Рішення № 103531834, 23.02.2022, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року м. Житомир справа № 240/36788/21

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журиди Сергія Миколайовича про визнання протиправним і скасування постанови,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журиди Сергія Миколайовича, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.09.2021 №66805414.

Мотивуючи вимоги позову, ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки винесена з недостовірними відомостями щодо адреси місця її проживання. На переконання позивача, у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва були відсутні законні підстави для прийняття виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження. Просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 14.02.2022 клопотання позивача про поновлення процесуального строку задоволено. Поновлено пропущений процесуальний строк для звернення до суду з даною позовною заявою. Позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №240/36788/21. Розгляд справи вирішено провести за правилами статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 21.02.2022 на 09:30 год. з викликом сторін. Також вказаною ухвалою суд витребував у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження №66805414 та докази надіслання та отримання ОСОБА_1 постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида С.М. про відкриття виконавчого провадження №66805414 від 13.09.2021.

У судове засідання, призначене на 21.02.2022, позивачем подано заяву про розгляд справи у письмовому провадженні.

Відповідач у судове засідання не прибув.

Статтею 287 частиною 4 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 129 частини 2 КАС України учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.

Враховуючи вимоги статті 287 КАС України щодо особливостей розгляду даної категорії термінових справ та особливості повідомлення учасників справи, визначені статтею 268 КАС України, судом вживалися заходи направлення учасникам справи повістки про виклик шляхом надсилання на електронну адресу останніх зазначеної та у відповідності до підтвердження про отримання тексту повістки, що надійшло до суду, останні вважається належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду

14.02.2022 ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження, пам`ятку, судову повістку, позов з додатками надіслано на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, 14.02.2022 відповідач отримав копію ухвали від 14.02.2022 про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Втім, як у зазначений строк, так і станом на дату постановлення судом рішення до суду не надходив відзив відповідача на позовну заяву.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до статті 205 частини 9 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

А відтак, оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи, у відповідності до статті 205 КАС України їх неявка не перешкоджає даної розгляду справи.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити, враховуючи наступне.

З долученої до матеріалів справи копії паспорта позивача серії НОМЕР_1 судом встановлено, що 18.12.1991 місцем проживання ОСОБА_1 зареєстровано: " АДРЕСА_1 ".

15.04.2021 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович видав виконавчий напис №168950, яким пропонував звернути стягнення:

з громадянина (-ки) України, яким(якою) є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження м. Житомир, місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце роботи: не відомо, який(-а) є Боржником за Кредитним договором № 2766909025/226304 від 30.01.2020, укладеним з первісним кредитором Товариство з обмеженою відповідальністю "Гоуфінгоу", код ЄДРПОУ 42059219 право вимоги за яким було відступлено до Нового кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті фінанс груп", код ЄДРПОУ 39508362" відповідно до договору факторингу №1-31/05/2021 від 31 травня 2021 року відповідно до якого ТОВ "ФК "Сіті Фінанс Груп" набуло право Нового кредитора до Позичальника за Кредитним договором.

13.09.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Журид Сергієм Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №66805414 про примусове виконання виконавчого напису від 15.06.2021 №16850.

Боржником у такій постанові вказано: " ОСОБА_1 ", а її адресою зазначено: " АДРЕСА_4 ".

Доказів отримання позивачем відповідної постанови за вказаною адресою матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIIІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон № 1403-VIII).

Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ).

Пунктом 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, б статті 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Зі змісту наведеної норми убачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону №1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

При цьому, відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч. 6 цієї статті фізична особа може мати кілька місць проживання.

За визначенням ст. 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон № 1382-IV) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; < >.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання (пункт 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207).

Згідно із п. 7 цих Правил реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України від 02.09.1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі Закон № 3425-XII) та іншими актами законодавства (частина 1 статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі Порядок вчинення нотаріальних дій).

Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 «Викладення виконавчого напису» глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій установлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість (підпункт 5.1).

Отже, з огляду на викладене, Закон №1404-VIIІ визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, право приватного виконавця відкрити виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює свою діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Таким чином, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місце знаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та, відповідно, на яку розповсюджується компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. В протилежному випадку - виконавчий документ повертається стягувачу приватним виконавцем без прийняття його до виконання як такий, що пред`явлений не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08.04.2020 по справі №804/6996/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до паспортних даних зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . При цьому, позивачка зазначає, що ніколи не проживала у Києві області та не мала і немає там жодного майна, в той час як відповідачем не надано доказів протилежного.

З постанови про відкриття виконавчого провадження №66805414 від 13.09.2021, судом встановлено, що у виконавчому написі, виданому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович за №168950 від 15.06.2021 про стягнення із боржника ОСОБА_1 коштів у розмірі 5 478,60 грн., вказано адресу проживання боржника: АДРЕСА_3 .

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що жодних даних, які посвідчують визначене приватним нотаріусом у виконавчому написі про те, що місцем проживання/перебування позивача є у м. Києві суду не надано.

Крім того суду не надано доказів, які б посвідчували факт знаходження майна, у тому числі банківських рахунків ОСОБА_1 у межах виконавчого округу м. Києва, а також доказів з`ясування з достовірних джерел інформації про місце проживання та наявність боржника у відповідному виконавчому окрузі.

Отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності свідчили б про наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження № 66805414 у межах виконавчого округу м. Києва.

Частиною 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Разом з тим, суд зазначає, що у даному випадку, приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження без з`ясування питання дійсного місця проживання/ перебування боржника ОСОБА_1 , приватний виконавець свідомо не виключає можливості порушення ним приписів ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII. У свою чергу, таке рішення не відповідає критерію законності, визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України.

Водночас, Законом України "Про виконавче провадження" саме на виконавця покладено обов`язок встановити чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконанням, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, питання з`ясування місця проживання боржника та/або місця розташування його майна передує відкриттю виконавчого провадження та має вирішальне значення для вирішення питання про те чи дотримано порядок пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Поряд з цим судом також установлено, що відповідно до Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Журид Сергій Миколайович здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Отже, очевидно, що адреса зареєстрованого місця проживання позивача не належать до виконавчого округу приватного виконавця Журида Сергія Миколайовича.

За приписами глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого Міністерством юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача, без участі боржника та лише на основі документів стягувача.

Відповідаючи на питання: які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні "місця виконання рішення" у розумінні ч.2 ст.24 Закону № 1404-VIII як умови, з якою ч.2 ст.25 Закону №1403-VIII пов`язує дотримання принципу територіальності при відкритті виконавчого провадження, Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20 указав, що місце проживання (або ж "адреса проживання", як зазначено у виконавчому написі приватного нотаріуса) має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених ст.2 Закону №1404-VIII.

Верховний Суд у зазначеній справі №380/7750/20, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, указав, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і у виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів. Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ.

Аналіз положень ст.29 ЦК України у зіставленні з положеннями Закону № 1382-IV дозволяють зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Місцем постійного проживання закон вважає адресу, за якою людина проживає більше шести місяців на рік. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Тож "місце реєстрації" і є "місцем проживання" фізичної особи. Інше питання, що фізична особа не обмежена у праві, окрім зареєстрованого місця проживання, мати і інше місце проживання.

У контексті спірних правовідносин у справі № 380/7750/20 Верховний Суд дійшов висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Проблема визначення місця виконання рішення для цілей дотримання принципу територіальності під час відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, у якому боржником є фізична особа, за виконавчим написом приватного нотаріуса, де зазначено два місця проживання боржника, які відносяться до різних виконавчих округів, одне з яких є зареєстрованим, а інше документально не підтверджене, досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи № 380/9335/20.

Так, у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20 в аналогічних за змістом правовідносинах було сформовано правовий висновок, відповідно до якого ч.2 ст.24 Закону №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання.

Тож за описаних вище обставин, враховуючи не підтвердження судовим розглядом на момент відкриття виконавчого провадження місця проживання/місця знаходження фізичної особи боржника у виконавчому окрузі міста Києва, зазначеної приватним нотаріусом у виконавчому написі як "місце проживання", Верховний Суд у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20 дійшов висновку, що у цьому випадку саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення.

Ураховуючи доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, Верховний Суд констатував, що у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону № 1382-IV, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.

Верховний Суд наголосив, що відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів, визначених ч.1 ст.4 Закону № 1403-VIII, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний Суд дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам ч.2 ст.2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Виходячи із системного аналізу п.10 ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

В межах спірних правовідносин суд також враховує, що Закон №1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.

Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20, суд вважає, що приватний виконавець порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону №1404-VІІІ.

Висновки аналогічного характеру також викладені у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 в справі №460/6848/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України обов`язкові для врахування судом.

Оскільки виконавчий документ приймався відповідачем до виконання не за місцем проживання, перебування боржника чи знаходження його майна, суд дійшов висновку, що у приватного виконавця були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження.

А отже, у суду відсутні достатні правові підстави вважати, що постанова про відкриття виконавчого провадження є обґрунтованою, та винесеною з дотримання вище вказаних положень Закону щодо місця відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, не надав суду достатні та належні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність та обґрунтованість відкриття виконавчого провадження. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Водночас, у позові ОСОБА_1 було заявлено вимогу про стягнення з відповідача на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши зазначену вимогу позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6статті 134 КАС України).

Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи було додано: договір про надання правової допомоги від 05.11.2021 укладений між ним та адвокатом Приведьон В.С., додаткова угода №1, детальний опис та розрахунок наданих послуг, квитанція на суму 3000 грн. ордер про надання правової допомоги серії №1017319, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №000735.

Суд акцентує увагу на тому, що при вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує складність, у даній категорії справ.

Беручи до уваги зміст виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх вартість, суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є співмірними.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд, за критеріями обґрунтованості розміру витрат на правову допомогу та пропорційності до предмета спору, враховуючи не заперечення відповідача щодо суми таких витрат, приходить до висновку, про стягнення з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида Сергія Миколайовича на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 гривень.

Крім того, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору позивача у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Журида Сергія Миколайовича (вул. Спаська, 31 Б, цокольний поверх, офіс 9, Київ 70, 04070, РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида Сергія Миколайовича про відкриття виконавчого провадження №66805414 від 13 вересня 2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида Сергія Миколайовича.

Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида Сергія Миколайовича на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г.В. Чернова