Рішення № 103533624, 23.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14822/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою Приватного підприємства «Компанія «Софторг» (код ЄДРПОУ 20628780; вул. Дальницька, 50/21, м. Одеса, 65005) до Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459; вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078), третя особа Одеська митниця як відокремлений підрозділ Держмитслужби (код ЄДРПОУ ВП 44005631; адреса: вул. Івана та Юрія Лип, 21 А, м. Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, -

ВСТАНОВИВ:

17 серпня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «Компанія «Софторг» до Одеської митниці Держмитслужби, у якій з урахуванням уточнень представник позивача просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500020/2021/000020/2 від 18.02.2021 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/14822/21 о 16:11:23 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 15.09.2021 прийнято до розгляду в межах справи №420/14822/21 адміністративну позовну заяву Приватного підприємства «Компанія «Софторг» до Одеської митниці Держмитслужби в редакції уточненої позовної заяви (вх.№ЕП/24021/21 від 07.09.2021 року).

Ухвалою суду від 16.09.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Одеської митниці Держмитслужби про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративною позовною заявою Приватного підприємства «Компанія «Софторг» (код ЄДРПОУ 20628780; вул. Дальницька, 50/21, м. Одеса, 65005) до Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459; вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості.

06.10.2021 року за вх.№54665/21 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 08.10.2021 року залучено до участі у справі №420/14822/21 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Одеську митницю (код ЄДРПОУ ВП 44005631; адреса: вул. Івана та Юрія Лип, 21 А, м. Одеса, 65078).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.11.2021 року, яке було відкладено на 23.11.2021 року, а потім на 07.12.2021 року.

Ухвалою суду від 07.12.2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 21.12.2021 року.

У судове засідання 21.12.2021 року сторони не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання сповіщались належним чином та завчасно. 21.12.2021 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В обґрунтування вимог позову зазначається, що під час здійснення господарської діяльності на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 24.12.2019 №2412/FLN року було імпортовано товар. Під час переміщення товару через митний кордон України декларантом до Одеської митниці Держмитслужби була подана митна декларація з детальним описом імпортованого товару та визначеною декларантом вартістю товару. Відповідачем було відмовлено у прийнятті наданої позивачем митної декларації та прийнято рішення про визначення вартості товару за митною декларацією, у якій вартість товару за одиницю відрізнялась у бік збільшення від задекларованої. Так, Одеською митницею Держмитслужби прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2021/000020/2 від 18.02.2021 року та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Позивач з даним рішенням не згоден, вважає його протиправним та таким, що порушує норми чинного законодавства, оскільки не було обґрунтовано невизнання вартості за першим методом визначення; неподання витребуваних Митницею документів не є безумовною підставою для коригування митної вартості, умови поставки на умовах FOB та поставка на умовах CFR Одеса, визначені відповідно в Контракті та інвойсі, неможливо вважати розбіжностями, оскільки термін CFR свідчить про право, а не обов`язок Продавця.

На підставі викладеного позивач вважає, що митним органом в підстави оскаржуваного рішення покладено формальні причини відмови у прийнятті митної декларації, не проаналізовано надану документацію та не співставлено із вартістю фактично переміщеного товару, у зв`язку із чим Одеська митниця Держмитслужби дійшла хибного висновку про необхідність коригування митної вартості товару у бік збільшення, що призвело до донарахування митних платежів, належних до сплати до бюджету.

06.10.2021 року за вх.№54665/21 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, аргументований невідповідністю даних, які впливають на визначення вартості товару, у поданих до митного оформлення декларації та документах, а саме невідповідність у договорі та інвойсі умов поставки товару, ненадання всіх необхідних документів.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 24 грудня 2019 року між приватним підприємством «Компанія» Софторг» та компанією «Фіалан (Шанхай) Імпорт енд Експорт Ко. Лтд» укладено Контракт №2412/FLN на постачання манин та обладнання для текстильного, швейного, трикотажного виробництва комплектуючих і запасних частин до нього. В межах вказаного Контракту ПП «Компанія «Софторг» придбала у компанії «Фіалан (Шанхай) Імпорт енд Експорт Ко. Лтд» нетканий матеріал - спанбонд з поверхневою щільністю 25 г/м2 (в асортименті), вагою 10200 кг по ціні 1,95 доларів США за 1 кг на суму 19890 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто) доларів США, а також нетканий матеріал - спанбонд з поверхневою щільністю 30 г/м2 (в асортименті), вагою 1651 кг по ціні 1,95 доларів США за 1 кг на суму 3219,45 (три тисячі двісті дев`ятнадцять) доларів США 40 центів. Всього придбано Товару на 23 109 (двадцять три тисячі сто девять) доларів США 45 центів.

