Рішення № 103554715, 22.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 лютого 2022 року Справа № 280/787/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача вихідну допомогу при звільненні у розмірі 20595,12 грн;

-стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.12.2021 по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати 980,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільнені позивача відповідачем не було виплачено вихідну допомогу при звільненні. Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність відносно нього, а тому наявні підстави для зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судом рішення. На підставі вищенаведеного, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач позов не визнав та надав суду відзив на позовну заяву (вх. №11097 від 24.02.2021), у якому зазначає, що ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації. Тобто, відповідно до підпункту 1 п. 19 розд. II Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури № 113-ІХ (далі Закон № 113-ІХ) юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру, є неуспішне проходження атестації. Цей юридичний факт (підстава) є наслідком вільного волевиявлення позивача під час подання заяви на адресу Генерального прокурора та згоди на проходження атестації і неуспішне її завершення, тому є відмінним від тих юридичних фактів (підстав), з якими ст. 44 КЗпП України пов`язує виплату вихідної допомоги. Таким чином, оскільки ні спеціальними Законами України Про прокуратуру та № 113-ІХ, ні ст. 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 2 п. 19 розділу II Закону України № 113-ІХ у зв`язку з неуспішним проходженням атестації прокурором, правових підстав для її виплати ОСОБА_1 у Запорізької обласної прокуратури не було. Зауважує, що позивачу при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Запорізької обласної прокуратури відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки по день ухвалення судом рішення, немає. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.02.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03.03.2021.

03.03.2021 протокольною ухвалою суду у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.03.2021.

Ухвалою суду від 18.03.2021 задоволено клопотання відповідача та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 280/788/21.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 скасовано, справу №280/787/21 направлено до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 28.12.2021 закрите підготовче провадження у справі та призначено праву до судового розгляду по суті на 17.01.2022.

17.01.2022 від представників сторін надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалась.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

ОСОБА_1 в органах Запорізької обласної прокуратури працювала з 2013 року на посаді прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури, а з 15.12.2015 на підставі наказу прокурора Запорізької області №636к від 15.12.2015 позивачку призначено на посаду прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури.

У наказі Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 за №2487к зазначено: … Керуючись статтею 11 Закону України Про прокуратуру, підпунктом 2 пункту 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, НАКАЗУЮ: 1.ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_2 з посади прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 29 грудня 2020 року. 2.Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області сплатити ОСОБА_1 компенсацію за 14 календарних днів за період роботи з 22.10.2019 по 21.10.2020 за 06 календарних днів за період роботи з 22.10.2020 по 29.12.2020 невикористаної щорічної відпустки. Підстава: копія рішення кадрової комісії від 19.11.2020 №20. (а.с.22).

Судом досліджено: Розрахункові листи позивача, табель обліку робочого часу, трудову книжку позивача НОМЕР_1 (а.с.18-21) та довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату позивачки (а.с. 23).

При вирішенні спору по суті суд виходить з викладеного вище та наступного.

Згідно з ст.44 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України), при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У ст.40 КЗпП України зазначено: Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; … Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII Про прокуратуру прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Як зазначено у ч.5 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII Про прокуратуру, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 у справі №1-1/2002 зазначено, зокрема: … Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, … посадових осіб … не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. ….

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ч.5 ст.51 Закону України від 14.10.2014 за №1697-VII Про прокуратуру та ч.4 ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а, отже, не заборонено застосування положень ст.44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачці належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що середній місячний заробіток позивачки становив 20595,12 грн. Зазначена сума розрахована судом виходячи з даних, наведених у довідці про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 № 21-4вих-21 від 05.01.2021 (а.с. 23) з якої вбачається, що за жовтень 2020 року позивачці була нарахована заробітна плата за 19 робочих днів 18633,63 грн., та за листопад 2020 року за 21 робочий день 20595,07 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивачки складає (18633,63 + 20595,07) : 40 робочих днів = 980,72 грн. Кількість робочих днів згідно з графіком роботи установи складала: у жовтні 2020 року 21 день, у листопаді 2020 року 21 день. Отже (21 день + 21 день)/2= 21 день середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Таким чином, середня місячна заробітна плата позивачки складає: 980,72 х21= 20595,12 грн. Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 20595,12 грн

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №640/23379/19 (адміністративне провадження №К/9901/35075/20), від 25.02.2021 у справі №640/8451/20 (адміністративне провадження №К/9901/2517/21), від 21.01.2021 у справі №260/1890/19 (адміністративне провадження №К/9901/19155/20), від 23.12.2020 у справі №560/3971/19 (адміністративне провадження №К/9901/15065/20).

Згідно з ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.12.2020 по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати 1189 грн. суд виходить з такого.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За матеріалами справи останнім робочім днем позивачки було 29.12.2021 (день звільнення згідно наказу №2487к від 24.12.2020, який також є останнім робочим днем), а середньоденна заробітна плата складає 980,72грн. Отже, час затримки виплати у період з 29.12.2020 по 22.02.2022 (день розгляду справи судом) склав 289 робочих днів. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2020 по 22.02.2022 складає 283 428, 08 грн. (289 робочих дні вх 980,72 грн. середньоденної заробітної плати).

Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також суд зазначає, що розмір вихідної допомоги при звільненні становить 20595,12 грн., при цьому ця сума заборгованості становить приблизно 1/13 від визначеної суми середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні.

За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, суд вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивачки, у розмірі суми, яка підлягала виплаті при звільненні, а саме: 20595,12 грн.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивачки, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням вищенаведеного.

У відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1816,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури.

Також у позові представник позивачки зазначив, що просить стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правову допомогу , за змістом позову зазначив, що орієнтовна сума витрат на професійну правничу допомогу становить 5000 грн. в суді першої інстанції, відповідні докази та документи, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу будуть надані суду. Однак станом на час розгляду справи судом позивачем та його представником суду так і не надано жодного доказу на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру, отже зазначене клопотання суд наразі залишає без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 20595,12 грн.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2020 по 22.02.2022 у сумі 20595,12 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ: 02909973) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова