Рішення № 103500073, 21.02.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/14690/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2022 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) з такими вимогами:

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 57112,31 грн. інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми в розмірі 22918,78 грн., а всього 8003109 грн.;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію за моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України. 11.07.2014 під час участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в ході виконання бойового завдання отримав поранення. На підставі довідки серії 12ААА №001125 від 03.12.2014 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, виданої Львівською МСЕК на підставі акту огляду, позивачу встановлено ступінь втрати особою професійної працездатності у відсотках - 20 %. На підставі протоколу засідання військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 01.03.2017 №94 встановлено, що поранення, захворювання пов`язані із захистом Батьківщини. 07.05.2019 під час огляду органами МСЕК первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення пов`язаного із захистом Батьківщини. Пунктом 21 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України із розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 №124 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав встановленням групи інвалідності понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Не погоджуючись з рішенням Міністерства оборони України позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/4/20 від 24.02.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано п. 21 протоколу засідання Комісії Міністерства оброни України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 №124, яким відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оброни України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.У задоволенні решти позовних вимог відмолено. На виконання рішення суду Міністерством оборони України кошти в повному обсязі були перераховані на картковий рахунок 21.05.2021 у загальному розмірі 463198,00 грн. Таким чином, внаслідок протиправних дій відповідача не своєчасно виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням інвалідності у розмірі 463198,00 грн. з часу протокольного рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 по дату фактичної виплати допомоги у повному обсязі -21.05.2021. Позивач вважає, що належна одноразова грошова допомога була виплачена Міністерством оборони України без врахування суми інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки така не була виплачена у встановлені законом строки. Також позивач зазначає, що відмова в призначенні одноразової грошової допомоги 27.09.2019, а також її невиплата спричинила моральну шкоду, яка виразилась в душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку із заподіянням школи винними діями відповідача.

Ухвалою судді від 07.09.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

11.10.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №10501 ел.). Відповідач вказує, що Міністерство оборони України у відповідних правовідносинах не є платником, не має повноважень самостійно виплачувати набувачу суми допомоги, і виходячи з обсягу наданих повноважень відповідає лише за прийняття управлінського рішення щодо призначення допомоги, доведення до платника відповідно інформації та забезпечення йому необхідного бюджетного фінансування для належного здійснення повноважень щодо виплати призначеної допомоги. Відповідач вважає, що в розумінні ст. 625 ЦК України саме обласний військовий комісаріат може вважатись боржником у правовідносинах щодо безпосередньої виплати одноразової грошової допомоги. Позивач із заявою про призначення допомоги звернувся після отримання ним інвалідності до Львівського ОВК. Однак, саме по собі подання заяви не означає автоматичного виникнення грошового зобов`язання щодо виплати одноразової допомоги, оскільки законодавством закріплено ще ряд принципових етапів (дій), які в обов`язковому порядку мають бути пройдені для того, щоб відповідні кошти допомоги були перераховані набувачу. Одним з таких етапів, є власне, прийняття рішення уповноваженою Міноборони комісією про призначення одноразової грошової допомоги. Перше рішення про відмову в отриманні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду ІІ групи, було прийнято 07.05.2019. В подальшому комісією було прийнято рішення про призначення одноразової грошової допомоги в сумі 287448 грн., 04.02.2021 (протокол №17) та в сумі 175750 грн. 29.04.2021 (протокол №67). Знову ж таки, рішення комісії також само по собі не зумовлює виникнення грошового зобов`язання як такого, оскільки в силу вимог п.13 Порядку №975 та п.п. 4.10, 4.11 Положення №530, прийняття відповідного рішення зумовлює лише виникнення внутрівідомчих адміністративних та бюджетних правовідносин, пов`язаних з доведенням інформації про прийняте рішення до уповноваженого на виплату суб`єкта владних повноважень, а також виділення йому необхідних бюджетних асигнувань на здійснення виплати. Згідно з ст. 23 Закону №2011-ХІІ фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону (в тому числі і з виплатою одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону №2011-ХІІ, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України. Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як розпорядник бюджетних коштів третього ступеня може вважатись таким, що взяв на себе грошові зобов`язання щодо виплати одноразової грошової допомоги лише після того, як йому за поданням розпорядника бюджетних коштів вищого рівня органами Державної казначейської служби України здійснено розподіл відкритих асигнувань на здійснення відповідних видатків бюджетних коштів. Виходячи з вимог ст. 612 ЦК України та пунктів 4.10, 4.11 Положення №530 в спірних правовідносинах Львівський ТЦКСП може вважатись таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо виплати позивачу призначеної йому одноразової грошової допомоги лише у разі,якщо він подав платіжні документи до органів Державної казначейської служби України на виплату відповідної допомоги після спливу трьох днів з моменту, коли він отримав кошти на відповідні цілі. Кошти одноразової грошової допомоги були перераховані на вказаний позивачем рахунок згідно платіжного доручення №197 від 22.02.2021 відповідно до наказу Львівського ТЦКСП №51 від 19.02.2021 та згідно платіжного доручення №835 від 20.05.2021 відповідно до наказу Львівського ТЦКСП №155 від 20.05.2021, тобто в межах встановленого законодавством триденного строку, що свідчить про відсутність прострочення боржника за відповідним грошовим зобов`язанням та відсутність підстав для застосування до нього наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України. В частині щодо стягнення з Міністерства оборони України моральної шкоди у розмірі 50000 грн. відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про тривалість душевних страждань протягом зазначеного ним часу, відсутні жодні звернення у медичні установи з приводу погіршення стану здоров`я, які б були пов`язані із невиплатою даної допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №380/4/20 позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасувати пункт 21 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 № 124, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі № 380/4/20 - без змін.

Ухвалою Верховного суду від 03.03.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №380/4/20.

Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.02.2021 №17 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №380/4/20 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020, комісія дійшла висновку про скасування п. 21 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 №124.

Також було призначено одноразову грошову допомогу солдату в запасі ОСОБА_1 (Львівський ОТЦКСП), якого 03.06.2015 звільнено з військової служби та 03.12.2014 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 11.07.2014 (довідка МСЕК серія 12 ААА №001125 від 13.12.2014), а 07.05.2019 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12 ААА №845826 від 07.05.2019) у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено відсоток втрати працездатності (2014), в сумі 304500,00 грн. та здійснено виплату з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги (17052,00 грн.) в сумі 287448,00 грн.

Згідно витягу з наказу військового комісара Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.02.2021 №51 «Про виплату одноразової грошової допомоги» наказано перерахувати отримані для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на картковий рахунок кошти в сумі 287448,00 грн.

Згідно платіжного доручення від 22.02.2021 №197 кошти у сумі 287448,00 грн. нараховано та виплачено позивачу.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29.04.2021 №67 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №380/4/20, комісія дійшла висновку про скасування п. 21 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 №124.

також було призначено одноразову грошову допомогу солдату в запасі ОСОБА_1 (Львівський ОТЦКСП), якого 03.06.2015 звільнено з військової служби та 03.12.2014 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталося 11.07.2014 (довідка МСЕК серія 12 ААА №001125 від 13.12.2014), а 07.05.2019 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12 ААА №84 5826 від 07.05.2019) у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено ІІІ групу інвалідності (2019) в сумі 480250,00 грн. та здійснено виплату з урахуванням раніше виплаченої суми (304500,00 грн.) в сумі 175750,00 грн.

Згідно з витягу з наказу військового комісара Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 20.05.2021 №155 «Про виплату одноразової грошової допомоги» наказано перерахувати ОСОБА_1 на картковий рахунок 175 750,00 грн.

Згідно платіжного доручення від 20.05.2021 №835 позивачу нараховано та виплачено кошти у сумі 175750,00 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Приписами п.1. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (далі - Положення №671) закріплено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Перелік осіб, підстави та порядок нарахування, виплати вказаної гарантованої державою виплати визначені ст.ст. 16,16-1,16-2,16-3, 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком №975, якій відповідно до п.1 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 11 Порядку визначений перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.

Згідно з п.13 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Згідно з п.14 Порядку одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати.

Пунктом 20 визначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється в порядку черговості відповідно до дати подання документів.

Пунктом 16 Порядку встановлено, що фінансування витрат, пов`язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до статті 23 Закону №2011-ХІІ. Вказаною статтею визначено, що фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Таким чином, аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що одноразова грошова допомога як гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають право на її отримання виплачується у порядку визначеному законодавством за рахунок коштів державного бюджету в порядку черговості відповідно до дати подання документів.

Позивач вважає, що в даній справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо грошових зобов`язань, тому стягнення інфляційних витрат та 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень, не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (п. 7.27). Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим (п. 7.53).

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), даний спір в підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, за змістом ч. 3 ст. 11 та ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається з наданих до позовної заяви копій судових рішень, адміністративним судом у справі, розглянутій в порядку, встановленому КАС України відповідача було зобов`язано вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 1 КАС України він визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч. 2 cт. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законодавець у ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, з яким кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові №802/1349/17-а від 02.09.2020.

Відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей», а саме п.4.10 Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника бюджетних коштів до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня щодо права на виплату одноразової грошової допомоги та у разі її призначення в порядку черговості відповідно до дати подання документів готує та надає Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, які мають власну мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, доводять ці рішення до уповноважених органів (військових частин, військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, установ, організацій та військових комісаріатів (ТЦКСП)), які подавали висновки щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, та впродовж трьох робочих днів готують та надають Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється не пізніше трьох робочих днів з дня відкриття асигнувань розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений отримувачем допомоги у своїй заяві.

Уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та військові комісаріати (ТЦКСП)), які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, повідомляють заявників про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови в призначенні одноразової грошової допомоги. Згідно п. 4.11. після отримання коштів для виплати одноразової грошової допомоги розпорядники коштів третього ступеня протягом трьох робочих днів уточнюють рахунки отримувачів допомоги та подають платіжні документи до органів Державної казначейської служби України.

Суд зазначає, що кошти одноразової грошової допомоги були перераховані Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на вказаний позивачем рахунок, в межах встановленого законодавством триденного строку.

Відтак, відсутні підстави для застосування відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми до Міністерства оборони України, так і Львівського обласного територіального центру комплектування, який безпосередньо здійснює перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги відповідальності.

Як вже було зазначено вище, судом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №380/4/20 Міністерство оборони України та Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виконали перед позивачем покладену на них державою функцію щодо соціального захисту військовослужбовців шляхом виплати йому гарантованої законодавством одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності і виконали її вчасно.

Відтак, підстав для задоволення позову в ці частині у суду немає.

Щодо заявленої позивачем у позові вимоги про стягнення з Міністерства оборони України моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., з посиланням на те, що весь час переживав турботу і хвилювання, які пов`язані з наслідками неправомірних дій відповідача, то слід вказати таке.

Позивач зазначив, що затримка у виплаті одноразової грошової допомоги призвела до того, що позивач був позбавлений доходу, що змусило прикладати додаткові зусилля для відновлення прав.

Відповідно до загальних підстав відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, розміру моральної шкоди, не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 50000,00 грн.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Позивач під час судового розгляду справи не довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність та обґрунтованість вчинених ним дій.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 21.02.2022.

Суддя Потабенко В.А.