Рішення № 103534765, 18.02.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8122/21

18 лютого 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чепенюк О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кухар О.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Майки М.Б.,

представника відповідача Марцун А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, у якому просить:

визнати протиправними дії Тернопільської обласної прокуратури (прокуратури Тернопільської області) щодо не нарахування йому заробітної плати з розміру посадового окладу визначеного частиною третьою статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII);

зобов`язати Тернопільську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 по 21.10.2021 (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період;

стягнути з держави України в особі Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді не отриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, завданої положенням пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.04.2020 по 21.10.2021 (день звільнення) в сумі 424 780,00 грн;

визнати протиправною бездіяльність Тернопільської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Тернопільської обласної прокуратури №879-к від 20.10.2021;

зобов`язати Тернопільську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат станом на день його звільнення;

стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.10.2021 по день фактичного розрахунку;

встановити контроль за виконанням судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2013 року безперервно працював в органах прокуратури, наказом керівника Тернопільської обласної прокуратури №286-к від 14.04.2016 його переведено на посаду прокурора Бучацького відділу Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області, яку він обіймав до звільнення, до 21.10.2021. На день звільнення відповідач не здійснив виплату всіх належних позивачу сум, зокрема, не виплатив заробітну плату у розмірі, гарантованому частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII.

За час проходження публічної служби заробітна плата нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 , виходячи з посадового окладу прокурора, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», зі змінами, розмір якого є меншим, ніж визначений статтею 81 Закону № 1697-VII. За приписами статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на це рішення Конституційного Суду України, позивач вважає, що з 26.03.2020 його заробітна плата нарахована та виплачена не у відповідності до положень статті 81 Закону № 1697-VII.

Інша позовна вимога стосується не виплатили позивачу при звільненні вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), розмір якої має становити дві середні місячні заробітні плати. Позивач посилається на те, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. У такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Позивач наводить судового практику Верховного Суду в аналогічних спорах.

Оскільки вихідна допомога при звільненні позивачу не була виплачена у день звільнення з органів прокуратури, то відповідно до статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 після усунення позивачем недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі від 29.11.2021, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

28.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що фінансування органів прокуратури України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Водночас Тернопільська обласна прокуратура уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці та не наділена повноваженнями самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України здійснювати перерахунок заробітної плати працівників прокуратури та виплачувати її у більшому розмірі.

Також відповідач вказує на те, що рішення Конституційного Суду України має пряму дію в часі та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин після його ухвалення. Тому, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття.

Крім того, відповідач зауважує, що в період з 26.03.2020 оплата праці прокурорів місцевих прокуратур здійснювалась на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657.

На підставі змін, внесених Законом України від 19.09.2019 за № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), (який набрав чинності 25.09.2019) у Законі України "Про прокуратуру" слова "місцеві" були замінено на "окружні". Водночас оплата праці прокурорів окружних прокуратур повинна здійснюватися лише з дня початку їх роботи, днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021. Однак, позивач станом на 26.03.2020 та по день звільнення 21.10.2021 обіймав посаду прокурора відділу місцевої, а не окружної прокуратури, а тому не набув права на отримання заробітної плати відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII.

Відповідач вважає також безпідставними вимоги позивача стосовно стягнення на його користь вихідної допомоги. Звільнення прокурорів з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, застосування у таких випадках положень статті 44 КЗпП України не передбачено.

30.12.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач навів обставини та положення законодавства, аналогічні тим, що й у позовній заяві (а.с.53-58).

У підготовчому засіданні 05.01.2022, встановлено строки учасникам справи для подання інших заяв по суті справи та оголошено перерву до 29.01.2022.

Ухвалою суду від 29.01.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.02.2022. У цей день розгляд справи не відбувся через тимчасову непрацездатність головуючого судді, справа знята з розгляду, наступне судове засідання призначене на 15.02.2022.

У судовому засіданні 15.02.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Щодо формулювання підстав звільнення позивача з органів прокуратури, то звернула увагу на зміни, внесені до пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX Законом від 15.06.2021 (чинним на день звільнення позивача з посади), які не передбачали будь-якого посилання при звільнення позивача як особи, яка неуспішно пройшла атестацію, на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто в жодному випадку не може йти мова про звільнення ОСОБА_1 через реорганізацію органів прокуратури, а суто через неуспішне проходження атестації прокурорів, що не є підставною для виплати вихідної допомоги згідно з пунктом 44 КЗпП України.

У судовому засіданні 15.02.2022 оголошено перерву до 18.02.2022.

Заслухавши вступне слово (пояснення) учасників справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 з 09.07.2013 призначений стажистом в органи прокуратури та в подальшому працював в органах прокуратури на різних посадах в період з 20.06.2014 по 21.10.2021, що підтверджується записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 09.07.2013 (а.с.11-12). Зокрема, з 14.04.2016 переведений на посаду прокурора Бучацького відділу Теребовлянської місцевої прокуратури.

Наказом керівника Тернопільської обласної прокуратури від 20.10.2021 за № 879к позивача звільнено з посади прокурора Бучацького відділу Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 21.10.2021 (а.с.10).

Також судом встановлено, що з 15.03.2021 ОСОБА_1 прокурору Бучацького відділу Теребовлянської місцевої прокуратури було визначено робоче місце у Бучацькій окружній прокуратурі (а.с.97).

У період з 01.03.2020 по день звільнення 21.10.2021 заробітна плата позивачу нараховувалася з посадового окладу 5 660,00 грн, тобто із урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», зі змінами і доповненнями.

19.11.2021 за № 21-156 вих 21 Тернопільська обласна прокуратура надала позивачу інформацію щодо складових його заробітної плати за період з березня 2020 року по жовтень 2021 року, а також відомості, на підставі яких нормативно-правових актів здійснювалося нарахування заробітної плати працівникам Тернопільської обласної прокуратури за цей період. До листа відповідач додав копії розрахункових листів по виплаченій заробітній платі позивачу за 2020-2021 роки (а.с.74-80).

Позивач вважає, що заробітна плата за спірний період повинна нараховуватися та виплачуватися йому, виходячи з посадового окладу, передбаченого статтею 81 Закону № 1697-VII. Проте відповідач здійснював нарахування заробітної плати, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, що, на думку позивача, суперечить рішенню Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Також позивач вважає, що має право на виплату вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України, у розмірі двох середньомісячних заробітних плат станом на день його звільнення.

Через невиплату заробітної плати у повному розмірі та невиплату вихідної допомоги при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Стосовно позовних вимог про нарахування і виплату заробітної плати з 27.03.2020 з розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, суд враховує таке.

15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII , відповідно до пункту 1-1 «Перехідних положень» якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII (в редакції станом на 25.04.2015) було передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Крім того, згідно з частиною четвертою цієї ж статті посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Також законом було визначено посадові оклади керівника підрозділу місцевої прокуратури - 1,27 - 1,20 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури (пункт 14 частини п`ятої статті 81 Закону № 1697-VII).

Разом з тим, відповідно до статей 8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Приписами статті 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Крім того, згідно частин першої-другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів і затверджує повноваження органів державної влади щодо виконання бюджету. За своєю суттю цей закон є спеціальним законом, оскільки регламентує особливу сферу суспільних відносин. Виключно таким законом визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування. Специфіка такого закону полягає і в тому, що під час здійснення бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Так, абзацами 2, 3 пункту 9 розділ "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28.12.2014 встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014 р., № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надані повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури. Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України" Про Державний бюджет України на 2016 рік".

Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 № 505, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 N 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", а саме пунктом 3 додатки 1, 2 і 7 до постанови викладено в такій редакції, зокрема, відповідно до Додатку 7 Схеми посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур визначено посадовий оклад до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 N 505 для прокурора прокуратури у розмірі 5660 грн. Таким чином, з 30.08.2017 посадовий оклад прокурора прокуратури становить 5660 грн.

Законом України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та внесено зміни до Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014 «Про прокуратуру». Зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (стаття 7 Закону № 1697-VІІ).

Пунктом 66 Закону № 113-ІХ частину третю статті 81 Закону № 1697-VІІ викладено в такій редакції: посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону України № 113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Таким чином, починаючи з 25.09.2019 (дата набрання чинності Закону № 113-ІХ), отримання прокурорами посадового окладу у розмірі, встановленому статтею 81 Закону № 1697-VІІ, пов`язано з набуттям ними статусу прокурорів окружної прокуратури, чому в свою чергу мало передувати переведення до таких окружних прокуратур після проходження відповідної атестації.

Крім того, проведення атестації прокурорів визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що оплата праці прокурорів, які до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури відповідно, працювали в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах або військових прокуратурах, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, якою на час виникнення спірних відносин була постанова Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» із урахуванням відповідних змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30.09.2015, № 1013 від 09.12.2015, №657 від 30.08.2017.

Суд зазначає, що Закон України № 113-ІХ є чинним, неконституційним не визнавався, а тому підлягає застосуванню в спірних відносинах.

У спірному випадку позивач не пройшов атестації, про що свідчить зміст наказу керівника Тернопільської обласної прокуратури від 20.10.2021 за № 879к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Бучацького відділу Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (а.с.10).

Оскільки відсутнє рішення про успішне проходження атестації позивачем, то відповідно не вирішувалося питання про його переведення до окружної прокуратури, позивач проходив публічну службу у місцевій прокуратурі.

Водночас стаття 81 Закону №1697-VІІ у редакції, що діяла в період з 26.03.2020, не містить в собі положень, які б визначали розмір посадового окладу для працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

Відповідно, з відновленням дії статті 81 Закону №1697-VІІ правове становище позивача залишилося незмінним.

Єдиною нормою закону, яка регулює питання оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур є абзац 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні» положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який, свою чергу, передбачає, що оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Суд ще раз акцентує увагу, що переведення прокурорів, зокрема до обласних та окружних прокуратур, обумовлено проходженням ними атестації, а відтак і оплата праці передбачена, статтею 81 Закону №1697-VІІ, стосується саме працівників обласних та окружних прокуратур, які пройшли атестацію, передбачену Законом №113-ІХ, в той час як оплата праці працівників регіональних та місцевих прокуратур, які не пройшли атестацію, врегульована постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505. Лише після успішного проходження атестації та переведення працівників до обласних та окружних прокуратур, заробітна виплата виплачується у розмірі, визначеному статтею 81 Закону №1697-VІІ.

Проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. При цьому з аналізу правових норм Закону №1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають підстави оплати праці, вбачається, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

Закон № 1697-VII та Закон № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому стаття 81 Закону №1697-VII, не може бути застосовна у розв`язанні спірних правовідносин щодо оплати праці прокурора регіональної або місцевої прокуратури, який не пройшов атестацію.

Використовуючи принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає оплату праці прокурорів, які не пройшли атестації та працюють в регіональній або місцевій прокуратурі, і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII.

Отже, у період з 26.03.2020 відповідач правомірно та підставно під час нарахування і виплати позивачу заробітної плати та інших виплат керувався постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами і доповненнями) та не порушив право позивача на оплату праці.

При цьому наявність рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, не спростовує висновків суду, оскільки безпосередньо положення Закону № 113-ІХ, а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020), передбачає оплату праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка на даний час є чинною.

Такі висновки суду викладені у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справа № 460/1354/21, від 12.11.2021 у справі № 380/1942/21 від 17.02.2022 у справі № 380/14962/21.

Щодо підстав для стягнення матеріальної шкоди за період з 01.04.2020 (після ухвалення рішення Конституційним Судом України) по 21.10.2021 (дата звільнення позивача з органів прокуратури), то суд зазначає.

Заподіяну шкоду позивач визначає як різницю між отриманою заробітною платою та тією, що передбачена частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII.

По перше, судом встановлено правомірність нарахування заробітної плати позивачу на підставі пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ та постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами і доповненнями).

По друге, недоплачена заробітна плата не може бути розцінена як матеріальна шкода, оскільки поняття «заробітна плата» та «матеріальна шкода» є різними за своєю правовою природою.

У спірному випадку підстави для стягнення з держави України в особі Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді не отриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, за період з 01.04.2020 по 21.10.2021 (день звільнення) відсутні.

Стосовно позовних про нарахування та виплату вихідної допомоги, то суд зазначає таке.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Позивач за підставами, визначеними статтею 51 Закону № 1697-VII, не звільнявся.

У змісті наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури від 20.10.2021 №879К вказані інші підстави, ніж ті, що визначенні статтею 51 Закону № 1697-VII. Так, ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратур на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» на дату звільнення позивача з органів прокуратури діяв у редакції Закону України «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» від 15.06.2021 №1554-IX, чинного з 11.07.2021, та містив такі положення:

«Установити, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав:

1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі».

До 11.07.2021 діяла інша редакція пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, на яку безпідставно посилається позивач. Така редакція пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачала такі положення:

«Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру"».

Оскільки наказ керівника Тернопільської обласної прокуратури від 20.10.2021 за № 879к прийнято після набрання чинності змін до Закону № 113-ІХ, внесених Законом від 15.06.2021 №1554-IX, то відповідно і формулювання підстав звільнення позивача з посади прокурора Бучацького відділу Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури вказане лише з посиланням на рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, тобто без вказівки на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", як це передбачалося попередньою редакцією Закону № 113-ІХ.

Таке формулювання підстав звільнення позивача з посади та органів прокуратури жодним чином не вказує на підстави звільнення, визначенні пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме: прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

ОСОБА_1 помилково вважає, що його звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, який в свою чергу передбачає звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», та безпідставно посилається на такі обставини у позовній заяві.

Відтак підстави, за яких звільнено позивача з посади та органів прокуратури, жодним чином не пов`язуються з підставами, за яких можлива виплата вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України.

Щодо посилань позивача на практику Верховного Суду, зокрема, постанову від 27.01.2021 у справі №380/1662/20, то суд зауважує, що спірним питанням у цій справі було питання виплати вихідної допомоги, передбаченої нормами статті 44 КЗпП України, при звільненні прокурора у разі неуспішного проходження ним атестації на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII в поєднанні з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, у редакції Закону чинної до 11.07.2021.

Тобто Верховний Суд висловлював правову позицію з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП у спорах, які виникали у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII через призму положень пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.

Такі висновки не можуть бути застосовані у цій справі, а так само й інші правові висновки Верховного Суду, які викладені у ряді постанов Верховного Суду (від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20), де підставою звільнення позивачів зі служби були також результати неуспішного проходження атестації прокурорами або не надання згоди на її проходження, проте звільнення з посади здійснювалося якраз на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII в поєднанні з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, що є відмінним від підстав звільнення ОСОБА_1 у цій адміністративній справі.

Отже, оскільки ОСОБА_1 не було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, і норми чинної на день звільнення позивача зі служби редакції пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX не передбачали будь-якого посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, то відсутні законодавчі підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України при звільненні з посади та органів прокуратури.

Звільнення позивача на підставі пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX через наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, відмінне від підстав звільнення, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), та не пов`язане з такою підставою звільнення (з урахуванням змін, внесених до Закону № 113-IX, Законом №1554-ІХ від 15.06.2021), та за своїм змістом не тотожне підставам звільнення, передбаченим пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з якими пов`язується виплата вихідної допомоги працівнику у розмірі середньої заробітної плати.

Відповідач не допустив протиправної бездіяльності, позовні вимоги про зобов`язання Тернопільську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат станом на день його звільнення є безпідставними та необгрунтованими.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Тернопільської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.10.2021 по день фактичного розрахунку ( а саме через несвоєчасну виплату вихідної допомоги), то така не підлягає до задоволення, оскільки судом не встановлено фактів затримки розрахунку при звільненні позивача з посади та органів прокуратури чи виплати заробітної плати при звільненні у неповному обсязі.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що в позові слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Тернопільська обласна прокуратура (46001, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Листопадова, 4, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 02910098).

Повний текст рішення складено та підписано 23 лютого 2022 року.

Головуючий суддяЧепенюк О.В.