Рішення № 103513914, 22.02.2022, Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/1507/21

Провадження № 2/677/191/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

22 лютого 2022 року м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого - судді Гладій Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Владюк Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Красилівської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого виступає законний представник ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Красилівської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов обґрунтовує тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 серпня 2015 року, у якому на сьогоднішній день зареєстрований та постійно проживає її брат ОСОБА_4 . Із довідки реєстраційного відділу Красилівської міської ради від 06 травня 2020 року № 6018 вона дізналася, що у даному будинку за невідомих їй обставин та підстав зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином ОСОБА_3 , яка з вересня 2010 року зустрічалася із її сином ОСОБА_5 , а з жовтня 2011 року по січень 2012 року вони проживали у цивільному шлюбі. У зв`язку із такими обставинами з 21 вересня 2010 року ОСОБА_3 була зареєстрована у даному будинку, з 27 березня 2012 року у ньому також зареєстровані її діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а з 22 квітня 2014 року у цьому ж будинку зареєстрована ОСОБА_8 ОСОБА_3 та її син ОСОБА_6 проживали в будинку з жовтня по листопад 2011 року, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 взагалі у будинку ніколи не проживали. Зазначені обставини встановлені рішенням Красилівського районного суду від 20 грудня 2017 року по справі № 677/2025/16, яким ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано такими, що втратили право користування зазначеним житловим будинком, з підстав не проживання у ньому з листопада 2011 року. Таким чином, станом на час реєстрації у даному будинку ОСОБА_2 , його матір, а саме ОСОБА_3 у ньому не проживала. До того ж, на даний час вона знята із реєстрації у ньому. Крім того, ОСОБА_2 не був та не є членом її та ОСОБА_4 сім`ї, вона не має з ним будь-яких родинних відносин та взагалі ніколи не бачила його. За таких обставин вважає, що будь-яких правових та фактичних підстав реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у її будинку не було та на даний час немає, а тому, просить визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 не була присутньою, просила суд розглядати справу без її участі, на позовних вимогах наполягає, проти заочного розгляду не заперечує.

ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , в судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце його проведення була повідомлена у встановленому порядку.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просить справу слухати у її відсутності, щодо задоволення позову не заперечує.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 серпня 2015 року № 2-135 ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_1 .

Із довідки реєстраційного відділу Красилівської міської ради від 06 травня 2020 року № 6018, вбачається, що в даному будинку зареєстрований ОСОБА_2 .

Згідно висновку про можливість проживання дітей в будинку в АДРЕСА_1 , слідує, що у вказаному будинку небезпечно проживати людям. Зі слів ОСОБА_4 , який зареєстрований та проживає у даному будинку, малолітній ОСОБА_2 з народження не проживав та не проживає у зазначеному житловому будинку. ОСОБА_3 кілька місяців у 2012 році проживала у будинку з старшим сином.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із не проживанням у ньому з листопада 2011 року.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Конституцією України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (ст. 13, 41 Конституції України).

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом статті 383 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу УРСР власник житла має право використовувати свою власність для свого проживання та проживання членів своєї родини.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Враховуючи наведене, позивач, як власник житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , має право на безперешкодне користування та розпорядження ним.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Статтею 405 ЦК України визначено право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.

Вичерпного переліку таких поважних причин, а ні цивільне, а ні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із не проживанням у ньому з листопада 2011 року, тобто до народження ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно із ст. 176 СК України батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

Таким чином, положення діючого сімейного законодавства чітко встановлюють право користування дитини майном батьків.

Поряд з цим, як вже зазначалось житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є у власності позивача, яка не є одним з батьків неповнолітньої.

Згідно із ст. 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції про права дитини).

В свою чергу, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України ).

Відповідно до частин третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Правом вільно обирати собі місце проживання, наділена фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років.

З матеріалів справи вбачається, що на час звернення до суду з позовом та ухвалення судом рішення у даній справі, ОСОБА_2 не має чотирнадцять років.

Наведене дає підстави для висновку про те, що місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_2 , в силу вимог закону є місце проживання його батьків або одного з них, з ким він проживає.

Закон України "Про охорону дитинства", прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право: на житло - діти-члени сім`ї наймача чи власника житлового приміщення - мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем; на майно - кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Аналізуючи вказані вище норми законодавства у сукупності з встановленими обставинами у даній справі, суд вважає, що неповнолітній ОСОБА_2 втратив право на користування жилим приміщенням, належним на праві власності позивачу, оскільки факт непроживання його батьків за відповідною адресою та визнання його таким, що втратив право на користування відповідним жилим приміщенням, є підставою для втрати і неповнолітнього права на проживання та користування відповідним житлом, за відсутності обставин, які б підтверджували існування домовленості між позивачем та батьками дитини щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

Оскільки, малолітня особа у віці до чотирнадцяти років не наділена правом самостійно обирати собі місце проживання, а її власне волевиявлення залежить від волевиявлення її батьків, тому задоволення вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, є підставою для задоволення аналогічних вимог позивача, яка в родинних стосунках з ним не перебуває, тому вимога про визнання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування за вищевказаною адресою, не порушує прав малолітньої дитини, встановлених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Отже, позовні вимоги є підставними, законними та обґрунтованими, а тому їх слід задовольнити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому з ОСОБА_3 слід стягнути в користь позивачки 908 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 141, 263, 265, 273, 280-282, 289 ЦПК України, ст.ст. 16, 319, 391, 405 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908 гривень судового збору.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Законний представник - ОСОБА_3 , 1988 року народження, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа - служба у справах дітей Красилівської міської ради, місце знаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, площа Незалежності, 2, ЄДРПОУ 43925627.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Красилівського районного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги позивачем заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Красилівський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний тексат рішення складено 23 лютого 2022 року.

Суддя Л.М. Гладій