Рішення № 103555094, 23.02.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 лютого 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/158/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.01.2022 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою їх виплати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою строків їх виплати а саме: компенсації втрати частини доходів у вигляді пенсії за період з 01.01.2016 по квітень 2018 року в розмірі 208361,88 гривень, яка була виплачена в травні 2020 року та компенсації втрати частини доходів у вигляді пенсії за період з 01.01.2016 по липень 2019 року в розмірі 760272,15 гривень, яка була виплачена в травні 2021 року у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебуває на обліку відповідача у та отримує пенсію.

Згідно рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.03.2018 по справі №752/21313/17 ГУ ПФУ зобов`язано здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» № 900 від 23.12.2015, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України № 9898 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», наказу МВС України № 138 від 17.02.2017 «Про затвердження Переліку посад осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» що прирівнюються посадам поліцейських» без обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особисті заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) та довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови КМУ від 11.11.2015 № 988, та наказу МВС України від 09.04.2016 № 260 з включенням до грошового забезпечення для призначення пенсії надбавки за інформаційно-аналітичне забезпечення в розмірі 50%, надбавки за особливо-важливі завдання в розмірі 50%, надбавки за службу в спецпідрозділах по боротьбі з організованою злочинністю в розмірі 50%, премії в розмірі 75% без обмеження максимальним розміром пенсії та виходячи з розрахунку пенсії в розмірі 100% від грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016.

Лише в жовтні 2019 року позивач отримав перераховану за рішенням суду пенсію. Крім цього нарахована доплата різниці пенсії за період з 01.01.2016 по квітень 2018 року в розмірі 208361,88 гривень та за період з 01.01.2016 по липень 2019 року в розмірі 760272,15 гривень.

Однак виплата заборгованості по пенсії на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07.03.2018 по справі № 752/21313/17 за період з 01.01.2016 по квітень 2018 року в розмірі 208361,88 гривень була виплачена лише в травні 2020 року та за період з 01.01.2016 по липень 2019 року в розмірі 760272,15 гривень в травні 2021 року.

З метою отримання вказаної вище компенсації позивач 21.09.2021 звернувся до відповідача з вимогою сплатити зазначену компенсацію.

В листопаді 2021 року позивач отримав відповідь від 29.10.2021, якою відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з тим, що виплачені кошти мають разовий характер.

Позивач вважає відмову відповідача незаконною та такою, що не відповідає чинному законодавству.

Ухвалою суду від 17.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) (арк. спр. 18-19).

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі відповідачем отримано 18.01.2022 на офіційну електронну адресу (арк. спр. 20 зв.б.) та 14.02.2022 в електронному кабінеті (арк. спр. 54).

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідачем не подано відзиву на позов, тому суд кваліфікує не подання відзиву, як визнання позову.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії за вислугу років, про що свідчать матеріали справи (арк. спр. 5-7, 8, 9, 10, 24 зв.б. 25, 33 зв.б.).

В листопаді 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунко пенсії (арк. спр. 32 зв.б.).

Відповідно до протоколу за пенсійною справою 2603026273 (МВС) від 08.11.2017 позивачу визначено пенсію у розмірі 10740,00 грн (арк. спр. 31 зв.б.).

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 2603026273 за Дорученням № Д 2603016173/21 позивачу за період підлягало виплаті: січень травень 2017 року, жовтень листопад 2017 року 10740,00 грн, червень вересень 2017 року 10686,60 грн; сума доплати за січень листопад 2017 року 4423,80 грн (арк. спр. 32).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07.03.2018 у справі №752/21313/17 позов до Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві про зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо не проведення перерахунку пенсії з 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантії соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» протиправною; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2016, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» № 900 від 23.12.2015,ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»,наказу МВС України № 138 від 17.02.2017 «Про затвердження Переліку посад осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, що прирівнюються посадам поліцейських» без обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особисті заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) та довідки про розмір грошового забезпечення з урахуваннямЗакону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»,постанови КМУ від 11.11.2015 № 988, та наказу МВС України від 09.04.2016 № 260 з включенням до грошового забезпечення для призначення пенсії надбавки за інформаційно-аналітичне забезпечення в розмірі 50%, надбавки за особливо-важливі завдання в розмірі 50%, надбавки за службу в спецпідрозділах по боротьбі з організованою злочинністю в розмірі 50%, премії в розмірі 75% без обмеження максимальним розміром пенсії та виходячи з розрахунку пенсії в розмірі 100% від грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 (арк. спр. 44-46).

Рішення набрало законної сили 06.04.2018.

16.04.2018 за вхідним номером 11553/04 позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення суду (арк. спр. 43 зв.б.).

В травні 2018 року позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії (арк. спр. 37).

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 13.04.2018 за пенсійною справою 2603026273-МВС позивачу з 01.05.2018 визначено пенсію у розмірі 10868,60 грн (арк. спр. 37 зв.б.).

Позивач звернувся до відповідача із скаргою на виконання рішення суду від 29.05.2018 (арк. спр. 34 зв.б. - 35).

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 19.07.2018 за пенсійною справою 2603026273-МВС позивачу з 01.01.2016 на підставі рішення суду визначено пенсію у розмірі 10868,60 грн (арк. спр. 35 зв.б.).

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 2603026273 за Дорученням № Д 2603016173/22 станом на 19.07.2018 позивачу підлягало виплаті за травень липень 2018 року 10868,60 грн (арк. спр. 36).

В грудні 2018 року позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії (арк. спр. 39, 41).

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від лютого 2019 року за пенсійною справою 2603026273-МВС позивачу з 01.03.2019 визначено пенсію у розмірі 14349,99 грн (арк. спр. 40).

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 2603026273 за Дорученням № Д 2603016173/25 станом на 04.02.2019 позивачу підлягало виплаті: січень 2016 року - грудень 2016 року 10740,00 грн, за чотири місяці 2017 року 10740,00 грн, січень червень 2018 року 13730,00 грн, липень листопад 2018 року 14291,49 грн, грудень 2018 року лютий 2019 року 14349,99 грн, сума доплати всього 48384,22 грн (арк. спр. 40 зв.б.).

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 05.04.2019 за пенсійною справою 2603026273-МВС позивачу з 01.01.2016 на підставі рішення суду визначено пенсію у розмірі 18758,29 грн (арк. спр. 42 зв.б.).

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 2603026273 за Дорученням № Д 2603016173/26 станом на 05.04.2019 позивачу підлягало виплаті: квітень 2018 року квітень 2019 року - 18758,29 грн, сума доплати за квітень 2018 року - квітень 2019 року 58622,32 грн (арк. спр. 47).

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 2603026273 за Дорученням № Д 2603016173/28 станом на 05.04.2019 позивачу підлягало виплаті: січень квітень 2016 року 18395,49 грн, травень листопад 2016 року 18468,29 грн, грудень 2016 року 18620,39 грн, січень - травень 2017 року 18758,29 грн, червень вересень 2017 року 18704,89 грн, жовтень 2017 року квітень 2018 року - 18758,29 грн, сума доплати за січень 2016 року квітень 2018 року 208361,88 грн (арк. спр. 43).

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 23.04.2019 за пенсійною справою 2603026273-МВС позивачу з 01.05.2019 визначено пенсію у розмірі 18758,29 грн (арк. спр. 46 зв.б.).

08.08.2019 за вхідним номером 89137 позивач звернувся із заявою від 06.08.2019 про виконання рішення суду (арк. спр. 50).

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії від 30.09.2019 за пенсійною справою 2603026273-МВС позивачу з 01.01.2016 на підставі рішення суду визначено пенсію у розмірі 36599,65 грн (арк. спр. 48 зв.б.).

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 2603026273 за Дорученням № Д 260301617335 позивачу підлягало виплаті: січень квітень 2016 року 36236,85 грн, травень листопад 2016 року 36309,65 грн, грудень 2016 року 36599,65 грн, січень - травень 2017 року 36599,65 грн, червень вересень 2017 року 36546,25 грн, жовтень 2017 року червень 2019 року 36599,65 грн, сума доплати 760272,15 грн (арк. спр. 49).

Відповідно до інформації за пенсійною справою № 2603026273 станом на 30.11.2019 позивача нараховано за постановою КМУ 649 760272,15 грн та 208361,88 грн (арк. спр. 51).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.09.2021 щодо виплати компенсації втрати частини доходів (арк. спр. 11-12).

Листом від 29.10.2021 № 28820-28933/К-02/8-2600/21 відповідач повідомив позивача, що нараховані у квітні та у вересні 2019 року кошти в загальній сумі 968634,03 грн на виконання рішення та ухвали Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/21313/17, що підлягали виплаті в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», виплачені в повному обсязі в порядку черговості та в межах бюджетних асигнувань (25.05.2020 та 17.05.2021), а у травні та жовтні 2019 року виплачена різниця пенсії, нарахована з дати набрання рішення та ухвали законної сили, та встановлений до подальшої виплати визначений судовим рішенням новий розмір пенсії (18758,29 грн та 36599,65 грн), підстави для нарахування компенсації відсутні (арк. спр. 13-14).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ(далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьомуЗаконіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбаченастатті 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статті 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а, від 20.02.2018 №522/5664/17, від 27.07.2018 № 815/459/18 та від 14.04.2021 № 465/322/17, які в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом при прийнятті рішення в даній адміністративній справі.

Рішенням суду у справі №752/21313/17 визначено право позивача на перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016, тобто виплата пенсії буде здійснюватися з порушенням строків.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Матеріалами справи підтверджено, що органом Пенсійного фонду заборгованість з пенсії за період з 01.01.2016 виплачена 25.05.2020 та 17.05.2021, що не заперечується відповідачем та в силу приписів статті 3 Закону № 2050-ІІІ, є підставою для нарахування та виплати компенсації частини доходів (пенсії).

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що Пенсійний орган зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, що обумовлює наявність підстав для задоволення в цій частині позовних вимог та зобов`язання відповідача виплатити позивачу компенсацію у зв`язку з втратою частини доходів в межах відновлення порушеного права позивача з 01.01.2016 по липень 2019 року.

А відтак, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є протиправною.

Щодо періоду виплати компенсації втрати частини доходів у вигляді пенсії, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон №1058-ІV) пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею пенсійного віку.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З аналізу наведених норм законодавства виплата пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсії, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням відповідної компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, для обрахунку розміру компенсації громадянам втрати частини грошових доходів береться нарахований та несвоєчасно виплачений або не виплачений грошовий дохід та індекс споживчих цін (індексу інфляції) за період невиплати такого грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

У сукупності викладених обставин та положень законодавства, суд дійшов висновку, що виплата компенсації втрати частини грошових доходів повинна бути здійснена з урахування індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу включно по місяць, який передує місяцю в якому така виплата проведена.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати грошових доходів пенсії з 01.01.2016 по липень 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати грошових доходів пенсії з 01.01.2016 по липень 2019 року, яка проводиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії щодо відмови здійснити виплату компенсації втрати частини доходів, слід відмовити, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає порушеному праву позивача.

Щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату компенсації втрати частини доходів за період з 01.01.2016 по квітень 2018 року в розмірі 208361,88 гривень, та за період з 01.01.2016 по липень 2019 року в розмірі 760272,15 гривень, суд зазначає таке.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Крім того, як вбачається зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У "Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією", опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що "критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття".

На переконання суду, задоволення таких позовних вимог фактично порушить закріплені законом виключні повноваження відповідача та вчинить дії поза встановленою чинним законодавством процедурою, тому у задоволенні зазначених вимог слід відмовити.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, вул. Бульварно Кудрявська, 16, м. Київ) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити дії задовольнити повністю частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати грошових доходів пенсії з 01.01.2016 по липень 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати грошових доходів пенсії з 01.01.2016 по липень 2019 року, яка проводиться відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Смішлива