Рішення № 103500297, 21.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25390/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича, Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправної та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.12.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича, Державного бюро розслідувань, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов`язки начальника відділу Організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича по відмові у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року про надання копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністраціє змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань.

- зобов`язати Державне бюро розслідувань надати копію документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.11.2021 року позивач звернувся до Державного бюро розслідувань із запитом на інформацію, у якому просив надати копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49,1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи Відносно Державного бюро розслідувань. Проте, повивачем отримана відповідь №677ПІ/10-16-06-711/21 від 06.12.2021 за підписом виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечений діяльності Державного бюро розслідувань Лесина А.Й., у якій повідомив, що розглянуто запит на інформацію відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Вказану відповідь позивач не вважає відповіддю на запит. На переконання позивача ненадання відповідачем запитуваної інформації є протиправним порушує право на отримання інформації.

20.12.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

18.01.2022 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що листом № 677ПІ/10-16-06-711/21 від 06.12.2021 в.о. начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності ДБР ОСОБА_2 повідомив позивача, що матеріали, які слугували підставою державної реєстрації внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи ДБР за реєстраційним номером 1000701070007071984 від 21.09.2020 передані державному реєстратору. Араховуючи, що документи, які стали підставою державної реєстрації внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи ДБР за реєстраційним номером 1000701070007071984 від 21.09.2020, передані державним реєстратором за описом, ДБР, з об`єктивних причин відмовило у задоволені запиту ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

29.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань із запитом на інформацію, в якому просив надати на адресу електронної пошти та на домашню адресу копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49,1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань (а.с.4).

06.12.2021 року за підписом виконуючого обов`язки начальника відділу Організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича, позивачу за № 677ПІ/10-16-06-711/21 надано відповідь на запит, в якій повідомлено, що приписами частини четвертої ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, які документи подаються для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті. З аналізу ст. 25 Закону вбачається, що документи на підставі яких здійснюється державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу передаються заявником державному реєстратору. Відповідно до ст. 29 Закону визначено порядок формування реєстраційної справи після внесення до Єдиного державного реєстру запису про відповідну державну реєстрацію на підставі поданих документів. Ураховуючи зазначене, матеріали, які слугували підставою державної реєстрації внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи Державного бюро розслідувань за реєстраційним номером 1000701070007071984 від 21.09.2020 передані державному реєстратору. Роз`яснено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації здійснюється відповідно до статті 23 Закону № 2939-VI (а.с.5).

Тобто, позивачу відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв`язку з тим, що запитувана позивачем інформація, зокрема матеріали, які слугували підставою державної реєстрації внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи Державного бюро розслідувань за реєстраційним номером 1000701070007071984 від 21.09.2020 передані державному реєстратору.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст. 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Так, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію» під документом розуміє матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб`єктом владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.

Згідно ст. 5 вказаного Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частин 1-4 ст.21 Закону № 2939-VI інформація на запит надається безкоштовно.

У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви або направити запит належному розпоряднику інформації з одночасним повідомленням про це запитувача.

До того ж, приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено випадки за яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту.

Судом установлено, що відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, а саме у наданні копій документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49,1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань, у зв`язку з тим, що запитувана позивачем інформація передана державному реєстратору.

Закон України «Про держави реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі Закон № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону № 755-IV для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв`язку з юридичною особою; 3) реєстр осіб (громадян), які брали участь в засіданні уповноваженого органу управління юридичної особи, - у разі внесення змін до відомостей про громадські об`єднання, політичні партії; 5) відомості про керівні органи громадського формування (ім`я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів; 6) документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), - у разі змін, пов`язаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи; 7) документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених статтею 36 цього Закону; 8) установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі; 9) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта або розподільчого балансу - у разі внесення змін, пов`язаних із внесенням даних про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа; 10) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи; 11) заява про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами, затвердженими відповідно до законодавства, - за бажанням заявника у разі внесення до установчих документів змін, які впливають на систему його оподаткування; 12) звіт про результати емісії акцій у випадку, передбаченому абзацами третім і четвертим пункту 48 частини другої статті 9 цього Закону; 13) звіт про оцінку майна у випадку, передбаченому абзацом сьомим пункту 48 частини другої статті 9 цього Закону; 14) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства; 15) витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, - у разі, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент; 16) нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи - для фізичної особи - нерезидента та, якщо такий документ оформлений без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для фізичної особи - резидента.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону № 755-IV Порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає:

1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника);

2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі;

3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі;

4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру;

5) перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів;

6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації;

7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об`єднання;

8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру;

9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів;

10) видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі).

З аналізу положень ч. 4 ст. 17 Закону № 755-IV вбачається, що для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подаються документи, які створюються, підписуються, формуються самою юридичною особою. Тобто пакет необхідних для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу документів готується безпосередньо такою юридичною особою.

Зазначене свідчить про те, що пакет необхідних для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу документів перебуває у розпорядженні такої юридичної особи.

Як вбачається з обставин справи позивач 29.11.2021 року звернувся із запитом про надання інформації, а саме копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією змін до відомостей про юридичну особу за записом вже від 21.09.2020 року 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань (а.с.4).

Крім цього, відповідач, мав би направити цей запит належному розпоряднику інформації з одночасним повідомленням про це запитувача так, як у листі № 677ПІ/10-16-06-711/21 відповідач повідомив, що запитувана позивачем інформація передана державному реєстратору. Тобто, відповідачу, як розпоряднику інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому відомо, хто нею володіє, зобов`язаний був направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Відповідачем відмовлено у наданні такої інформації так, як запитувана позивачем інформація передана державному реєстратору.

Проте, з урахуванням положень Закону № 755-IV така підстава відмови у задоволенні запиту не передбачена приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому, суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Натомість, дії суб`єкта владних повноважень це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може виражатись, як приклад, у певних рішеннях, актах, листах тощо (тобто мати певне матеріальне вираження), які негативно впливають на права, свободи, інтереси фізичної чи юридичної особи.

Отже, невиконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб`єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З огляду на викладене, суд з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах суд дійшов висновку, що належним способом захисту є визнання протиправною відмови виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича про відмову у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року про надання копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністраціє змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року про надання копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністраціє змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань, з урахуванням висновків, наведених у даному рішенні суду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір».

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Суд зазначає, що представником позивача 19.01.2022 року надано до суду заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5434,00 грн.

На доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано:

- договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року № 14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та ОСОБА_1 ;

- акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14.

Відповідно до договору від 20.06.2021 року №14, адвокат зобов`язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права, надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в усіх судах (незалежно від спеціалізації), стороною у яких є Державне бюро розслідувань, його територіальні управління та працівники: представляти у них інтереси Клієнта та здійснювати його захист з усіх питань, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (втагароду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. За підпунктом 4.4.1 п. 4.1 вказаного договору вартість послуг Адвоката в межах Одеської області при здійсненні правового супроводу адміністративного провадження у фіксованих сумах на день укладання договору про надання правничої (правової) допомоги становить: За здійснення комплексу послуг щодо розгляду позовів, передбачених п. 2.4.1. Договору у суді першої станції Клієнт сплачує гонорар у гривневому еквіваленті 200 доларів США (до двох відповідачів) та 250 доларів США (більше двох відповідачів). В свою чергу, за підпунктом 4.4.1 п. 2.4 Договору від 20.06.2021 року №14 адвокат зобов`язується по кожній судовій справі у разі потреби здійснити наступні дії: при розгляді справи: надати юридичну консультацію із усіх юридично значимих взаємопов`язаних питань; вивчення документів, необхідних для складання позовної заяви, сучасної судової практики та необхідної нормативно-правової бази; складання позовної заяви, необхідних заяв, клопотань, заперечень, пояснень із виготовленням та засвідченням необхідної кількості примулам та додатків; скласти та виготовити відповідь на відзив у необхідній кількості примірників та додатків; скласти та виготовити уточнену позовну заяву у необхідній кількості примірників та додатків; надавати суду необхідні письмові пояснення та заперечення; оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу суду про повернення позовної заяви та інші рішення суду, що перешкоджають руху чи розгляду справи по суті; здійснювати направлення до суду та сторонам найбільш ефективним способом позовну заяву та документи для сторін; скласти і подати апеляційну скаргу, необхідні заяви та клопотання, у необхідній кількості примірників та додатків; скласти і подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, а у разі необхідності інші письмові пояснення, заяви та заперечення.

З акту про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14, вбачається, що в рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/25390/21 (суддя Токмілова Л.М.) при виконанні Договору про надання правничої (правової) допомоги від 20 червня 2021 року Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконані всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно пунктів 4.1., 4.1.1., 4.2., 4.3 Договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 27,1712 х 200 = 5434 гривні.

Водночас суд враховує положення ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з яким для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Так, на підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та Тутевичем О.А.; - акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14.

Разом з тим, представником позивача не надано суду акта виконаних робіт з детальним описом конкретних послуг, їх погодинної вартості та затраченого часу на їх виконання; жодних доказів на підтвердження сплати суми, визначеної в договорі, зарахування такої на корить представника позивача. Ні квитанції, ні платіжних доручень чи інших банківських документів, які б свідчили про сплату та зарахування коштів на користь представника позивача, останнім до суду не надано.

Також, суд зазначає, що аналогічні документи, зокрема договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та Тутевичем О.А.; акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року № 14 на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача було подано і по справі №420/10573/20.

25.01.2022 року представником відповідача на дано заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу, в яких останній зазначає, що позивачем подано до органів Державного бюро розслідувань більше п`ятдесяти не пов`язаних між собою запитів на інформацію, та, як наслідок, наразі подано понад сорок майже аналогічних за змістом позовів, вимоги яких скеровані до органів та/або посадових осіб ДБР. Представник наполягає на тому, що метою укладення Договору про надання правової допомоги від 20.06.2021 є не захист порушених або не визнаних прав і свобод позивача, а цілеспрямоване намагання дестабілізувати роботу органів ДБР або, можливо, збагатитись за рахунок стягнутих в судовому порядку витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи, зміст виконаних послуг та доказів на їх підтвердження, суд вважає, що представником недоведено належними доказами понесення витрат на правову допомогу в розмірі 5434,00 грн, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за даним позовом підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо стягнення витрат у вигляду судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича (01032, м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15), Державного бюро розслідувань (01032, м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання бездіяльності протиправної та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича про відмову у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року про надання копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністраціє змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань.

Зобов`язати виконуючого обов`язки начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Лесика Андрія Йосиповича повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року про надання копії документів, які були підставою Державної реєстрації Солом`янською районною в місті Києві державною адміністраціє змін до відомостей про юридичну особу, 21.09.2020 12:07:49, 1000701070007071984, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи відносно Державного бюро розслідувань, з урахуванням висновків, наведених у даному рішенні суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.