Зазначений Товар був доставлений на мигну територію України, про що представником позивача Полухіним Д.П. була подана до Одеської митниці Держмитслужби електронна митна декларація для митного оформлення Товару.

18 лютого 2021 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500020/2021/000020/2, в якому вказано скориговану вартість Товару в розмірі 55 242 (п`ятдесят п`ять тисяч двісті сорок два) долари США 17 центів.

В якості підстави такого збільшення Відповідачем у Рішенні про коригування зазначено, що застосовано шостий (резервний) метод, оскільки:

1) згідно пункту 1.1 Контракту поставка товару здійснюється на утовах FOB, тоді як за даними інвойсу - CFR;

2) відповідно до п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

Вважаючи вказане рішення протиправним, представник позивача звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 ст.51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщується через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від органу доходів і зборів інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

Декларація митної вартості подається у разі: 1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни; 2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу; 3) якщо покупець та продавець пов`язані між собою.

В інших випадках декларація митної вартості подається за власним бажанням декларанта або уповноваженої ним особи.

Декларація митної вартості не подається, у тому числі у випадках, передбачених частиною п`ятою цієї статті, у разі декларування партій товарів, митна вартість яких не перевищує 5000 євро.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Форма декларації митної вартості та правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом заявлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.

Відповідно до ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до ч.2 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до статті 55 Митного кодексу України письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Згідно з частинами першою - другою статті 57 вказаного Кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) па основі додавання вартості (обчислена вартість); і) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться па митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції").

За приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Аналізуючи наведені у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару №UA500020/2020/000020/2 підстави його винесення, суд зазначає наступне.

По-перше, у рішенні про коригування заявленої митної вартості у разі використання митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен зазначити реквізити таких декларацій, а також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися органом доходів і зборів при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу, у тому числі резервного.

При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Орган доходів і зборів зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

У п.33 оскаржуваного рішення, у якому мають бути викладені обставини прийняття рішення, зазначені посилання на митні декларації, в порівнянні з якою співставлялась вартість товару. Визначити те, за яких обставин та який товар було переміщено через митний кордон, хто був контрагентом та на підставі яких документів визначалась вартість товару не вбачається можливим, оскільки використана інформація в оскаржуваному рішенні не відображена, наведене тільки посилання на аналіз баз даних АСМО Інспектор 2006 та ЄАІС Держмитслужби та реквізити МД, які у матеріалах справи відсутні.

Відповідачем така інформація не надана під час судового розгляду справи.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що в результаті проведеної оцінки митної декларації обрано другорядний метод визначення митної вартості, у зв`язку із чим проведено аналіз баз ЄАІС, проте суд не може перевірити ці дані за відсутністю такої інформації у наявних доказах.

Згідно до приписів пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути па ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Аналізуючи викладені у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару підстави для його прийняття суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу А.9 умов CFR Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відправляти товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки).

Таким чином, відповідно до умов зазначеного контракту пакування покладається на постачальника товару та при постачанні товару витрати з пакування закладалися Постачальником самостійно до вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Позивача не підлягали.

Згідно зовнішньоекономічного договору ціна імпортованого Позивачем товару вже включає в себе вартість упаковки та маркування, Позивачем жодних витрат на пакування понесено не було, а тому за правилами ч.10 ст. 58 МК України ці складові не підлягають додаванню Позивачем з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення Позивачем митної вартості.

Відповідно до п. 3.1 товар має бути поставлений на умовах, вказаних у інвойсі, а розділ 8 повністю регулює питання страхування товару.

Отже, питання оплати вартості страхування та умов поставки товару визначені у наданій до митного контролю документації та множинному трактуванню не підлягають. З огляду на це, суд вважає недоведеною позицію митного органу про те, що визначення вартості товару або його підтвердження за основним методом було неможливим.

Крім цього, суд звертає увагу, що посилання Відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару за ціною договору.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію.

Щодо цього питання, Верховний Суд сформував правову позицію, зазначивши, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанови від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17).

У зв`язку із цим суд вважає висновок митного органу про те, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів необґрунтованим.

Суд вважає, що митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Згідно з положеннями статті 318 Митного кодексу України, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування відповідних норм права, зокрема, у постановах від 02.07.2019 року по справі №160/8573/18, від 18.07.2019 року по справі №821/829/18, від 29.07.2019 року по справі №815/5354/16.

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер`їлдіз проти Туреччини).

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не викладено аргументів та не надано доказів на противагу позиції позивач, не доведено, що митна вартість задекларованого товару не могла бути визначена за ціною договору (за основним методом).

З урахуванням того, що судом встановлено протиправність оскаржуваного рішення, то належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме скасування рішення суб`єкта владних повноважень як необґрунтованого, а тому позов Приватного підприємства «Компанія «Софторг» підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 3376,87 грн. (а.с.42), ці витрати суд покладає на відповідача.

Суд дійшов висновку про стягнення з Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Компанія «Софторг» (код ЄДРПОУ 20628780) судового збору у сумі 3376 (три тисячі триста сімдесят шість) грн. 87 коп.

Крім цього, позивач заявив вимогу щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000 грн.

Щодо заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

05.04.2021 року між позивачем та адвокатом Рублевським Антоном Павловичем укладено Договір №05/04-21 про надання правової допомоги (а.с.30-36).

Згідно п.4.1-4.2 Договору гонорар винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.

Гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та визначені у додатку 1.

За змістом Додатку 1 вартість послуг може складати 25% та 70% від мінімальної заробітної плати.

Згідно Акту наданих послуг адвокатом надано наступні послуги:

1.Складання позовної заяви 5 год. 21000 грн.;

2.Зустріч та усна консультація клієнта 3 год. 4500 грн.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення з цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно зазначеного вище Висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З цієї підстави суд не може брати до уваги ті послуги, опис яких не є конкретизованим або щодо яких відсутні чітко встановлені результати проведеної роботи.

Судом встановлено, що представником позивача складено та подано позовну заяву.

При цьому, відповідач заперечує щодо заявленої суми судових витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи суму неспівмірною та завищеною щодо предмета спору

Згідно п.1 ч. 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з`ясувати, чи, є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо (ч.9 ст.139 КАС України).

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч.1,7 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд встановив, що адвокатом складено та подано до суду позовну заяву, однак такий вид послуги як зустріч та усна консультація не має документального відтворення, що ускладнює оцінку наданої послуги в контексті її вартості. З огляду на це, покладати тягар судових витрат на відповідача у разі неможливості підтвердити вартість послуги не відповідає принципу обгрунтованості.

Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо неспівмірності предмета позову заявленій сумі витрат на правову допомогу, адже конкретних доводів та оцінки представником відповідача не проведено. Більше того, матеріали справи, всупереч доводів відповідача, містять докази проведення оплати за договором про надання правової допомоги платіжне доручення №1423 від 06.04.2021 року (а.с.41).

З урахуванням того, що позов задоволено, представником позивача надано документальні підтвердження наданих послуг, надано їх детальний опис, матеріали справи містять фактичні результати наданих послуг, суд вважає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, слід покласти частково на відповідача. З урахуванням зазначеного суд вважає за можливе стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21000 грн., визначивши цю суму пропорційною за надані послуги адвоката виходячи із вимог ч.9 ст. 139 КАС України.

Судові витрати в цій частині у розмірі 4500 грн. суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Компанія «Софторг» (код ЄДРПОУ 20628780; вул. Дальницька, 50/21, м. Одеса, 65005) до Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459; вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078), третя особа Одеська митниця як відокремлений підрозділ Держмитслужби (код ЄДРПОУ ВП 44005631; адреса: вул. Івана та Юрія Лип, 21 А, м. Одеса, 65078) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500020/2021/000020/2 від 18.02.2021 року.

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Компанія «Софторг» (код ЄДРПОУ 20628780) суму сплаченого судового збору у розмірі 3376 (три тисячі триста сімдесят шість) грн. 87 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 21000 (двадцять одна тисяча) грн.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян