Рішення № 103502488, 22.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/26174/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині і зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 20 грудня 2021 року надійшов позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якій позивач просить суд:

1.Визнати протиправним та скасувати п.1 рішення №3342-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою прощею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл 1.4. ОСОБА_1 ;

2.Зобов`язати Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності до п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки, кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності до п. «б» ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України. Право безоплатної передачі у власність земельної ділянки з таким цільовим призначенням позивачем не використано. Проте, рішенням Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №3342-VIII від 30.11.2021 року, було відмовлено у надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що рішенням відповідача вже було надано дозвіл громадянам.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у адміністративній справі.

Вказаною ухвалою судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

17.01.2022 (вх.№3240/22) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, в якому зазначено, що Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області заперечує проти заявлених позовних вимог.

У відзиві вказано, що Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області 30 листопада 2021 року було прийнято рішення №2942 - VIII «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства», яким: 1.Надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення щодо комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області. 2.Рекомендовано гр. ОСОБА_1 звернутися в землевпорядну органiзацiю для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати її на затвердження до Куяльницької сільської ради у встановленим законом термін. Як вказує відповідач, дане рішення прийнято у законний спосіб, так як у клопотанні було чітко зазначено, що сільська рада може запропонувати іншу земельну ділянку.

Відповідач стверджує, що так як дозвіл було надано, сільська рада не може повторно надавати дозвіл.

Також, у відзиві вказано, що земельні ділянки формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без змiни їх цільового призначення за технічною документацією щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, однак у даному випадку буде відбуватись зміна цільового призначення з земель запасу на для ведення особистого селянського господарства.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовник вимог ОСОБА_1 .

17.01.2022 (вх.№3242/22) від представникам відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ст.258, ч.2 ст.262 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом 22.02.2022 року.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Як вказано у позові та не спростовано відповідачем, 30.10.2021 позивач подала через офіційну електронну адресу до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області заяву від 30.10.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Перешори, на території Куяльницької сільської ради (а.с.20-21).

У заяві вказано, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використано.

В заяві позивачем надано згоду на обробку своїх персональних даних.

До заяви було додано копія паспорту та ІПН, а також графічні матеріали із офіційної кадастрової карти Держгеокадастру вказаних у заяві земельних ділянок.

30.11.2021 Куяльницькою сільською радою Подільського району, Одеської області прийнято рішення №3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» (а.с.39) пунктом 1 якого відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл, зокрема, 1.4. ОСОБА_1 .

В той же час, судом встановлено, що 30.11.2021 Куяльницькою сільською радою Подільського району, Одеської області прийнято рішення №2942- VIIІ «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» (а.с.56), яким керуючись статтями ст.12,123 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 року №2498-VIII та розглянувши повторно заяву гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів, на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, рішення суду по справі №420/14564/21, Куяльницька сільська рада вирішила:

1.Надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області.

2.Рекомендувати гр. ОСОБА_1 звернутися в землевпорядну органiзацiю для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати її на затвердження до Куяльницької сільської ради у встановленим термін.

Вважаючи п.1 рішення №3342-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою прощею 2, 0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл 1.4. ОСОБА_1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, що вини між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Частиною 5 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Пунктом «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п.«б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 17.04.2018 у справі №812/1557/17, від 24.04.2018 у справі №814/1961/17, від 19.06.2018 у справі №806/2687/17, у справі №806/2982/17 та у справі №820/5348/17, від 10.07.2018 у справі №806/3095/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 та у справі №360/2334/17, від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18, від 06.12.2019 у справі №813/4498/16, від 15.08.2019 у справі №806/987/18, та від 16.09.2021 у справі № 480/4011/18, від 01.02.2022 у справі № 440/1949/19.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Частиною 7 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»:

- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно з Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.

На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч.2 ст.79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року по справі №802/1539/17-а.

Згідно із ст.56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Зміст наведених норм права свідчить про те, що поділ та об`єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому ЗК України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, суд вважає, що у позивача наявне право звернення з відповідною заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки, та таке звернення позивача ґрунтується на вимогах закону та спрямоване на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність, у спосіб передбачений законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 0640/4182/18.

Як вже вказано вище, системний аналіз змісту ч.7 ст.118, ч.9 ст.118, ч.8 ст.186 Земельного кодексу України засвідчує формальну вичерпність кола підстав як для вчинення владним суб`єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Саме такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №806/1316/18.

Між тим, з огляду на правові висновки постанов Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №806/1316/18, від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019 по справі №671/464/17, від 25.04.2018 по справі №461/2132/17, від 31.07.2019 по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019 по справі №472/1284/17-ц, від 04.05.2020 у справі №802/1539/17-а поряд з прямо передбаченими законом формальними підставами для правомірного вчинення відмови органом публічної адміністрації можуть також використовуватись і суміжні причини, котрі унеможливлюють прийняття позитивного рішення на користь зацікавленої приватної особи, а саме: істотні недоліки матеріалів звернення, об`єктивна потреба віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.

Тому під легальними підставами для вчинення владним суб`єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об`єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб`єктивного права громадянина за рахунок використання у минулому тощо.

Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, зміст спірного рішення, як індивідуального акту, що породжує для позивача права і обов`язки, має відповідати вимогам ст.2 КАС України.

При цьому, обґрунтованість в силу ст.2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з положень даної статті, обов`язковим при прийнятті відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення за наслідками розгляду поданого клопотання є його обґрунтованість, вмотивованість.

