Рішення № 103519474, 22.02.2022, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа№ 175/2799/21

провадження 2/175/1564/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченко О.Г.

з секретарем Кульпіна Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

В обґрунтування позову зазначило, що 16 квітня 2016 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Фольксваген», д/н НОМЕР_1 , рухалася по вул. Набережна перемоги в м. Дніпро, де в районі е/о № 13 допустила наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину зліва на право відносно руху автомобіля, внаслідок чого останній загинув на місці пригоди.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 23 серпня 2016 року в умовах місця події, водій автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 не мала технічної можливості запобігти вказаній ДТП своєчасним застосуванням екстренного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду. При цьому інформація щодо наявності умислу потерпілої чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди в постанові про закриття кримінального провадження відсутня. Позивач зазначає, що відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода.

Відповідно до інформації МТСБУ на момент ДТП ОСОБА_3 не мала чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності. У зв`язку з чим МТСБУ сплатило на користь представника потерпілого - страхове відшкодування в сумі 17 400 грн. Виплата страхового відшкодування була здійснена МТСБУ на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 07 березня 2019 року. Факт виплати підтверджується платіжним дорученням № 966374.

Отже, оскільки на час дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, МТСБУ, посилаючись на вимоги п. 38.2.1 ч. 2ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ч. 1ст. 1191 ЦК України, просить стягнути з відповідача на свою користь 17 400 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив суд провести розгляд справи за його відсутністю, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що 16 квітня 2016 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Фольксваген», д/н НОМЕР_1 , рухалася по вул. Набережна Перемоги в м. Дніпро, де в районі е/о № 13 допустила наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину зліва на право відносно руху автомобіля, внаслідок чого останній загинув на місці пригоди.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 23 серпня 2016 року в умовах місця події, водій автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 не мала технічної можливості запобігти вказаній ДТП своєчасним застосуванням екстренного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду. При цьому інформація щодо наявності умислу потерпілої чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди в постанові про закриття кримінального провадження відсутня. Позивач зазначає, що відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки у даній дорожньо-транспортній пригоді покладається на водія транспортного засобу, за участю якого відбулась дорожньо-транспортна пригода.

Як зазначається в позові МТСБУ, за інформацією останнього на час дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мав чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

07 березня 2019 року представник потерпілого звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до наказу № 5570 від 06.06.2019 року МТСБУ прийняло рішення про виплату ОСОБА_4 з фонду захисту потерпілих у рахунок відшкодування шкоди 17 400 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 966374 від 07.06.2019 року МТСБУ перерахувало ОСОБА_4 відшкодування у вищевказаному розмірі.

Спірні відносини виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена смертю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а отже врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Цивільним кодексом України.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією, що здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», законодавства України та свого Статуту.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 41 п. 41.1 п. п. «а» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст.1.6. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди, довіреності або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом із цим, за змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому лише різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, та зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Однак під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження і доводи позивача щодо того, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 на момент ДТП не була забезпечена полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів.

Зокрема, відповідачем суду надано в якості доказу поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ № 7916637 в АТ «СК «АХА Страхування», строк дії до 21.05.2016 року, тобто останній був чинним на момент вчинення ДТП.

А відтак, відшкодування завданої шкоди повинно було відбуватись за рахунок коштів в межах ліміту страховика АТ «СК «АХА Страхування».

Окрім цього, суд вказує, що згідно п. 1 ч. 1ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди, що спричинена внаслідок ДТП, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. При цьому обов`язковою підставою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності за завдану джерелом підвищеної небезпеки матеріальну шкоду є вина особи, яка її завдала, наявність в її діях відповідної протиправної поведінки.

В силу вимог частини 6статті 82 ЦПК Українивирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, як було встановлено судом, відповідно до постанови Слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області про закриття кримінального провадження від 23.08.2016 року, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито по реабілітуючим підставам, а саме у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення в діях такого водія.

Таким чином, суд вважає, що з боку сторони позивача не було надано жодного належного, достатнього та допустимого доказу, що підтвердив би протиправну поведінку відповідача та його вину у вчиненні ДТП, яка відбулась 16 квітня 2016 року о 14 год. 10 хв. По вул. Набережна Перемоги в м. Дніпро, в районі е/о № 13 за участю автомобіля марки «Фольксваген», д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ч. 2 ст.78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Таким чином, оскільки суду не надано доказів наявної вини у відповідача в скоєнні вказаного ДТП, і на момент вчинення такої події відповідач застрахував свою цивільно-правову відповідальність, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача на користь МТСБУ в порядку регресу відповідних документально підтверджених витрат, пов`язаних із виплатою страхового відшкодування, внаслідок чого в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2270 грн. слід віднести за його рахунок.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1166, 1187, ЦК України, ст.ст. 4,6,10,12,13,81-83,141,247, 263-264, 268, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок позивача Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131).

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.Г. Васюченко