Рішення № 103510506, 07.02.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14213/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Ємець Д.О.

за участі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу 757/14213/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обгрунутвання позовної заяви зазначено, що в результаті неправомірних дій відповідача позивачем було втрачено автомобіль марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору, що зумовило останнього звернутись до суду за захистом та відновленням своїх прав.

Таким чином, позивач просить суд:

- визнати неправомірні дії відповідача щодо проведення державної реєстрації права власності на транспортний засіб марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору без належних на те повноважень у ОСОБА_2 ;

- стягнути з відповідача Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (ЄДРПОУ 40112076) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 388 500 ( триста вісімдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що відповідає вартості позивача автомобіля марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору;

- стягнути з відповідача Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (ЄДРПОУ 40112076) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

23.03.2021 ухвалою суду було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

11.06.2021 представником Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач вказує, що між ним та ОСОБА_2 після досягнення усної домовленості було видано довіреність, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я., зареєстрованим № 2509 від 03 березня 2020 року на розпорядження транспортного засобу марки «Lincoln» модель «Zephyr», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору.

12.03.2020 позивач звернувся до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М., із заявою про скасування вищевказаної довіреності та на підставі особистої заяви припинив її дію.

Разом з цим, представник відповідача вказує, що в обґрунтування свого позову позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що з 12.03.2020 року по 13.03.2020 року регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, довідався або міг довідатися про скасування вказаної довіреності, хоча в розумінні ст. 249 ЦК України такий обов`язок покладено саме на позивача, оскільки він повинен негайно про це повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Посилання позивача на рекомендований лист з повідомленням ОСОБА_2 про скасування довіреності не підтверджено документально.

Представник звертає увагу, що відповідно до Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.12.2006 року за № 111/5, перевірка дійсності довіреності (у тому числі дубліката довіреності) за даними Єдиного реєстру довіреностей, що пов`язана з учиненням нотаріальних дій, з видачею про це скороченого або повного витягу, проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з видачею про це скороченого витягу шляхом безпосереднього доступу чи у порядку інформаційної взаємодії Єдиного реєстру довіреностей з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється безкоштовно.

Відповідно до пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 622/5 від 20.02.2020 надання інформації з Єдиного реєстру в електронній формі з використанням сервісної послуги у формі прикладного програмного інтерфейсу цього реєстру особам, зазначеним в пункті 1.8 глави 1 Положення про запровадження Єдиного реєстру довіреностей, здійснюється автоматично з використанням програмних засобів ведення цього реєстру шляхом зазначення одного або декількох параметрів пошуку, визначених у пункті 3.5 цієї глави.

Інформація з Єдиного реєстру в електронній формі з використанням сервісної послуги у формі прикладного програмного інтерфейсу цього реєстру містить відомості, визначені підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 цієї глави.

З 06.03.2020 року державне підприємство «Національні інформаційні системи», як адміністратор не видаватиме витяги з Єдиного реєстру довіреностей. Це пов`язано з набранням чинності наказу Міністерства юстиції України від 20.02.2020 № 622/5, яким внесено зміни до Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Мін`юсту від 28.12.2006 № 111/5. Національне агентство з питань запобігання корупції, Національна поліція, територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, члени та уповноважені працівники секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, державні реєстратори прав на нерухоме майно, державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які перебувають у трудових відносинах із суб`єктом державної реєстрації, отримують інформацію з Єдиного реєстру довіреностей шляхом прямого доступу до нього.

Ідентифікатори доступу до реєстру надаються на підставі належним чином оформленого Замовлення про надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів. Доступ користувачів до реєстру здійснюється за умови використання кваліфікованого електронного підпису, для створення якого використовується виключно захищений носій особистого ключа. Дії, пов`язані з отриманням електронних довірчих послуг у кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, користувач вчиняє самостійно.

Доступ до реєстру надається на підставі укладеного з ДП «НАІС» Договору про надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, який є договором приєднання та укладається шляхом направлення до відповідної філії Державне підприємство «Національні інформаційні системи» Заяви про приєднання до Договору про надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів.

Договір між відповідачем та ДП «НАІС» не укладався. Станом на 13.03.2020 у відповідача не було доступу до Єдиного реєстру довіреностей, а отже здійснити перевірку за Єдиним реєстром довіреностей у відповідача не було можливості.

Відповідач, зазначає, що безпосередній доступ до Єдиного реєстру довіреностей чи у порядку інформаційної взаємодії з Єдиним державним реєстром транспортних засобів на момент вчинення реєстраційної дії був відсутній.

06.05.2020 року утворено Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС), що здійснює діяльність, серед іншого щодо державної реєстрації (перереєстрації) та призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортних засобів усіх видів.

Договір був укладений 12.10.2020 з ДП «НАІС» та регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС).

Крім того, позовна вимога про визнання неправомірними дій відповідача щодо проведення державної реєстрації транспортного засобу марки «Lincoln» модель «Zephyr», 2008 року випуску, є не зрозумілою, яку саме реєстраційну дію просить позивач визнати неправомірною, адже згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, з автомобілем «Lincoln» модель «Zephyr», 2008 року випуску здійснювалося 9 реєстраційних операцій.

Окрім цього, відповідач зертає увагу суду, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено твердження про відсутність його волевиявлення на момент відчуження автомобіля марки «Lincoln», а отже не обґрунтоване посилання про порушення його прав власності при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2020/1986257 від 13.03.2020 року.

Крім того, договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2020/1986257 від 13.03.2020 року не визнаний судом недійсним.

Більш того, під час розгляду справи № № 583/2295/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна з чужого незаконного володіння, Охтирським міськрайонним судом Сумської області встановлено, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено твердження про відсутність його волевиявлення на момент відчуження автомобіля марки «Lincoln», а отже не обґрунтоване посилання про порушення його прав власності при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2020/1986257 від 13.03.2020 року.

28.07.2020 Охтирським міськрайонним судом Сумської області залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 07.10.2020 у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_1 відмовлено.

Таким чином, представник відповідача вказує, що вина Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві та стягнення матеріальної шкоди недоведена. Також, і недоведена моральна шкода, оскільки позивачем не доведено неправомірності дій відповідача та завдання ним шкоди під час перереєстрації транспортного засобу, а тому у ОСОБА_1 відсутні законні підстави вимагати від РСЦ МВС в м. Києві відшкодування моральної шкоди.

З врахуванням зазначеного, представник відповідача вважає, що позов є безпідставним та необґрунтованим.

11.06.2021 третя особа подала заперечення на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 зазначив, що позивач недобросовісно користується своїми правами, які стосуються предмету спору, оскільки вже наявне рішення, яке апеляційною інстанцією залишено в силі про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договору купівлі- продажу транспортного засобу та витребування майна з чужого незаконного володіння (рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28.07.2020 по справі №853/2295/20).

Також, вказав, що про скасування довіреності останньому не було відомо, до моменту отримання позовної заяви, у звязку з цим, просив відмовити в задоволенні позову.

07.07.2021 позивач подав відповідь на заперечення ОСОБА_2 , в якому зазначив, що доводи є необгрунтованими та недостовірними.

Позивач звернув увагу, що вартість автомобіля при розгляді даної справи складає 398 900,00 грн., що визначено та підтверджено звітом про оцінку майна від 20 березня 2020 року.

Сума 149 000,00 грн., на яку посилається третя особа у своєму відзиві на позовну заяву, це вартість автомобіля, яку сама третя особа вказувала при продажі авто (з урахуванням того, що довіреність яка давала такі повноваження третій особі, припинила свою дію на момент здійснення такого продажу, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей за № 764 та міститься в матеріалах справи), та саме такі дії Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (серед іншого але не виключно) й оскаржуються в судовому порядок), а тому, на думку позивача, доводи наведені у запереченнях ОСОБА_2 не мають жодного відношення до реальної вартості автомобіля відповідно до вищевказаного звіту про оцінку майна та до суті даної справи.

04.08.2021 позивач подав відповідь на відзив Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, в якому зазначив, що 12.03.2020 року звернувся до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. з заявою про скасування довіреності посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я. від 03.03.2020 року за реєстровим № 2509 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. було прийнято його заяву та припинено дію довіреності 12.03.2020 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей за № 764. При скасуванні довіреності, приватний нотаріус Місюр В.М. попередив позивача про вимоги статті 249 ЦК України та повідомив, що з моменту скасування (16:15 12.03.2020р.) довіреність є не дійсною.

Позивач 12.03.2020 року попередив ОСОБА_2 про висновок електриків про утоплення автомобіля марки Nissan Titan, 2006 року випуску, номер шасі № НОМЕР_3 (який з 10.03.2020 по 16.03.2020 перебував на діагностики та ремонті електричної частини), на що ОСОБА_2 не відреагував.

13.03.2020 року з ранку позивач звернувся до міського відділу поліції м.Херсону з заявою про шахрайські дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , протягом дня давав свідчення та підписував необхідні документи. Після чого, відразу звернувся до главпоштампу та попередив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким надавалася довіреність, про її скасування рекомендованим листом, що підтверджується квитанціями та рекомендованими повідомленнями про вручення замовного поштового повідомлення ОСОБА_2 .

Тобто станом на 12.03.2020 року припинено дію довіреності 12.03.2020 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей за № 764.

Отже відповідно до п. 15 (серед іншого але не виключно) Постанови від 7 вересня 1998 року N 1388 в редакції Постанови KM №1371 від 23.12.2009 року про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин…..- Під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, установлення газобалонного обладнання, видачі тимчасового реєстраційного талона під час передачі права користування та/або розпорядження транспортними засобами, вибракування їх у цілому) - перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром, відомостей про особу за Єдиним реєстром боржників, дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей проводяться уповноваженими особами сервісного центру МВС. Таким чином в реєстрі вже була інформація, що дію довіреності припинено.

Згідно листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 04.12.2020 року №31/26-Ж-650 відповідач повідомляє, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні будь які документи проведення перевірки дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреності, в тому числі відсутній витяг з Єдиного реєстру довіреностей, що вказує на пряме порушення державним реєстратором Антипенко Владиславом Володимировичем законодавства при здійсненні реєстраційних дій та всіх супутніх процесів прямо передбачених (як обов`язок адміністратора ТСЦ) Порядком №1371.

Таким чином, Регіональним сервісним центром МВС в м.Києві, були порушені вимоги Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ, Порядку N 1388 та ч.3 ст. 249 ЦК України, що й призвело до незаконного вибуття автомобіля з власності позивача.

16.08.2021 представником Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві було подано заперечення на відповідь відзив, в якому останній вказує, що в обґрунтування свого позову та відповіді на відзив на позовну заяву від 30.07.2021 по справі № 757/14213/21 позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що з 12.03.2020 року по 13.03.2020 року регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, довідався або міг довідатися про скасування вказаної довіреності, хоча в розумінні ст. 249 ЦК України такий обов`язок покладено саме на позивача, оскільки він повинен негайно про це повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед яким була видана довіреність.

Рекомендований лист з повідомленням ОСОБА_2 про скасування довіреності було отримано адресатом тільки 20.03.2021 (дата державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу марки «Lincoln» модель «Zephyr», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору була здійсненна 13.03.2021).

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтовані, які немають належного доказового обґрунтування.

06.10.2021 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання подав заяву про розгляд справи без фіксування технінмии засобами, вимоги позову підтримав.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без фіксування технічними засобами, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Третя особа спрямувала до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив відмовити в задоволені позовних вимог.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, з позовної заяви та матеріалів справи встановлено, що позивачу на праві власності належить транспортний засіб марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору. Право власності на вказане майно підтверджується Свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу від 09.08.2017 року. Загальна вартість автомобіля 388 500 гривень (еквівалент 13800 доларам США).

03 березня 2020 року, між позивачем та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо обміну належними транспортними засобами та додатковою доплатою у суму 6000 доларів США, внаслідок чого позивач надав довіреність на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на розпорядження своїм транспортним засобом марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору. ОСОБА_2 , в свою чергу, надав довіреність на ім`я позивача на розпорядження своїм транспортним засобом марки Nissan Titan, 2006 року випуску, номер шасі № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

11 березня 2020 року, при проведенні судовим експертом Херсонського НДЕКЦ МВС України експертного дослідження автомобіля марки Nissan Titan, 2006 року випуску, номер шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , та спеціалістами електриками ПП ОСОБА_4 , було встановлено та належним чином зафіксовано незадовільний технічний стан вказаного автомобіля, а саме: що автомобіль Nissan Titan був «утопленим».

На думку позивача, ОСОБА_5 навмисне приховав факт від позивача при обміні автомобілями та при підписанні довіреностей, поряд з цим стверджував, що автомобіль знаходиться у відмінному стані, тобто завідомо ввів позивача в оману надавши недостовірну інформацію.

12 березня 2020 року позивач попередив ОСОБА_5 про висновок судового експерта та електриків про «утоплення» автомобіля марки Nissan Titan, 2006 року випуску номер шасі № НОМЕР_6 , на що він не відреагував.

Тому 12.03.2020 року ,позивач звернувся до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. з заявою про скасування довіреності посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я. від 03.03.2020 року за реєстровим № 2509 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Місюр В.М. було прийнято заяву та припинено дію довіреності 12.03.2020 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей за № 764.

13.03.2020 року, позивач попередив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким надавалася довіреність, про її скасування рекомендованим листом, що підтверджується квитанціями та рекомендованими повідомленнями про вручення замовного поштового повідомлення ОСОБА_2 .

Також, 14.03.2020 року позивач звернувся до Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області з заявою про вжиття заходів до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які шахрайським шляхом заволоділи автомобілем марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору.

За фактом розгляду заяви 15.03.2020 року СВ Херсонського ВП ГУНП в Херсонській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202023004000990, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

У червні 2020 року від слідчого СВ Херсонського ВП ГУНП в Херсонській області позивач дізнався, шо 13 березня 2020 року в ТСЦ №8046 РСЦ МВС в м. Києві було здійснено перереєстрацію автомобіля марки Lincoln модель Zephyr на ім`я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу №8046/2020/1986257 від 13.03.2020 року, без відповідних на той момент повноважень (генеральна довіреність була скасована 12.03.2020 року та не мала законної сили).

Поряд з цим, в листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 04.12.2020 року відповідач повідомляє, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні будь які документи проведення перевірки дійсності довіреності, в тому числі відсутній витяг з Єдиного реєстру довіреностей, що, на думку позивача, вказує на пряме порушення державним реєстратором Антипенко Владиславом Володимировичем законодавства при здійсненні реєстраційних дій.

Таким чином, на думку позивача, посадові особи регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (відповідач), під час перереєстрації транспортного засобу повинні встановити з Єдиного реєстру довіреностей, що довіреність є дійсною та виключно після перевірки наданої ОСОБА_2 довіреності вчиняти необхідні реєстраційні дії. В разі, якщо в реєстрі вбачається, що довіреність відкликана повинні повідомити про це ОСОБА_2 .. Вказаного не було зроблено, що й призвело до незаконного вибуття автомобіля з моєї власності.

Також, позивач вказує, що в результаті неправомірних дій відповідача ним було втрачено автомобіль марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору, що оцінюється в розмірі 388 500 грн. (еквівалент 13800 доларам США на момент угоди),, а тому позивач вважає, що відповідач має вартість автомобіля повернути.

В результаті неправомірних дій відповідача, позивач зазнав значних страждань та хвилювань, оскільки його автомобіль незаконним чином вибув з права власності не дивлячись, що ним було відкликано довіреність.

Враховуючи те, що суб`єктом відповідальності, згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України є відповідач, останній зобов`язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 1 000 000 ( один мільйон ) гривень.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби, в тому числі легкові автомобілі» підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно Постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16.12.2015 р. зокрема зазначено, що правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Відповідно частини 1 статті 321 Цивільного Кодексу України встановлено, що право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1, 3 ст. 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій; державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів може проводитися через центри надання адміністративних послуг, що передбачено Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. N 1388 у редакції постанови КМУ від 23.12.2009 року № 1371 зі змінами (надалі по тексту - Порядок).

За вимогами пункту 7 Порядку, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Як визначено пунктом 8 Порядку, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є, серед іншого, оформлені в установленому порядку:

- договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках;

- укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття прававласності на транспортний засіб;

- нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Відповідно пунктів 33, 39 Порядку, перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери. При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття з обліку таких транспортних засобів не проводиться. У разі перереєстрації транспортного засобу свідоцтво про реєстрацію підлягає заміні на загальних підставах.

Таким чином, чинне законодавство встановлює правило, що право власності у набувача на автомобіль за укладеним договором купівлі-продажу виникає з моменту проведення державної реєстрації транспортного засобу.

Відповідно до ч.7 ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, вставленого законом.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно з ч.1 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. П. 2 ч.1 ст. 399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Так, встановлено, що позивачу на праві власності належав транспортний засіб марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору. Право власності на вказане майно підтверджується Свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу від 09.08.2017 року.

03.03.2022 позивач надав довіреність на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на розпорядження своїм транспортним засобом марки Lincoln модель Zephyr, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_2 , чорного кольору. ОСОБА_2 .

Разом з цим, позивач вказує, що 12.03.2020 року звернувся до нотаріуса про скасування зазначеної довіреності, на підтвердження зазначеного, позивач надає суду лише копію нотаріальної заяви про скасування довіреності та копію витягу з Єдиного реєстра довіреностей.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, виданий однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на здійснення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до ст. 248 ЦК підставами припинення представництва за довіреністю є: закінчення строку довіреності; скасування особою, яка її видала; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій такий документ був виданий; у разі смерті, оголошення померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження цивільної дієздатності особи, яка видала довіреність або особи, якій вона видана.

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. Про це слід в першу чергу повідомити особу, повноваження якої обмежуються чи припиняються. Це повинна зробити особа, яка припиняє або обмежує представницькі повноваження. Якщо такого повідомлення не надійшло, то усі негативні наслідки дій, вчинених представником з перевищенням повноважень або без таких, покладаються на довірителя.

Згідно вимог ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їх третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.

Таким чином, суд вивчиши матеріали позову, вбачає, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження тих обставин, що з 12.03.2020 року по 13.03.2020 року відповідач довідався або міг довідатися про скасування вказаної довіреності, з врахуванням ст. 249 ЦПК України такий обов`язок покладено саме на позивача, оскільки він повинен негайно про це повідомити представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Так, у відповіді на відзив позивачем було долучено, копію конвертів та зворотнього повідомлення. Так, зі зворотнього повідомлення, а саме з його копії, де є ОСОБА_2 адресатом вбачається, що даний лист було отримано 20.03.2020. Тобто, зазначене свідчить, що на момент перереєстрації транспортного засобу, третя особа та відповідач не знали про відсутність в останнього повноважень на здійснення вказаної дії.

Окрім цього, суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Реєстраційні операції з транспортними засобами в Україні здійснюються у відповідності до «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 (далі - Порядок №1388).

Цей Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками ТЗ, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників ТЗ виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Відповідно п. 15 Порядку під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, власного імені, по батькові (за наявності), місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, установлення газобалонного обладнання, отримання чи перезакріплення індивідуального номерного знака або номерного знака з відповідною комбінацією цифр, а також видачі реєстраційних документів для виїзду за кордон (їх повернення) або тимчасового реєстраційного талона під час передачі права користування та/або розпорядження транспортними засобами, видачі тимчасового реєстраційного талона під час передачі права користування та/або розпорядження транспортними засобами, вибракування їх у цілому) підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду. Експертне дослідження транспортного засобу і реєстраційних документів на транспортний засіб (інших документів, які є підставою для реєстрації транспортного засобу) проводиться за заявою власника з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів. Експертне дослідження проводиться фахівцями експертної служби МВС або судовими експертами державних спеціалізованих установ, які мають присвоєну в установленому Законом України "Про судову експертизу" порядку кваліфікацію судового експерта з правом проведення досліджень за відповідними експертними спеціальностями. За результатами дослідження складається висновок експертного дослідження, який додається до документів, що подаються для державної реєстрації. Установлення відповідності конструкції, перевірка за Єдиним державним реєстром транспортних засобів, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром, відомостей про особу за Єдиним реєстром боржників, дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей, дійсності сертифіката відповідності за Державним реєстром сертифікатів відповідності транспортних засобів, виданих уповноваженими органами або органами із сертифікації, та реєстром виданих сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання, що формується за повідомленнями уповноважених органів, і сертифікатів відповідності нових транспортних засобів, виданих виробником, документів, що підтверджують правомірність придбання, отримання, а також відомостей щодо митного оформлення транспортних засобів проводяться уповноваженими особами сервісного центру МВС.

Відповідно до Положення про Єдиний реєстр довіреностей затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.12.2006 року за № 111/5, перевірка дійсності довіреності (у тому числі дубліката довіреності) за даними Єдиного реєстру довіреностей, що пов`язана з учиненням нотаріальних дій, з видачею про це скороченого або повного витягу, проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з видачею про це скороченого витягу шляхом безпосереднього доступу чи у порядку інформаційної взаємодії Єдиного реєстру довіреностей з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється безкоштовно.

Відповідно до пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 622/5 від 20.02.2020 надання інформації з Єдиного реєстру в електронній формі з використанням сервісної послуги у формі прикладного програмного інтерфейсу цього реєстру особам, зазначеним в пункті 1.8 глави 1 Положення про запровадження Єдиного реєстру довіреностей, здійснюється автоматично з використанням програмних засобів ведення цього реєстру шляхом зазначення одного або декількох параметрів пошуку, визначених у пункті 3.5 цієї глави.

Інформація з Єдиного реєстру в електронній формі з використанням сервісної послуги у формі прикладного програмного інтерфейсу цього реєстру містить відомості, визначені підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 цієї глави.

З 06.03.2020 року державне підприємство «Національні інформаційні системи», як адміністратор не видаватиме витяги з Єдиного реєстру довіреностей. Це пов`язано з набранням чинності наказу Міністерства юстиції України від 20.02.2020 № 622/5, яким внесено зміни до Положення про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженого наказом Мін`юсту від 28.12.2006 № 111/5 (далі - Положення). Національне агентство з питань запобігання корупції, Національна поліція, територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, члени та уповноважені працівники секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, державні реєстратори прав на нерухоме майно, державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які перебувають у трудових відносинах із суб`єктом державної реєстрації, отримують інформацію з Єдиного реєстру довіреностей шляхом прямого доступу до нього.

Ідентифікатори доступу до реєстру надаються на підставі належним чином оформленого Замовлення про надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів. Доступ користувачів до реєстру здійснюється за умови використання кваліфікованого електронного підпису, для створення якого використовується виключно захищений носій особистого ключа. Дії, пов`язані з отриманням електронних довірчих послуг у кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, користувач вчиняє самостійно.

Так, суд бере до уваги те, що Договір між відповідачем та ДП «НАІС» не укладався. Тобто, станом на 13.03.2020 у відповідача не було доступу до Єдиного реєстру довіреностей, а отже здійснити перевірку за Єдиним реєстром довіреностей у відповідача не було можливості.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач в рамках даного позову перекладає відповідальність на відповідача щодо відчуження його майна, з врахуванням того, що дозвіл на вчинення правочину щодо його майна був наданий самим позивачем.

Відтак, на момент здійснення перереєстрації представником відповідача в силу наданих йому повноважень та в межах дій, які передбачено законодавством було виконанно всі можливі дії щодо перевірки довіреності.

Також, суд бере до уваги, що під час розгляду справи № № 583/2295/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна з чужого незаконного володіння, Охтирським міськрайонним судом Сумської області встановлено, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено твердження про відсутність його волевиявлення на момент відчуження автомобіля марки «Lincoln», а отже необґрунтоване посилання про порушення його прав власності при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2020/1986257 від 13.03.2020 року.

Тобто, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних та повних доказів обставин справи. Також, в матеріалах справи відсутнія довіреність на яку посилається позивач, яку б можна було б дослідити та зрозуміти на підтаві якого правочину вона надавалась, зокрема наприклад договору купівлі-продажу.

З врахуванням зазначеного, позиція позивача не підтверджена належними доказами, що саме Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві, несе відповідальність за переєстрацію транспортного засобу, на підтаві скасованої довіреності. Оскільки, на твердження позивача суду не надано належних доказів, протиправності дій відповідача та визнання дій неправомірними.

Щодо наявного кримінального провадження, то суд звертає увагу, що воно стосується третьої особи, а тому в даному розгляді справи не береться до уваги, оскільки обставини досліджуються органом досудового розслідуваня та за результатами якого в разі судового розгляду позивач вправі заявити цивільний позов про відшкодування шкоди.

Окрім цього, щодо посилань позивача на відшкодування моральної та матеріальної шкоди варто зазначити.

Згідно статті 1166 ЦК України «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду» майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд вбачає, що на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статтей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи, отже необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду, і саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Так, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанові № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначив, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями.

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Щодо моральної шкоди, суд звертає увагу, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

З врахуванням зазначеного, суд вважає, що позивачу в рамках поставленого пред судом питання відповідачем не завдано матеріальної та моральної шкоди, оскільки у справі не має належних доказів задання шкоди, причинно-наслідкового звязку, підтверджень визнання дій відповідача неправомірними. Відтк, вимоги про стягнення шкоди не можуть бути задоволенні.

Так, ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, за змістом ч.1-3 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Водночас із цим слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також ЄСПЛ зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З врахуванням зазначених обставин справи, суд вважає, що твердження позивача не знайшли достатньо обґрунтованих підстав вважати, що саме відповідачем були порушені права ОСОБА_1 . Таким чином, вимоги позивача станом на день розгляду вказаного позову, є не доведеними, та як, наслідок необгрунтованими.

Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляці йної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.02.2022.

Суддя Т.Г. Ільєва