Рішення № 103508892, 21.02.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.02.2022 р. справа №520/28653/21 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області простягнення недоотриманої суддівської винагороди за період 18.04.2020р.-28.08.2020р. у сумі 187.143,70грн., -встановив:

Матеріали позову були одержані судом 31.12.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 19.01.2022р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 19.02.2022р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом заявник, публічний службовець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення недоотриманої суддівської винагороди за період 18.04.2020р.-28.08.2020р. у сумі 187.143,70грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що за відсутності передбаченої спеціальним законом підстави адміністративним органом було зменшено розмір оплати праці.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ТУ, Управління) з поданим позовом не погодився, зазначивши, що як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для невиконання приписів діючого акту права - Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За період 18.04.2020р.-28.08.2020р. оплата праці заявника як діючого професійного судді Московського районного суду міста Харкова здійснювалась Управлінням у порядку ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020р.

Унаслідок цього сума недоплати суддівської винагороди (боргу) склала - 187.143,70грн. за виключенням податків, зборів, внесків, обов`язкових платежів, у тому числі: за квітень 2020 року - 21.775,63грн., за травень 2020 року - 54.152,57грн., за червень 2020 року - 40.012,72грн., за липень 2020 року - 39.764,020, за серпень 2020 року - 31.438,58.

Ці обставини відображені у складеній Управлінням довідці від 25.08.2021р. №04-49/447, а відтак, визнані у порядку ч.1 ст.78 КАС України.

Листом Управління від 25.08.2021р. №06-15/2699/21 також підтверджені обставини існування боргу із виплати на користь заявника коштів за суддівською винагородою протягом 01.04.2020р.-27.08.2020р. у загальній сумі 232.476,65грн. (з яких підлягає утриманню у джерела виплати 41.845,80грн. податку на доходи фізичних осіб та 3.487,15грн. військового збору, а до виплати належить - 187.143,70грн.

У відзиві на позов орган публічної адміністрації Управління не заперечує обставин існування фізичної змоги протягом 2020р. провести виплату заявнику усієї належної суми суддівської винагороди у повному обсязі без застосування обмежень за ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

На вимогу суду Державною казначейською службою України надано інформацію про те, що Державну судову адміністрацію України визначено головним розпорядником бюджетних коштів на 2022 рік за бюджетною програмою КПКВК 501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», а також за бюджетною програмою КПКВК 501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів»; Державна судова адміністрація України зареєстрована в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів і обслуговується в Державній казначейській службі України; ТУ ДСА України в Харківській області у якості розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, обслуговується в Управлінні Державної казначейської служби України у Московському районі міста Харкова, безпосередньо здійснює виплату суддівської винагороди діючим професійним суддям.

Отже, органом фінансового забезпечення суддівської кар`єри діючого професійного судді районного суду загальної юрисдикції (Московського районного суду міста Харкова) є саме ТУ ДСА України в Харківській області.

Стверджуючи про невідповідність закону вчиненого органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення у сфері фінансового забезпечення проходження публічної служби діючим професійним суддею районного суду загальної юрисдикції, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суспільні відносини з приводу проходження публічної служби професійним суддею унормовані, насамперед, приписами ст.ст. 126-1301 Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби на посаді професійного судді.

Тому у разі існування суперечностей (колізій) між нормами спеціального акту права - Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших суміжних актів законодавства, перевагу (пріоритет) у застосуванні слід віддавати саме приписам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У силу положень п.2 ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.5 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Між тим, 12.03.2020р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020р. на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово продовжувалась і досі не настала.

У свою чергу, 18.04.2020р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020р. №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" було доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Таким чином, з 08.04.2020 р. виникла колізія у нормативному регламентуванні одних і тих же суспільних відносин з приводу оплати праці професійного судді, а саме: суперечність між положеннями ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положеннями ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України від 13.04.2020р. №553-IX.

З наведених вище міркувань, пріоритет у застосуванні слід віддати приписам положенням ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд вважає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) не має юридичного значення для вирішення саме даного спору, так як безперечним наслідком цього рішення у контексті обставин спірних правовідносин є втрата чинності чинності ст. 29 Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України від 13.04.2020р. №553-IX.

У цій частині доводи заявника на увагу суду не заслуговують.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів.

Критерії законності волевиявлення (як рішення, так і діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.

Водночас із цим, суд не може оминути увагою ту обставину, що предметом позову є саме вимога про стягнення з адміністративного органу коштів.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд вважає, що вимога про стягнення з адміністративного органу коштів підлягає задоволенню у тому випадку, коли суб`єкт владних повноважень має власні фінансові ресурси в обсязі, достатньому для проведення виплат на користь зацікавленої особи без порушення прав та інтересів інших учасників суспільних відносин (у тому числі і інших найманих працівників).

Між тим, у даному спорі Управління є бюджетною установою, повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України і у силу приписів Бюджетного кодексу України за загальним правилом у поточному році не має асигнувань для виплати коштів за попередні календарні роки.

Тому задоволення судом вимоги про стягнення з очевидною неминучістю призведе до порушення прав інших найманих працівників на своєчасне та у повному обсязі отримання винагороди за виконану у поточному календарному році роботу.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Обраний заявником спосіб захисту порушеного права не може бути застосований судом через загрозу порушення прав та інтересів інших найманих працівників на своєчасне та у повному обсязі отримання поточної винагороди за виконану у поточному календарному році роботу.

Натомість, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень достатніх фінансових ресурсів суду належить обтяжити адміністративний орган обов`язком провести відповідні нарахування та розпочати процедуру виплати коштів для чого адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплат та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня у цілях реального виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

Окремо суд зауважує, що виконання обов`язку нарахувати та виплатити кошти у належному розмірі охоплює усі можливі прояви реалізації владної компетенції від вчинення первинного управлінського волевиявлення з приводу ініціювання процедури призначення (у тому числі як у спосіб видання власного правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень) до ініціювання процедури проведення грошового платежу (у тому числі і у спосіб подання відповідного письмового документу до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня).

Підстав для поширення на спірні правовідносини п.1 ч.1 ст.371 КАС України суд не знаходить, а приписи п.1 ч.2 ст.371 КАС України слід визнати застосовними відносно спірних правовідносин, оскільки за самостійно сформульованими заявником вимогами позову до предмету доказування у спорі входить і обставина розміру щомісячного платежу, і обставина відповідності закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу обчислення щомісячного платежу; між учасниками справи не існує спору з приводу суми боргу, який виник у відносинах з проходження публічної служби унаслідок неправильного розв`язання органом публічної адміністрації колізії між положеннями ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положеннями ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України від 13.04.2020р. №553-IX.

До того ж відмінність між положеннями п.1 ч.1 ст.371 КАС України та положеннями п.1 ч.2 ст.371 КАС України полягає у тому, що для негайного виконання рішення суду стосовно присудження грошового платежу (що охоплюється і змістом такого способу захисту порушеного права як спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського діяння/зобов`язання провести нарахування та виплату коштів і змістом такого способу захисту порушеного права як стягнення коштів) за п.1 ч.1 ст.371 КАС України достатньо прояву волі заявника у відповідному процесуальному документі, а за п.1 ч.2 ст.371 КАС України такою підставою є виключний випадок, існування якого у спірних правовідносинах підтверджено матеріалами справи.

Відтак, суд вважає, що дієвим та ефективним захистом порушеного права заявника на повну оплату праці є саме той спосіб та порядок виконання, котрі наведені у резолютивній частині судового акту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295, п.1 ч.2 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківської області з приводу оплати праці судді Московського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати суддівської винагороди у період 18.04.2020р.-27.08.2020р. у порядку ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України від 13.04.2020р. №553-IX.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (ідентифікаційний код - 26281249; місцезнаходження - 61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корп. 2) провести оплату праці судді Московського районного суду міста Харкова - Єрмак Наталії Валентинівни (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) в частині нарахування та виплати суддівської винагороди протягом 18.04.2020р.-27.08.2020р. у порядку статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», провівши платіж на погашення боргу у загальній сумі 187.143,70грн.

Звернути до негайного виконання рішення у межах суми усього боргу з суддівської винагороди судді Московського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 за період 18.04.2020р.-27.08.2020р. у розмірі - 187.143,70грн.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко