Рішення № 103533520, 23.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/26788/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військова частина А2800, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військова частина А2800, у якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області щодо нарахування щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2021 рік;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області здійснити перерахунок та виплату позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2021 рік - п`яти мінімальних пенсій за віком, із врахуванням раніше виплачених сум;

стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати у справі, що складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі 8 100 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що у 2020 році він ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, а відтак і право на пільги, які встановлені для учасників бойових дій, зокрема ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги.

Позивач вважає, що, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, розмір вказаної щорічної разової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій складає п`ять мінімальних пенсій за віком.

Натомість, у 2021 році позивач до 5 травня отримав разову грошову допомогу у розмірі 1491, 00 грн., яку виплачено через Військову частину А2800.

Позивач вказує, що кошти для виплати грошової допомоги до 05 травня, військовій частині А2800 були перераховані Управлінням соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області на спеціальні рахунки.

Отже, позивач оскаржує дії Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області щодо нарахування щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому ніж встановлено ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Позивач вказує, що розмір виплаченої йому разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік не відповідає нормам чинного законодавства, що діяли на момент виплати допомоги, а саме відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач вказує, що у зв`язку із зверненням до суду із цим позовом ним понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 8 100 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 29 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін, відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України.

Відповідач копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 29 грудня 2021 року отримав засобами поштового зв`язку 13 січня 2022 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи зворотним повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Однак, у встановлений судом строк, відповідач відзив на адміністративний позов не надав, з клопотаннями/заявами щодо продовження строку на подання відзиву до суду не звертався.

Згідно вимог ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інші заяви по суті справи учасниками справи також не надавались, додаткові докази не надходили.

З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 21 грудня 2020 року Військовою частиною А0880 (а.с. 7).

Статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій.

Отже, як учасник бойових дій, позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, що не заперечується сторонами.

До матеріалів справи позивачем надано Виписку з казначейського рахунку Військової частини А2800 від 13 вересня 2021 року станом на 19 травня 2021 року про перерахунок Управлінням соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області коштів за призначенням: 2501150;2730; Щорiч. разова грош. допом. вет.вiйни і жертв. нацист. Пере слід.Овід.від. (а.с. 12).

Згідно роздавальної відомості на виплату грошової допомоги до 5 травня згідно постанови КМУ №325 від 08.04.2021 року, Військовою частиною А2800 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 1491,00 грн. (а.с. 13).

Однак, позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі – Закон №3551).

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону №3551 (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ст. 17-1 Закону №3551, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст.12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.

Особам, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, на спеціальні рахунки установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 (набув чинності 01.01.2008) ч.5 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” викладено у такій редакції: “Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також були врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019, № 112 від 19.02.2020, №325 від 08.04.2021, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Водночас, Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 вказано про втрату чинності положеннями Закону саме з дня ухвалення цього Рішення.

Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

08 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №325 “Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, якою визначені розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.

Зокрема, Кабінет Міністрів України у Постанові № 325 установив, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.

Проте, як вже було зазначено, з 27 лютого 2020 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 стаття 12 Закону №3551-XII діє у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV та передбачає: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Відповідно до положень ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1)

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (ч. 2).

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3).

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (ч. 4).

Отже, виходячи із визначених у статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2021 році слід застосовувати Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу ніж постанова КМУ №325, якою керувався відповідач.

Аналогічного висновку щодо необхідності застосування при визначенні розміру разової грошової допомоги акту, який має вищу юридичну силу, а саме Закон № 3551-XII, а не Постанову КМУ №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 28 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

При цьому, Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, про що зробила висновок Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.

Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2021 році становить 8845,00 грн. (1769х 5).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2021 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Проте, як встановив суд, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги у розмірі 1491,00 грн. відповідно до постанови КМУ від 8 квітня 2021 р. № 325, чим порушив права позивача.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Отже, оскільки разову грошову допомогу у 2021 році до 05 травня позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Суд зазначає, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 3-р/2020 від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), стаття 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діє та має застосовуватись у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-XIV.

Ця норма передбачає, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Враховуючи, що в даному випадку, безпосередньо нарахування та виплату шляхом перерахування коштів на казначейський рахунок Військової частини А2800, у якій позивач проходить службу, щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснювало Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправними його дій щодо нарахування ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов`язати Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Саме такий судовий захист суд вважає таким, що відповідає сутності спірних правовідносин та відновлює порушене право позивача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Розподіл судових витрат

У позовній заяві позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача суму судових витрат на правничу допомогу у розмірі 8 100 грн., вказуючи на те, що ця сума визначена договором, як фіксована вартість правової допомоги.

У зв`язку із тим, що сума витрат на правову допомогу є фіксованою, позивач вважає, що детальний опис робіт не є обов`язком, тому не наданий до суду, як і докази оплати послуг адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

При цьому, за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі.

У свою чергу, неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що належать розподілу між сторонами.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

1) Договір №02/2/12/21 про надання правової (правничої) допомоги від 02 грудня 2021 року, укладений між адвокатом Зеленко Дмитром Сергійовичем (Виконавець) (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8707/10) та Купраш Олександром Васильовичем (Замовник) (а.с. 14-15);

2) Додаток 1 до Договору №02/2/12/21 від 02 грудня 2021 року, яким Сторони погодили, що вартість послуг адвоката складає 300 доларів США (а.с. 19);

3) Акт проведення оплати №2 від 02 грудня 2021 року до Договору №02/2/12/21 від 02 грудня 2021 року, яким Сторони підтвердили сплату суми гонорару, зазначеного у Додатку №1 до Договору (а.с. 20);

4) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8707/10 від 07.02.2020 року (а.с. 15).

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, зі змінами затвердженими З`їздом адвокатів України 2019 року 15 лютого 2019 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до висновку, викладеному у постанові Верховного Суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020 року розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Водночас, вирішуючи питання щодо розподілу між сторонами заявленої суми витрат на правову допомогу, суд вважає, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю цієї справи і наданими адвокатом послугами.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України, типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Суд враховує, що дана справа є типовою, підготовка позовної заяви не потребує значного витрачання часу, а правова позиція у цій категорії справ сформована Верховним Судом у зразковій справі №440/2722/20.

У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 8 100, 00 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому враховуючи предмет позову те, що дана справа є типовою та відноситься до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, суд доходить висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та таким, що підлягає зменшенню до 1 500, 00 грн.

Таким чином, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно ст.ст. 134, 139 КАС України, суд присуджує позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500, 00 грн.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, витрати зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 132, 134, 139, 162, 177, 241-246, 250, 255-258, 262, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військова частина А2800, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області щодо нарахування ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (п`ять мінімальних пенсій за віком).

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 44358689; 65032, м. Одеса, просп. Шевченка, 4) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; 67572, Одеська область, Одеський район, с. Вапнярка) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500, 00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; 67572, Одеська область, Одеський район, с. Вапнярка).

Відповідач – Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 44358689; 65032, м. Одеса, просп. Шевченка, 4).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Військова частина А2800 (код ЄДРПОУ 07867727; 67667, Одеська область, Біляївський район, смт. Хлібодарське, вул. Артилерійська, 9).

Суддя О.В. Глуханчук