Рішення № 103503427, 22.02.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 року Справа № 480/8177/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гелета С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953), і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу та грошової компенсації за неотримане речове майно;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012 року по 2016 рік включно року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити, з урахуванням раніше нарахованих сум, ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України(в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію неотриманого речового майна.

Вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу, але за період проходження служби з 2012 по 2016 рік позивачу не надавалась щорічна додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі не використання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Таким чином, позивач вважає, що має право на отримання грошової компенсації.

Також, при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, оскільки не виплатив йому одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як це передбачено ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, зазначає, що підстав для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутні. Позивачу було виплачено суму допомоги, виходячи із наявної у позивача вислуги років у кількості повних календарних років служби.

Стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідач зазначив про те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. Крім того, зазначає, що позивачу було виплачено суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2021 роки, а тому відсутній обов`язок сплачувати грошову компенсацію за зазначений період.

Стосовно нарахування та виплатити позивачу суму грошової компенсації неотриманого речового майна, зазначає, що позивачу така сума нарахована, але невиплачена у зв`язку із тим, що не надійшли кошти для відповідного перерахування позивачу, відсутні бюджетні асигнування на виплату таких сум.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому він заперечує проти доводів відповідача. Просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, що регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Наказом начальника 5-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.08.2021 № 357-ОС позивача - інспектора прикордонної служби 1 категорії – начальника 2 мобільної групи відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної застави 2 відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування , звільненого у запас (у зв`язку з закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

У вказаному наказі зазначено, що вислуга років станом на 14.08.2021 становить: календарна - 19 років 03 місяців 26 днів, пільгова - 10 років 02 міс. 17 дні, всього - 29 років, 06 місяців, 13 днів. Виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу та зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити, з урахуванням раніше нарахованих сум, ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з положеннями пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

З огляду на це суд критично оцінює посилання позивача на те, що при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця повинна братися до уваги вислуга років останнього у пільговому обчисленні.

Відтак у частині другій статті 15 Закону №2011-ХІІ міститься пряма вказівка на те, одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік. Аналогічна норма міститься у пункті 2 розділу ХХХІІ Порядку №260.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що загальна вислуга років на час звільнення позивача становила 29 років 06 місяці 13 днів, водночас у календарному обчисленні така вислуга становила 19 років 03 місяців 26 днів.

Позивачем не заперечується виплата йому одноразової грошової допомоги, виходячи саме з цієї вислуги (19 років) .

У постанові від 24.11.2020 у справі №822/3008/17 Верховний Суд вказав, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Отже, зазначені висновки стосуються питань, пов`язаних з набуттям права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні. Разом з тим, при визначенні розміру такої допомоги враховується лише календарна вислуга років.

Таким чином, з огляду на вищезазначені положення норм законодавства, суд приймає доводи відповідача про те, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується військовослужбовцю, виходячи з наявної у нього саме календарної вислуги років, а не вислуги років визначеної у пільговому обчисленні.

Дані обґрунтування суду підтверджуються аналогічною позицією висвітленою у постанові Верховного Суду у справі №806/2104/17 від 11.04.2018р. Наведена правова позиція викладена Верховним Судом також у постанові 24.11.2020 у справі №822/3008/17, які відповідно до ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги визначається з загальної кількості вислуги років у тому числі пільгових років, а для визначення розміру грошової допомоги з календарних років.

Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервовоемоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012 року по 2016 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012 року по 2016 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено переліки військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.

Додаток 4 до вказаної постанови містить перелік посад військовослужбовців, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби

Так, відповідно до п. 42 додатку 4 Інспектор прикордонної служби 1, 2, 3 категорії має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Матеріалами справи, зокрема, витягом із послужного списку позивача, наданого представником відповідача до матеріалів справи, підтверджується, що позивач в спірний період з 2012 по 2016 роки проходив службу на посадах інспектора прикордонної служби 1 категорії відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби (з 10.05.2012 по 25.07.2012), дільничним інспектором прикордонної служби 2 категорії у відділенні дільничних інспекторів прикордонної служби (з 25.07.2012 по 16.09.2016, з 16.09.2016 по 25.05.2017).

Таким чином, позивач, будучи військовослужбовцем 5-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України, займаючи посади, визначені постановою № 702 під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд при визначенні періоду не нарахування на невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, враховує ту обставину, що відповідно до довідки 5-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України №12/958 від 14.09.2021, позивачу надавалася відпустка у 2013 році за 2012 рік.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 року по 2016 рік, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню, при цьому судом відмовляється у відповідній компенсації позивачу щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період 2012р., враховуючи те, що позивачу надавалася відпустка за 2012 рік у 2013 році.

При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Суд зазначає, що право нараховувати та визначати кількість днів належить відповідачу, на час розгляду справи відповідачем взагалі заперечувалося право отримати позивачем грошову компенсацію спірної додаткової відпустки.

З огляду на встановлені судом обставини, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 2013 по 2016 рік пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.

Стосовно посилання відповідача на те, що за період з 2017 по 2021 р.р. позивачу була виплачена сума грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, суд зазначає, що позивачем зазначений період не заявлений в позовних вимогах, не є предметом позовних вимог, судом не досліджується.

Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України(в/ч 9953) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію неотриманого речового майна, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація), визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою КМУ від 16 березня 2016 р. № 178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пункту 2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4 Порядку №178).

Згідно з пунктом 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі -Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Таким чином, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відтак, на переконання суду, позивач як військовослужбовець відповідно до п.3 Порядку №178 має законне право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яка має бути виплачена відповідачем.

Стосовно посилання відповідача на неможливості здійснення виплати грошової компенсації позивачу через відсутність додаткових коштів у Державному бюджеті України та вжиття військовою частиною всіх необхідних заходів щодо реалізації права позивача на отримання ним грошової компенсації за неотримане речове майно шляхом подання відповідної потреби у виплаті до Головного управління Національної гвардії України, суд зазначає наступне.

Частинами першою-другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейським Судом з прав людини у пункті 26 рішення від 8 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” зазначено, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відтак, суд доходить висновку, що відсутність державного асигнування не є поважною причиною для невиконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків.

Матеріалами справи підтверджується, та не заперечується відповідачем, що відповідачем отримано відповідний рапорт позивача із вимогою виплати такої компенсації.

Разом із тим, задоволенню не підлягають вимоги позивача щодо нарахування такої компенсації, враховуючи те, що відповідачем до суду надано докази нарахування такої суми компенсації, а саме довідку №131 від 13.08.2021 в якій зазначено суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стосовно розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно змісту позовних вимог, судовий збір позивачем не повинен бути сплачений за вимоги, що пов`язані із нарахуванням та виплатою грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, оскільки дані виплати є складовою грошового забезпечення, яке повинно бути виплачено під час звільнення позивача, і не підлягають оплаті судовим збором згідно п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Таким чином враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині виплати суми компенсації за неотримане речове майно, позивачу пропорційно задоволеним позовним вимогам, за рахунок бюджетних асигнувань повинно бути відшкодовано суму судового збору в розмірі 908,00 грн. у відповідності до ст. 139 КАС України. Разом із тим, судовий збір, сплачений за позовні вимоги в частині позовних вимог в задоволенні яких позивачу було відмовлено, суд відмовляє у відповідному відшкодуванні.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем.

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 16.08.2021 №07-08/21, укладеного між адвокатом та позивачем, акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №08-08/21 від 16.08.2021, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ВН №000695 та квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату позивачем 2000 грн. за надання правової допомоги.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, згідно акта виконаних робіт надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Крім того, судом враховується, що позовні вимоги задоволені судом частково, а тому з огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 800 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за період з 2013 по 2016 роки та не виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (м.Суми, пров.Громадянський,1,і.к. 14321759) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки військовослужбовця за виконання обов`язків військової служби пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2013 р. по 2016 р. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати 5-й прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (м.Суми, пров.Громадянський,1,і.к. 14321759) виплатити ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 5-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 9953) (м.Суми, пров.Громадянський,1,і.к. 14321759) витрати на оплату судового збору в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета