Ухвала суду № 103532445, 23.02.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

23 лютого 2022 року м. Київ № 320/659/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)", в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№35), щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме невиплаті в день звільнення компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати Державну установу «Білоцерківська виправна колонія (№ 35) (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Василя Симоненка, 16, код СДРПОУ 08563665) виплатити компенсацію за неотримане речове майно при звільнені ОСОБА_1 (ідентифікаційний код РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 в розмірі 15 711,04 гривні.

Ухвалою суду від 25.01.2022 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення її недоліків, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду (із зазначенням інших підстав) та доказів поважності причин пропуску такого строку.

До суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом позивач вказав, що у нього були правомірні сподівання щодо виплати компенсації за неотримане речове майно. Вказує, що про обов`язок виплати йому компенсацію у день звільнення Державною установою "Білоцерківська виправна колонія (№35)" дізнався під час отримання юридичної консультації у адвоката 13.09.2021. Також зазначає, що після звільнення зі служби в Державній установі проходив військову службу у різних дислокаціях, у тому числі в зоні Операції Об`єднаних сил (ООС).

Суд дослідивши матеріали справи, заяву про поновлення пропущеного процесуального строку та зміст позову, зазначає таке.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Ключовою є фраза «з поважних причин», а отже це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача, тобто якщо строк був пропущений з поважних причин, це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.

Процесуальний закон не дає визначення терміна "поважні причини".

При цьому у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04 зазначено таке: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим».

Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Кажучи про принцип рівності сторін, Суд указує, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 р. № 3932/02, § 22).

Відповідно до прецедентного права Суду рішення судів і трибуналів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (справа "Гарсія Руїз проти Іспанії", § 26).

Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому й саме питання застосування строку звернення до суду тісно пов`язано з їх реалізацією.

Строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Згідно з ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З урахуванням правової природи грошової компенсації за неотримане речове майно, яка визначена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, спеціальним строком звернення до суду є місячний строк, визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі №380/5093/20, від 30.11.2021 у справі №520/7668/20.

Як убачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби 30.01.2020 відповідно до наказу Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" №13/ОС-20.

До суду з цим позовом позивач звернувся 04.01.2022, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.

Так, позивач у своїй заяві про поновлення строку звернення зазначає, що після звільнення зі служби в Державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" проходив військову службу у різних дислокаціях, у тому числі в зоні Операції Об`єднаних сил (ООС).

З долученого до матеріалів справи військового квитка № НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлено, що у періоди з 07.06.2020 до 03.08.2020, з 09.09.2020 до 15.10.2020, з 01.11.2020 до 20.01.2021, з 01.02.2021 до 27.02.2021 позивач перебував на території Луганської області.

За наведеного, посилання позивача на перебування в зоні Операції Об`єднаних сил як на поважну причину пропуску строку звернення, суд відхиляє, оскільки останній перебував у вказаній зоні зі спливом місячного строку (строк оскарження) після звільнення зі служби в Державній установі "Білоцерківська виправна колонія (№35)" та не постійно. Обґрунтованих причин пропуску строку за періоди з 01.02.2020 по 06.06.2020 та з 28.02.2021 по даний час позивач не зазначив.

Також, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що про обов`язок виплати йому компенсацію у день звільнення Державною установою "Білоцерківська виправна колонія (№35)" дізнався під час отримання юридичної консультації у адвоката 13.09.2021, з огляду на таке.

З пояснень позивача вбачається, що перед звільненням зі служби він подав рапорт згідно якого зазначив про бажання отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно. Отже, на момент звільнення був належним чином обізнаний про належність йому до виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Водночас матеріли справи свідчать, що позивач почав вживати активні дії щодо врегулювання питання про виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно лише у листопаді 2021 року, тобто зі спливом двохрічного строку, звернувшись до відповідача із відповідною заявою.

Твердження позивача про те, що він не має юридичної освіти, суд не бере до уваги, оскільки такий довід не може свідчити про поважність пропуску строку звернення до суду.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

За висновком суду, обставини, зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, не є такими, оскільки належних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності поважних причин його пропуску, а саме наявності обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не наведено.

Наведене свідчить про пропущення строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами.

Суд зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Відтак, подання позовної заяви, за відсутності належного обґрунтування причин такого тривалого зволікання, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є недопустимим в силу позиції Європейського Суду з прав людини у даному питанні.

Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша).

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Зважаючи на необґрунтованість позивачем поважності підстав пропуску строку звернення до суду з позовом, який залишено без руху, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№35)" про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Роз`яснити позивачеві що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Леонтович А.М.