В той же час, згідно спірного рішення підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства визначено те, що позивачу раніше вже було надано дозвіл.

Суд вважає вказане обґрунтування протиправним, оскільки воно не відповідає вимогам Земельного кодексу України, і частина 7 статті 118 Земельного кодексу України, на яку посилається відповідач, такої підстави для відмови не містить.

Факт прийняття відповідачем рішення №2942-VIIІ «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», яким надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га (кадастровий номер 5122982500:01:001:0526), яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області не є свідченням того, що вона є особою, яка вже реалізувала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Так, згідно правових висновків, викладених у постанові 10.07.2018 по справі №806/3095/17 передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Щодо доводів відповідача, які викладені у відзиві про те, що даному випадку буде відбуватись зміна цільового призначення з земель запасу на для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає таке.

По-перше, вказана обставина не була визначена підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

По-друге, згідно інформації, яка розміщена в публічній кадастровій карті, цільовим призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 5122984800:01:001:0440 є: « 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Так, як вже зазначено вище, згідно з статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 року за №1011/18306 землі сільськогосподарського призначення (Розділ Секція А) структурно складається, зокрема, з підрозділів:

01.01 - Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01.03 - Для ведення особистого селянського господарства

Водночас, цільове призначення земель як підрозділу 01.01 так і підрозділу 01.03 є саме «землі сільськогосподарського призначення».

Верховний Суд у постанові від 24 березня 2020 року (справа №640/13670/19) дійшов наступного правового висновку: «Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі житлової та громадської забудови. Частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. Водночас, відповідно до ч.5 ст.20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником або користувачем самостійно. Таким чином, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо)».

Зважаючи на вищевикладене, доводи відповідача про те, що при наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки зміна цільового призначення суд відхиляє як необґрунтовані.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування п.1 рішення №3342-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою прощею 2, 0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл 1.4. ОСОБА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності до п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки, кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради, суд зазначає таке.

З наданої до суду заяви судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Перешори, на території Куяльницької сільської ради, а не як просить позивача за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

Таким чином, суд дійшов висновку, що похідна вимога позивача є такою, що підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності до п. «б» ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки, кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Перешори, на території Куяльницької сільської ради.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції №0.0.2385865163.1 від 18.12.2021 року, позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 908,00 грн. (а.с.22).

З урахуванням задоволення основної вимоги позивача та часткового задоволення похідної, суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 908,00 грн підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначає, що судові витрати складаються, в тому числі, з витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4500,00 грн та ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на правничу допомогу, позивачем було надано наступні докази:

1) договір про подання професійної правничої допомоги від 20.06.2021 укладений між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем, з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони за умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Відповідно до п.1.2 договору адвокат відповідно до узгоджених Сторонами доручень: - надає Замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, Національної поліції (МВС), Державному бюро розслідувань (ДБР) та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб. - представляє Замовника з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах замовника не передбачених даним Договором. - представляє інтереси замовника в судах, в органах прокуратури, Національної поліції (МВС) та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів Замовника.

Пунктами 3.1 та 3.2 даного договору визначено, що за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розрахунку 50% прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» за одну годину роботи адвоката. 3.2. В ціну Договору не включені фактичні витрати щодо виконання Адвокатом зобов`язань за Договором

2) додаток 1 до договору від 20.06.2021, в якому наведено попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат;

3) акт виконаних робіт від 18.12.2021 згідно якого адвокат:

- надав консультацію, роз`яснення, підготовив графічні матеріали, клопотання до Куяльницької сільської ради з додатками (30.10.2021 р. 1 година 1000 грн.);

- вивчив рішення Куяльницької ОТГ від 30.11.2021 року № 3342 VIIІ про відмову у наданні дозволів, надав консультацію, надав правову інформацію Замовнику, роз`яснив порядок оскарження, тощо (14.12.2021 р. 1 година 500 грн.);

- підготовив адміністративний позов та додатки до Одеського окружного адмінсуду до Куяльницької ОТГ (16.12.2021 р. 2 години 1500 грн.);

- здійснив додаткову консультація Замовника, склав акт виконаних робіт, заяву про відшкодування судових витрат, надав роз`яснення стосовно подальших дій, підготовив та подав відповідь на відзив 18.12.2021 р. 2 години 1500 грн.

Відповідачем надано до клопотання про зменшення розміру судових витрат, в якому він посилається на те, що витрати не є співмірними з витраченим часом адвоката.

Оцінивши надані докази на підтвердження понесених витрат, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана позиція узгоджується з позицією, викладено у постанові Верховного Суду по справі №520/7431/19.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з договором про надання правової допомоги, дослідивши вищевказані документи, враховуючи складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

При цьому судом враховано, що надання консультацій, роз`яснень, підготовка графічних матеріалі, клопотання до Куяльницької сільської ради з додатками не є витратами на правничу допомогу при розгляду справи №420/26174/21, так як такі дії було вчинено до моменту звернення позивача до суду.

При цьому суд зазначає, що відповіді на відзив на адресу суду станом на 22.02.2022 року не надходило.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №3342-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтованою прощею 2, 0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл 1.4. ОСОБА_1 .

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності до п. «б» ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки, кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Перешори, на території Куяльницької сільської ради.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (вул. Куяльницька, буд. 26-а, с. Куяльник, Подільський район, Одеська область, 66350, ЄДРПОУ 04379835).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА