада 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про пенсійне забезпечення". До заяви приєднано: диплом про навчання, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, заяву про спосіб виплати пенсії, паспорт, свідоцтво про шлюб, трудову книжку, довідку із СПОВ про заробітну плату з 01 липня 2000 року по день звернення, що підтверджено розпискою-повідомленням, докази на підтвердження наявності пільгового страхового стажу за Списком № 2.

Відповідно до принципу екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, заява позивача розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке 08 листопада 2021 року прийняло рішення № 163950015080 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивоване недосягненням заявником необхідного пенсійного віку для призначення такого виду пенсії.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач оскаржив останнє до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по справі № 1-5/2018 (746/15) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, зокрема, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин мала місце колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 та Законом № 1058-ІV в частині досягнення віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав пенсійний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - 50 років, а інший - 55 років.

Норми названих законів регулюють одне і те ж коло правовідносин, однак явно суперечать одна одній. Таке правове регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління органа ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 24 роки 6 місяців, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 13 років 5 місяців 17 днів, у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

За викладених обставин суд визнає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 163950015080 від 08 листопада 2021 року про відмову у призначенні з пенсії за віком на пільгових умовах таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Суд погоджується з обраним позивачем способом захисту свої порушених прав, а відтак вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03 листопада 2021 року з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду, викладених за результатами розгляду цієї справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1816,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки останнім прийнято спірне рішення.

Щодо стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 14 грудня 2021 року між гр. ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "ДЕКСТРО" укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого порядок обчислення Гонорару, його розмір, порядок його сплати, обсяг та перелік правничої (правової) допомоги визначаються в Розрахун(ку/ках) вартості правничої (правової) допомоги, що є невід`ємною частиною цього Договору за цінами, затвердженими Адвокатським об`єднанням /п.7.2 Договору/.

Позивачем надано копію Розрахунку вартості правничої (правової) допомоги за договором № 56/21 від 14 грудня 2021 року (Додаток № 1 від 14 грудня 2021 року) на загальну суму 6120,00 грн., в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), а також докази оплати позивачем зазначених послуг, зокрема, рахунок-фактура, квитанція банку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Проте, суд вважає необхідним зазначити, що з матеріалів справи судом встановлено, що клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат відповідачами не надавалося та обґрунтувань з цього питання не міститься також в наданих відзивах на позовну заяву.

Відповідно до частин 5, 6 та 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи те, що відповідачами не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат, необхідно зазначити, що у суду відсутні підстави визначати неспівмірність понесених витрат за власною ініціативою, оскільки у цьому випадку суд повинен керуватися не приписами ст. 134 КАС України, а положеннями ст. 139 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6120,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 163950015080 від 08 листопада 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 листопада 2021 року з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати у загальному розмірі 7936 (сім тисяч дев`ятсот тридцять шість) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова